Від Івана 11
1 Був же хворий один, Ла́зар у Віфа́нії, із села Марії й сестри її Марти.
Був же один, що нездужав Лазар з села Мариї та Марти, сестри її.
2 А Марія, що брат її Лазар був хворий, була та, що помазала Господа миром, і воло́ссям своїм Йому но́ги обте́рла.
Була ж се Мария, що намастила Господа миром і обтерла ноги Його волоссєм своїм, котрої брат Лазар нездужав.
3 Тоді се́стри послали до Нього, говорячи: „Ось незду́жає, Господи, той, що любиш його!“
Післали тодї сестри до Него, кажучи: Господи, ось той, що Ти любиш, нездужає.
4 Як почув же Ісус, то промовив: „Не на смерть ця недуга, а на Божу славу, — щоб Син Божий прославився нею“.
Почувши Ісус, рече: Ся болїсть не на смерть, а про славу Божу, щоб прославивсь Син Божий через неї.
5 А Ісус любив Марту, і сестру її, і Лазаря.
Любив же Ісус Марту, й сестру її, і Лазаря.
6 А коли Він почув, що нездужає той, то зостався два дні на тім місці, де був.
Як же почув, що нездужав, тодї зоставсь у тому місці, де був, ще два дні.
7 Після ж того говорить до учнів: „Ходімо зно́ву в Юдею“.
Після того ж рече ученикам: Ходїм знов у Юдею.
8 Йому учні сказали: „Учителю, таж допі́ру юдеї хотіли камінням побити Тебе, а Ти знов туди пі́деш?“
Кажуть Йому ученики: Рави, тепер шукали Тебе Жиди каменувати, й знов ійдеш туди!
9 Ісус відповів: „Хіба дня не дванадцять годин? Як хто ходить за дня, не спіткне́ться, — цьогосвітнє бо світло він бачить.
Відказав Ісус: Хиба не дванайцять годин у днї? Коли хто ходить удень, не спотикаєть ся, бо сьвітло сьвіта сього бачить.
10 А хто ходить нічно́ї пори, той спіткнеться, — бо немає в нім світла“.
Коли ж хто ходить поночі, спотикаєть ся, бо нема сьвітла в йому.
11 Оце Він сказав, а по то́му говорить до них: „Друг наш Лазар заснув, — та піду́ розбудити Його“.
Се промовив, і після того рече їм: Лазар, друг наш, заснув; та я пійду, щоб розбудити його.
12 А учні сказали Йому: „Як заснув, то він, Господи, ви́дужає“.
Казали тодї ученики Його: Господи, коли заснув, то й одужав.
13 Та про смерть його мовив Ісус, вони ж ду́мали, що про сонний спочи́нок Він каже.
Говорив же Ісус про смерть його; вони ж думали, що про спочинок сонний каже.
14 Тоді просто сказав їм Ісус: „Умер Лазар.
Тодї ж рече їм Ісус явно: Лазар умер.
15 І Я тішусь за вас, що там Я не був, щоб повірили ви. Та ходімо до нього“.
І я радуюсь задля вас, що не був там, щоб ви увірували. Та ходімо до него.
16 Сказав же Хома, називаний Близню́к, до співучнів: „Ходімо й ми, щоб із Ним повмирати“.
Рече тодї Тома, на прізвище Близняк, товаришам ученикам: Ходімо й ми, щоб умерти з Ним.
17 Як прибув же Ісус, то знайшов, що чотири вже дні той у гро́бі.
Прийшовши тодї Ісус, застав його, що він чотирі днї вже у гробі.
18 А Віфа́нія поблизу Єрусалиму була́, яких стадій з п'ятнадцять.
Була ж Витания поблизу Єрусалиму, гоней на пятьдееять.
19 І багато з юдеїв до Марти й Марії прийшли, щоб за брата розва́жити їх.
І багато Жидів поприходило до Марти та Мариї, щоб розважати їх по братові їх.
20 Тоді Марта, почувши, що надхо́дить Ісус, побігла зустріти Його, Марія ж удома сиділа.
Марта ж, як почула, що Ісус прийшов, вибігла назустріч Йому; Мария ж сиділа в хатї.
21 І Марта сказала Ісусові: „Коли б, Господи, був Ти отут, — то не вмер би мій брат.
Каже тодї Марта до Ісуса: Господи, коли б був єси тут, брат мій не вмер би.
22 Та й тепер, — знаю я, — що чого тільки в Бога попросиш, то дасть Тобі Бог!“
Тільки ж і тепер знаю, що, чого попросиш у Бога, дась Тобі Бог.
23 Промовляє до неї Ісус: „Воскресне твій брат!“
Рече їй Ісус: Воскресне брат твій.
24 Відказує Марта Йому: „Знаю, що в воскресіння останнього дня він воскресне“.
Каже Марта до Него: Я знаю, що воскресне у воскресенню останнього дня.
25 Промовив до неї Ісус: „Я воскресіння й життя. Хто вірує в мене, — хоч і вмре, буде жити.
Рече їй Ісус: Я воскресеннє і життє. Хто вірує в мене, коли й умре, жити ме.
всякий, хто живе й вірує в мене, не вмре по вік. Чи віруєш сьому? (aiōn g165)
27 Вона каже Йому: „Так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, що має прийти на цей світ“.
Каже йому: Так, Господи, я увірувала, що Ти єси Христос, Син Божий, грядущий на сьвіт.
28 І промовивши це, відійшла, та й покликала нишком Марі́ю, сестру свою, ка́жучи: „Учитель тут, і Він кличе тебе!“
І, се промовивши, пійшла та й покликала Марию, сестру свою, нишком, кажучи: Учитель прийшов, і кличе тебе.
29 А та, як зачула, квапли́во встала й до Нього пішла.
Вона ж, як почула, встає хутко, і йде до Него.
30 А Ісус не ввійшов був іще до села, а знахо́дивсь на місці, де Марта зустріла Його.
Ще ж не прийшов у село Ісус, а був на місцї, де зустріла Його Марта.
31 Юдеї тоді, що були з нею в домі й її розважали, як побачили, що Марія квапли́во встала й побігла, подали́ся за нею, гадаючи, що до гро́бу пішла вона, — плакати там.
Тодї Жиди, що були з нею в хатї та розважали її, побачивши Марию, що хутко встала та вийшла, пійшли за нею, кажучи: Що йде до гробу, щоб плакати там.
32 Як Марія ж прийшла туди, де був Ісус, і Його вгледіла, то припала до ніг Йому та й говорила до Нього: „Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат!“
Мария ж, як прийшла, де був Ісус, й побачила Його, то впала в ноги Йому, кажучи до Него: Господи, коли б був єси тут, не вмер би брат мій.
33 А Ісус, як побачив, що плаче вона, і плачуть юдеї, що з нею прийшли, то в дусі розжа́лобився та й звору́шився Сам,
Ісус же, як побачив її, що плаче, і прийшовших з нею Жидів, що плачуть, засмутив ся духом, і зворушив ся,
34 і сказав: „Де його ви поклали?“Говорять Йому́: „Іди, Господи, та подивися!“
і рече: Де положили його? Кажуть Йому: Господи, йди та подивись.
35 I заплакав Ісус.
І заплакав Ісус,
36 А юдеї казали: „Дивись, як любив Він його!“
Казали тодї Жиди: Ось як Він любив його!
37 А з них дехто сказали: „Чи не міг же зробити Отой, Хто очі сліпому відкрив, щоб і цей не помер?“
Деякі ж з них казали: Чи не міг Сей, що відкрив очі слїпому, зробити, щоб і він не вмер?
38 Ісус же розжа́лобивсь знову в Собі, і до гро́бу прийшов. Була ж то печера, і камінь на ній наляга́в.
Тодї Ісус, зітхнувши знов у собі, пійшов до гробу. Була ж печера, й камінь лежав на нїй.
39 Промовляє Ісус: „Відваліть цього каменя!“Сестра вмерлого Марта говорить до Нього: „Уже, Господи, чути, — бо чотири вже дні він у гро́бі“.
Рече Ісус: Зніміть каменя. Каже Йому сестра умершого Марта: Господи, уже смердить; чотири бо днї йому.
40 Ісус каже до неї: „Чи тобі не казав Я, що як бу́деш ти вірувати, — славу Божу побачиш?“
Рече їй Ісус: Чи не казав я тобі, що, коли вірувати меш, побачиш славу Божу?
41 І зняли́ тоді каменя. А Ісус ізвів очі до неба й промовив: „Отче, дяку прино́шу Тобі, що Мене Ти почув.
Зняли тодї каменя, де положено мерця. Ісус же звів очі вгору, і рече: Отче, дякую Тобі, що почув єси мене.
42 Та Я знаю, що Ти за́вжди почуєш Мене, але ради наро́ду, що довкола стоїть, Я сказав, щоб увірували, що послав Ти Мене“.
Я ж знав, що всякого часу мене чуєш, тільки задля народу, що навколо стоїть, сказав, щоб увірували, що Ти мене післав.
43 І, промовивши це, Він скричав гучни́м голосом: „Ла́зарю, — вийди сюди!“
се промовивши, покликнув голосом великим: Лазаре, вийди!
44 І вийшов померлий, по рука́х і нога́х обв'я́заний па́сами, а обличчя у нього було́ перев'я́зане хусткою. Ісус каже до них: „Розв'яжіть його та й пустіть, щоб ходив“.
І вийшов мрець з завязаними в полотно ногами й руками, й лице його хусткою було завязане. Рече їм Ісус: Розвяжіть його й пустїть, нехай іде.
45 І багато з юдеїв, що посхо́дилися до Марії, та бачили те, що Він учинив, у Нього ввірували.
Тодї многі з Жидів, що поприходили до Мариї, і видїли, що зробив Ісус, увірували в Него.
46 А деякі з них пішли до фарисеїв, і їм розповіли, що́ Ісус учинив.
Деякі ж з них пійшли до Фарисеїв, та й сказали їм, що зробив Ісус.
47 Тоді первосвященики та фарисеї скли́кали раду й казали: „Що́ маємо робити, бо Цей Чоловік пребагато чуд чинить?
Зібрали тодї архиєреї та Фарисеї раду, і казали: Що нам чинити? бо сей чоловік багато робить ознак.
48 Якщо так позоставимо Його, то всі в Нього ввірують, — і при́йдуть римля́ни, та й ві́зьмуть нам і край, і наро́д!“
Коли оставимо Його так, усї увіруютьв Него; й прийдуть Римляне, та й заберуть у нас і місце і нарід.
49 А один із них, Кайя́фа, що був первосвящеником року того́, промовив до них: „Ви нічо́го не знаєте,
Один же з них, Каяфа, бувши архиєреєм року того, каже їм: Ви не знаєте нїчого,
50 і не поміркуєте, що краще для вас, щоб один чоловік прийняв смерть за людей, аніж щоб увесь наро́д мав загинути!“
і не думаєте, що лучче нам, щоб один чоловік умер за людей, а не ввесь народ загинув.
51 А того не сказав сам від себе, але, первосвящеником бувши в тім році, пророкував, що Ісус за наро́д мав умерти,
Се ж не від себе промовив, а, бувши архиєреєм того року, пророкував, що має Ісус умерти за людей,
52 і не лише за наро́д, але й щоб сполучити в одне́ розпоро́шених Божих дітей.
і не тільки за людей, а щоб і дїти Божі розсипані зібрати в одно.
53 Отож, від того дня вони змо́вилися, щоб убити Його.
З того ж дня нарадились, щоб убити Його.
54 І тому́ не ходив більш Ісус між юдеями явно, але звідти вдавсь до околиць поближче пустині, до міста, що зветься Єфре́м, — і тут залишався з Своїми учнями.
Ісус же більш не ходив явно по Юдеї, а пійшов звідтіля в землю близько пустиш, у город званий Єфрем, і там пробував із учениками своїми.
55 Наближалася ж Пасха юдейська, і багато-хто з кра́ю вдались перед Пасхою в Єрусалим, щоб очи́стити себе.
Була ж близько пасха Жидівська; і йшло багато в Єрусалим із сіл перед пасхою, щоб очищати себе.
56 І шукали Ісуса вони, а в храмі стоявши, гомоніли один до одно́го: „А як вам здається? Хіба Він не при́йде на свято?“
Шукали тодї Ісуса, й говорили між собою, стоячи в церкві: Як вам здаєть ся? чи не прийде на сьвято?
57 А первосвященики та фарисеї нака́за дали́: як дізнається хто, де Він перебува́тиме, нехай донесе, — щоб схопи́ти Його.
Дали ж і архиєреї і Фарисеї наказ, щоб, як хто знати ме, де Він, то щоб схопити Його.
