Від Івана 11
1 Був же хворий один, Ла́зар у Віфа́нії, із села Марії й сестри її Марти.
Был болен некто Лазарь из Вифании, из селения, где жили Мария и Марфа, сестра ее.
2 А Марія, що брат її Лазар був хворий, була та, що помазала Господа миром, і воло́ссям своїм Йому но́ги обте́рла.
Мария же, которой брат Лазарь был болен, была та, которая помазала Господа миром и отерла ноги Его волосами своими.
3 Тоді се́стри послали до Нього, говорячи: „Ось незду́жає, Господи, той, що любиш його!“
Сестры послали сказать Ему: Господи! вот, кого Ты любишь, болен.
4 Як почув же Ісус, то промовив: „Не на смерть ця недуга, а на Божу славу, — щоб Син Божий прославився нею“.
Иисус, услышав то, сказал: эта болезнь не к смерти, но к славе Божией, да прославится через нее Сын Божий.
5 А Ісус любив Марту, і сестру її, і Лазаря.
Иисус же любил Марфу, и сестру ее, и Лазаря.
6 А коли Він почув, що нездужає той, то зостався два дні на тім місці, де був.
Когда же услышал, что он болен, то пробыл два дня на том месте, где находился.
7 Після ж того говорить до учнів: „Ходімо зно́ву в Юдею“.
После этого сказал ученикам: пойдем опять в Иудею.
8 Йому учні сказали: „Учителю, таж допі́ру юдеї хотіли камінням побити Тебе, а Ти знов туди пі́деш?“
Ученики сказали Ему: Равви! давно ли Иудеи искали побить Тебя камнями, и Ты опять идешь туда?
9 Ісус відповів: „Хіба дня не дванадцять годин? Як хто ходить за дня, не спіткне́ться, — цьогосвітнє бо світло він бачить.
Иисус отвечал: не двенадцать ли часов во дне? кто ходит днем, тот не спотыкается, потому что видит свет мира сего;
10 А хто ходить нічно́ї пори, той спіткнеться, — бо немає в нім світла“.
а кто ходит ночью, спотыкается, потому что нет света с ним.
11 Оце Він сказав, а по то́му говорить до них: „Друг наш Лазар заснув, — та піду́ розбудити Його“.
Сказав это, говорит им потом: Лазарь, друг наш, уснул; но Я иду разбудить его.
12 А учні сказали Йому: „Як заснув, то він, Господи, ви́дужає“.
Ученики Его сказали: Господи! если уснул, то выздоровеет.
13 Та про смерть його мовив Ісус, вони ж ду́мали, що про сонний спочи́нок Він каже.
Иисус говорил о смерти его, а они думали, что Он говорит о сне обыкновенном.
14 Тоді просто сказав їм Ісус: „Умер Лазар.
Тогда Иисус сказал им прямо: Лазарь умер;
15 І Я тішусь за вас, що там Я не був, щоб повірили ви. Та ходімо до нього“.
и радуюсь за вас, что Меня не было там, дабы вы уверовали; но пойдем к нему.
16 Сказав же Хома, називаний Близню́к, до співучнів: „Ходімо й ми, щоб із Ним повмирати“.
Тогда Фома, иначе называемый Близнец, сказал ученикам: пойдем и мы умрем с ним.
17 Як прибув же Ісус, то знайшов, що чотири вже дні той у гро́бі.
Иисус, придя, нашел, что он уже четыре дня в гробе.
18 А Віфа́нія поблизу Єрусалиму була́, яких стадій з п'ятнадцять.
Вифания же была близ Иерусалима, стадиях в пятнадцати;
19 І багато з юдеїв до Марти й Марії прийшли, щоб за брата розва́жити їх.
и многие из Иудеев пришли к Марфе и Марии утешать их в печали о брате их.
20 Тоді Марта, почувши, що надхо́дить Ісус, побігла зустріти Його, Марія ж удома сиділа.
Марфа, услышав, что идет Иисус, пошла навстречу Ему; Мария же сидела дома.
21 І Марта сказала Ісусові: „Коли б, Господи, був Ти отут, — то не вмер би мій брат.
Тогда Марфа сказала Иисусу: Господи! если бы Ты был здесь, не умер бы брат мой.
22 Та й тепер, — знаю я, — що чого тільки в Бога попросиш, то дасть Тобі Бог!“
Но и теперь знаю, что чего Ты попросишь у Бога, даст Тебе Бог.
23 Промовляє до неї Ісус: „Воскресне твій брат!“
Иисус говорит ей: воскреснет брат твой.
24 Відказує Марта Йому: „Знаю, що в воскресіння останнього дня він воскресне“.
Марфа сказала Ему: знаю, что воскреснет в воскресение, в последний день.
25 Промовив до неї Ісус: „Я воскресіння й життя. Хто вірує в мене, — хоч і вмре, буде жити.
Иисус сказал ей: Я есмь воскресение и жизнь; верующий в Меня, если и умрет, оживет.
И всякий, живущий и верующий в Меня, не умрет вовек. Веришь ли сему? (aiōn g165)
27 Вона каже Йому: „Так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, що має прийти на цей світ“.
Она говорит Ему: так, Господи! я верую, что Ты Христос, Сын Божий, грядущий в мир.
28 І промовивши це, відійшла, та й покликала нишком Марі́ю, сестру свою, ка́жучи: „Учитель тут, і Він кличе тебе!“
Сказав это, пошла и позвала тайно Марию, сестру свою, говоря: Учитель здесь и зовет тебя.
29 А та, як зачула, квапли́во встала й до Нього пішла.
Она, как скоро услышала, поспешно встала и пошла к Нему.
30 А Ісус не ввійшов був іще до села, а знахо́дивсь на місці, де Марта зустріла Його.
Иисус еще не входил в селение, но был на том месте, где встретила Его Марфа.
31 Юдеї тоді, що були з нею в домі й її розважали, як побачили, що Марія квапли́во встала й побігла, подали́ся за нею, гадаючи, що до гро́бу пішла вона, — плакати там.
Иудеи, которые были с нею в доме и утешали ее, видя, что Мария поспешно встала и вышла, пошли за нею, полагая, что она пошла на гроб - плакать там.
32 Як Марія ж прийшла туди, де був Ісус, і Його вгледіла, то припала до ніг Йому та й говорила до Нього: „Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат!“
Мария же, придя туда, где был Иисус, и увидев Его, пала к ногам Его и сказала Ему: Господи! если бы Ты был здесь, не умер бы брат мой.
33 А Ісус, як побачив, що плаче вона, і плачуть юдеї, що з нею прийшли, то в дусі розжа́лобився та й звору́шився Сам,
Иисус, когда увидел ее плачущую и пришедших с нею Иудеев плачущих, Сам восскорбел духом, и возмутился,
34 і сказав: „Де його ви поклали?“Говорять Йому́: „Іди, Господи, та подивися!“
и сказал: где вы положили его? Говорят Ему: Господи! пойди и посмотри.
35 I заплакав Ісус.
Иисус прослезился.
36 А юдеї казали: „Дивись, як любив Він його!“
Тогда Иудеи говорили: смотри, как Он любил его.
37 А з них дехто сказали: „Чи не міг же зробити Отой, Хто очі сліпому відкрив, щоб і цей не помер?“
А некоторые из них сказали: не мог ли Сей, отверзший очи слепому, сделать, чтобы и этот не умер?
38 Ісус же розжа́лобивсь знову в Собі, і до гро́бу прийшов. Була ж то печера, і камінь на ній наляга́в.
Иисус же, опять скорбя внутренне, приходит ко гробу. То была пещера, и камень лежал на ней.
39 Промовляє Ісус: „Відваліть цього каменя!“Сестра вмерлого Марта говорить до Нього: „Уже, Господи, чути, — бо чотири вже дні він у гро́бі“.
Иисус говорит: отнимите камень. Сестра умершего, Марфа, говорит Ему: Господи! уже смердит; ибо четыре дня, как он во гробе.
40 Ісус каже до неї: „Чи тобі не казав Я, що як бу́деш ти вірувати, — славу Божу побачиш?“
Иисус говорит ей: не сказал ли Я тебе, что, если будешь веровать, увидишь славу Божию?
41 І зняли́ тоді каменя. А Ісус ізвів очі до неба й промовив: „Отче, дяку прино́шу Тобі, що Мене Ти почув.
Итак отняли камень от пещеры, где лежал умерший. Иисус же возвел очи к небу и сказал: Отче! благодарю Тебя, что Ты услышал Меня.
42 Та Я знаю, що Ти за́вжди почуєш Мене, але ради наро́ду, що довкола стоїть, Я сказав, щоб увірували, що послав Ти Мене“.
Я и знал, что Ты всегда услышишь Меня; но сказал сие для народа, здесь стоящего, чтобы поверили, что Ты послал Меня.
43 І, промовивши це, Він скричав гучни́м голосом: „Ла́зарю, — вийди сюди!“
Сказав это, Он воззвал громким голосом: Лазарь! иди вон.
44 І вийшов померлий, по рука́х і нога́х обв'я́заний па́сами, а обличчя у нього було́ перев'я́зане хусткою. Ісус каже до них: „Розв'яжіть його та й пустіть, щоб ходив“.
И вышел умерший, обвитый по рукам и ногам погребальными пеленами, и лице его обвязано было платком. Иисус говорит им: развяжите его, пусть идет.
45 І багато з юдеїв, що посхо́дилися до Марії, та бачили те, що Він учинив, у Нього ввірували.
Тогда многие из Иудеев, пришедших к Марии и видевших, что сотворил Иисус, уверовали в Него.
46 А деякі з них пішли до фарисеїв, і їм розповіли, що́ Ісус учинив.
А некоторые из них пошли к фарисеям и сказали им, что сделал Иисус.
47 Тоді первосвященики та фарисеї скли́кали раду й казали: „Що́ маємо робити, бо Цей Чоловік пребагато чуд чинить?
Тогда первосвященники и фарисеи собрали совет и говорили: что нам делать? Этот Человек много чудес творит.
48 Якщо так позоставимо Його, то всі в Нього ввірують, — і при́йдуть римля́ни, та й ві́зьмуть нам і край, і наро́д!“
Если оставим Его так, то все уверуют в Него и придут Римляне и овладеют и местом нашим и народом.
49 А один із них, Кайя́фа, що був первосвящеником року того́, промовив до них: „Ви нічо́го не знаєте,
Один же из них, некто Каиафа, будучи на тот год первосвященником, сказал им: вы ничего не знаете,
50 і не поміркуєте, що краще для вас, щоб один чоловік прийняв смерть за людей, аніж щоб увесь наро́д мав загинути!“
и не подумаете, что лучше нам, чтобы один человек умер за людей, нежели чтобы весь народ погиб.
51 А того не сказав сам від себе, але, первосвящеником бувши в тім році, пророкував, що Ісус за наро́д мав умерти,
Сие же он сказал не от себя, но, будучи на тот год первосвященником, предсказал, что Иисус умрет за народ,
52 і не лише за наро́д, але й щоб сполучити в одне́ розпоро́шених Божих дітей.
и не только за народ, но чтобы и рассеянных чад Божиих собрать воедино.
53 Отож, від того дня вони змо́вилися, щоб убити Його.
С этого дня положили убить Его.
54 І тому́ не ходив більш Ісус між юдеями явно, але звідти вдавсь до околиць поближче пустині, до міста, що зветься Єфре́м, — і тут залишався з Своїми учнями.
Посему Иисус уже не ходил явно между Иудеями, а пошел оттуда в страну близ пустыни, в город, называемый Ефраим, и там оставался с учениками Своими.
55 Наближалася ж Пасха юдейська, і багато-хто з кра́ю вдались перед Пасхою в Єрусалим, щоб очи́стити себе.
Приближалась Пасха Иудейская, и многие из всей страны пришли в Иерусалим перед Пасхою, чтобы очиститься.
56 І шукали Ісуса вони, а в храмі стоявши, гомоніли один до одно́го: „А як вам здається? Хіба Він не при́йде на свято?“
Тогда искали Иисуса и, стоя в храме, говорили друг другу: как вы думаете? не придет ли Он на праздник?
57 А первосвященики та фарисеї нака́за дали́: як дізнається хто, де Він перебува́тиме, нехай донесе, — щоб схопи́ти Його.
Первосвященники же и фарисеи дали приказание, что если кто узнает, где Он будет, то объявил бы, дабы взять Его.
