Йоїл 1
1 Слово Господнє, що було до Йоі́ла, Петуїлового сина.
The word of the Lord which came to Joel the son of Bathuel.
2 „Послухайте це, ви старші́, і візьміть до вух, усі мешка́нці землі: чи бувало таке́ за днів ваших, або за днів ваших батьків?
Hear these [words], ye elders, and hearken all ye that inhabit the land. Have such things happen in your days, or in the days of your fathers?
3 Оповіда́йте про це синам вашим, а ваші сини — своїм ді́тям, а їхні сини — поколі́нню насту́пному.
Tell your children concerning them, and [let] your children [tell] their children, and their children another generation.
4 „Що лишилось по гу́сені, — зже́рла те все сарана́, що ж зоста́лося по сарані́ — пожер ко́ник, а решту по ко́нику зжерла черва́“.
The leavings of the caterpillar has the locust eaten, and the leavings of the locust has the palmerworm eaten, and the leavings of the palmerworm has the cankerworm eaten.
5 Пробудіться, п'яни́ці, і плачте й ридайте за виногра́довим соком усі, хто вина напива́ється, бо ві́днятий він від уст ваших!
Awake, ye drunkards, from your wine, and weep: mourn, all ye that drink wine to drunkenness: for joy and gladness and removed are from your mouth.
6 Бо на Край Мій прийшов люд міцний й незчисле́нний, його зуби — як ле́в'ячі зуби, а па́ща його — як в леви́ці.
For a strong and innumerable nation is come up against my land, their teeth are lion's teeth, and their back teeth those of a [lion's] whelp.
7 Виноград Мій зробив він спусто́шенням, Моє ж фі́ґове дерево геть полама́в, доще́нту його оголи́в та й покинув, галу́зки його побіліли.
He has ruined my vine, and utterly broken my fig-trees: he has utterly searched [my vine], and cast it down; he has peeled its branches.
8 Голоси́, як та дівчина, вере́тою опере́зана, за нарече́ним юна́цтва свого́.
Lament to me more than a virgin girded with sackcloth for the husband of her youth.
9 Жертва хлі́бна й жертва лита спини́лася в домі Господньому, впали в жало́бу священики, слу́ги Господні.
The meat-offering and drink-offering are removed from the house of the Lord: mourn, ye priests that serve at the altar of the Lord.
10 Опусто́шене поле, упала в жало́бу земля, бо спусто́шене збіжжя, вино молоде пересо́хло, зів'я́ла оливка.
For the plains languish: let the land mourn, for the corn languishes; the wine is dried up, the oil becomes scarce;
11 Засоро́милися рільники́, голосили були виногра́дарі за пшеницю й ячмі́нь, бо ви́гинуло жниво поля.
the husbandmen are consumed: mourn your property on account of the wheat and barley; for the harvest has perished from off the field.
12 Усох виноград, а фіґа зів'я́ла, грана́тове дерево, й па́льма та яблуня, і повсиха́ли всі пі́льні дере́ва, бо Він висушив радість від лю́дських синів.
The vine is dried up, and the fig-trees are become few; the pomegranate, and palm-tree, and apple, and all trees of the field are dried up: for the sons of men have have abolished joy.
13 Опережіться веретою, — і ридайте, священики, голосіть, слуги же́ртівника, входьте, ночуйте в вере́тах, служителі Бога мого́, — бо хлі́бна жертва і жертва та лита затри́мана бу́де від дому вашого Бога!
Gird yourselves [with sackcloth], and lament, ye priests: mourn, ye that serve at the altar: go in, sleep in sackcloths, ye that minister to God: for the meat-offering and drink-offering are withheld from the house of your God.
14 Оголосіть святий піст, скличте збори, позбирайте старши́х, всіх мешка́нців землі до дому Господа, вашого Бога, і кли́чте до Господа.
Sanctify a fast, proclaim a [solemn] service, gather the elders [and] all the inhabitants of the land into the house of your God, and cry earnestly to the Lord,
15 Горе дневі тому́! Бо близьки́й день Господній, і при́йде він від Всемогу́тнього, мов те спусто́шення!
Alas, Alas, Alas for the day! for the day of the Lord is nigh, and it will come as trouble upon trouble.
16 Чи ж з-перед оче́й наших не відіймається ї́жа, з дому нашого Бога веселість та втіха?
[Your] meat has been destroyed before your eyes, joy and gladness from out of the house of your God.
17 Поко́рчились зе́рна під своїми гру́дами, спорожні́ли комо́ри, поруйно́вані клу́ні, бо висохло збі́жжя.
The heifers have started at their mangers, the treasures are abolished, the wine-presses are broken down; for the corn is withered.
18 Як стогне това́р, поголо́мшені че́реди, — бо немає їм па́ші, ота́ри спусто́шені!
What shall we store up for ourselves? the herds of cattle have mourned, because they had no pasture; and the flocks of sheep have been utterly destroyed.
19 До тебе я кли́чу, о Господи, пожер бо огонь пасови́ща пустині, а жар попали́в усі дере́ва на полі.
To thee, O Lord, will I cry: for fire has devoured the fair places of the wilderness, and a flame has burnt up all the trees of the field.
20 Навіть пі́льна худо́ба пра́гне до Тебе, бо водні джере́ла посо́хли, огонь же поже́р пасови́ща пустині!
And the cattle of the field have looked up to thee: for the fountains of waters have been dried up, and fire has devoured the fair places of the wilderness.
