Йов 6

1 А Йов відповів та й сказав:

Job reprit la parole et dit:

2 „Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі,

Ah! Si seulement on pesait mon chagrin, en mettant en même temps mon malheur dans la balance!

3 то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть!

Assurément, ils seraient plus lourds que le sable des mers; voilà pourquoi mes paroles sont pleines de trouble.

4 Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не...

C’Est que les flèches du Tout-Puissant m’ont transpercé, mon âme en a bu le venin. Les terreurs de Dieu sont rangées en bataille contre moi.

5 Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні?

Est-ce que l’âne sauvage se met à braire en présence de l’herbe? Le bœuf mugit-il devant sa pitance?

6 Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́?

Peut-on manger un mets insipide sans y mettre du sel? Trouve-t-on quelque saveur au blanc de l’œuf?

7 Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі.

Mon âme refuse d’y goûter; c’est pour moi comme une répugnante nourriture.

8 О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог!

Ah! Qui me donnera que ma demande soit agréée et môn espoir réalisé par Dieu?

9 О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, —

Oui, que Dieu consente à me broyer, qu’il brandisse la main et me mette en pièces!

10 то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого!

Il me resterait du moins cette consolation qui me ferait sauter de joie au fort de souffrances sans rémission de n’avoir pas renié les paroles du Très-Haut.

11 Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це?

Quelle est donc ma force pour que je reste dans l’attente? Quelle doit être ma fin pour que je prenne patience?

12 Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́?

Ma force est-elle la force des pierres? Ma chair est-elle d’airain?

13 Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене?

N’Est-il pas vrai que je suis privé de tout secours, et que tout espoir de salut m’est arraché?

14 Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього.

A celui qui se consume de chagrin devrait aller la sympathie de ses amis, eût-il même renoncé à la crainte de Dieu.

15 Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони,

Mes amis, à moi, se montrent perfides comme un torrent, comme des cours d’eau pleins à déborder,

16 темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг.

qui deviennent troubles par l’affluence des glaçons et grossissent par la fonte des neiges:

17 Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́.

viennent les chaleurs, ils se réduisent à rien; quand le soleil brûle, ils s’évanouissent sur place.

18 Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають.

A cause d’eux, les caravanes se détournent de leur route, s’enfoncent dans le désert et y périssent.

19 Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них.

Les caravanes de Têma les cherchent du regard, les convois de Saba y mettent leur espoir.

20 І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились.

Mais ils sont déçus dans leur confiance; arrivés sur les lieux, ils sont pleins de confusion.

21 Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались!

Certes, c’est là ce que vous êtes devenus pour votre ami: à la vue de ma ruine, vous avez eu peur.

22 Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене,

Vous ai-je donc dit: "Donnez-moi! Avec un peu de votre bien, gagnez quelqu’un en ma faveur;

23 і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“

et délivrez-moi de la main du persécuteur; du pouvoir des tyrans affranchissez-moi!"

24 Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені.

Instruisez-moi, et je garderai le silence; expliquez-moi en quoi j’ai erré.

25 Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас?

Qu’elles sont pénétrantes les paroles de la vérité! Mais que prouvent vos arguments à vous?

26 Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного,

Prétendez-vous critiquer des mots? Mais dans l’air se dissipent les discours d’un désespéré!

27 і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!

L’Orphelin lui-même, vous seriez capables de le prendre comme enjeu, comme vous trafiqueriez de votre ami.

28 Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди.

Maintenant donc, daignez vous tourner vers moi: je ne saurais vous mentir en face.

29 Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда!

Oui, revenez de grâce, que l’injustice ne s’accomplisse pas; encore une fois, revenez, mon innocence sera manifeste.

30 Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?

Y a-t-il quelque iniquité sur mes lèvres? Mon palais ne sait-il pas discerner ce qui est mal?