Йов 4
1 І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
Then Eliphaz the Thaemanite answered and said,
2 „Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́?
Hast thou been often spoken to in distress? but who shall endure the force of thy words?
3 Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв,
For whereas thou hast instructed many, and hast strengthened the hands of the weak one,
4 того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв!
and hast supported the failing with words, and hast imparted courage to feeble knees.
5 А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався.
Yet now [that] pain has come upon thee, and touched thee, thou art troubled.
6 Хіба не була́ бого бійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх?
Is not thy fear [founded] in folly, thy hope also, and the mischief of thy way?
7 Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені?
Remember then who has perished, being pure? or when were the true-hearted utterly destroyed?
8 Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її:
Accordingly as I have seen men ploughing barren places, and they that sow them will reap sorrows for themselves.
9 вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають!
They shall perish by the command of the Lord, and shall be utterly consumed by the breath of his wrath.
10 Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби.
The strength of the lion, and the voice of the lioness, and the exulting cry of serpents are quenched.
11 Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають.
The old lion has perished for want of food, and the lions' whelps have forsaken one another.
12 І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього.
But if there had been any truth in thy words, none of these evils would have befallen thee. Shall not mine ear receive excellent [revelations] from him?
13 У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей,
But [as when] terror falls upon men, with dread and a sound in the night,
14 спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, —
horror and trembling seized me, and caused all my bones greatly to shake.
15 і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.
And a spirit came before my face; and my hair and flesh quivered.
16 Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:
I arose and perceived it not: I looked, and there, was no form before my eyes: but I only heard a breath and a voice, [saying],
17 „Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?
What, shall a mortal be pure before the Lord? or a man be blameless in regard to his works?
18 Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!
Whereas he trust not in his servants, and perceives perverseness in his angels.
19 Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені!
But [as for] them that dwell in houses of clay, of whom we also are formed of the same clay, he smites them like a moth.
20 Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди.
And from the morning to evening they no longer exist: they have perished, because they cannot help themselves.
21 Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!
For he blows upon them, and they are withered: they have perished for lack of wisdom.
