Йов 29

1 І Йов далі вів мову свою та й сказав:

Job continua son discours sentencieux, et dit:

2 „О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,

Oh! que ne suis-je comme aux mois d'autrefois, comme au jour où Dieu me gardait,

3 коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,

Quand son flambeau luisait sur ma tête, quand je marchais à sa lumière dans les ténèbres;

4 як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,

Comme aux jours de mon automne, quand l'amitié de Dieu veillait sur ma tente;

5 коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,

Quand le Tout-Puissant était encore avec moi, et que mes jeunes gens m'entouraient;

6 коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!

Quand je lavais mes pieds dans le lait, et que le rocher se fondait près de moi en torrent d'huile!

7 Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,

Quand je sortais pour me rendre à la porte de la ville, et que je me faisais préparer un siège dans la place publique,

8 як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,

Les jeunes gens, me voyant, se retiraient; les vieillards se levaient et se tenaient debout.

9 зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —

Des princes s'arrêtaient de parler, et mettaient la main sur leur bouche.

10 ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,

La voix des chefs s'éteignait, et leur langue s'attachait à leur palais.

11 Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —

Car l'oreille qui m'entendait me proclamait heureux, et l'œil qui me voyait me rendait témoignage.

12 бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.

Car je délivrais l'affligé qui criait, et l'orphelin qui n'avait personne pour le secourir.

13 Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!

La bénédiction de celui qui s'en allait périr venait sur moi, et je faisais chanter de joie le cœur de la veuve.

14 Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.

Je me revêtais de la justice, et elle se revêtait de moi. Mon équité était mon manteau et ma tiare.

15 Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.

J'étais les yeux de l'aveugle, et les pieds du boiteux.

16 Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.

J'étais le père des pauvres, et j'étudiais à fond la cause de l'inconnu.

17 Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.

Je brisais les mâchoires de l'injuste, et j'arrachais la proie d'entre ses dents.

18 І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:

Et je disais: Je mourrai avec mon nid, et je multiplierai mes jours comme le phénix.

19 для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.

Ma racine sera exposée à l'eau, et la rosée passera la nuit dans mes branches.

20 Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.

Ma gloire se renouvellera en moi, et mon arc se renforcera dans ma main.

21 Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.

On m'écoutait, on attendait et on se taisait, jusqu'à ce que j'eusse donné mon avis.

22 По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.

Après que j'avais parlé, on ne répliquait pas, et ma parole découlait goutte à goutte sur eux.

23 І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.

Ils m'attendaient comme la pluie, et ils ouvraient leur bouche comme pour une ondée tardive.

24 Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.

Je souriais quand ils étaient désespérés; et ils n'altéraient pas la sérénité de mon visage.

25 Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!

J'aimais à aller avec eux, et je m'asseyais à leur tête; je siégeais comme un roi au milieu de ses gardes, comme un consolateur au milieu des affligés.