Йов 20

1 І відповів нааматянин Цофа́р та й сказав:

Отвещав же Софар Минейский, рече:

2 „Тому́ то думки́ мої відповідати мене наверта́ють, і тому́ то в мені цей мій по́спіх!

не тако мнех сия тебе рещи противу, и не разумеете паче нежели и аз.

3 Соромли́ву нага́ну собі я почув, та дух з мого розуму відповідає мені.

Наказание срамления моего услышу, и дух от разума отвещавает ми.

4 Чи знаєш ти те, що від вічности, відколи́ люди́на на землі була поста́влена, —

Еда сих не уразумел еси от века, отнележе положен человек бысть на земли?

5 то спів несправедливих короткий, а радість безбожного — тільки на хвилю?

Веселие бо нечестивых падение страшно, обрадование же беззаконных пагуба.

6 Якщо піднесе́ться вели́чність його аж до неба, а його голова аж до хмари дося́гне,

Аще взыдут на небо дары его, жертва же его облаков коснется:

7 проте́ він загине навіки, немов його гній, хто бачив його, запитає: де він?

егда бо мнится уже утвержден быти, тогда в конец погибнет. Видевшии же его рекут: где есть?

8 Немов сон улетить — і не зна́йдуть його, мов виді́ння нічне́, він споло́шений буде:

Якоже сон отлетевый не обрящется, отлете же аки мечтание нощное.

9 його бачило око, та бачити більше не бу́де, і вже не побачить його його місце...

Око призре, и не приложит, и ктому не познает его место его.

10 Сини його запобіга́тимуть ла́ски в нужде́нних, а ру́ки його позверта́ють маєток його.

Сынов его да погубят меншии, и руце его возжгут болезни.

11 Повні кості його молоде́чости, — та до по́роху з ним вона ляже!

Кости его наполнишася грехов юности его и с ним на персти уснут.

12 Якщо в у́стах його зло солодке, — його він таї́ть під своїм язиком,

Аще усладится во устех его злоба, скрыет ю под языком своим:

13 над ним милосе́рдиться та не пускає його, і тримає його в своїх устах, —

не пощадит ея, и не оставит ея, и соберет ю посреде гортани своего,

14 то цей хліб в його ну́трощах змі́ниться, — стане він жо́вчю змії́ною в нутрі його́!

и не возможет помощи себе: желчь аспидов во чреве его.

15 Він маєток чужо́го ковтав, але́ його ви́блює: Бог виганяє його із утро́би його.

Богатство неправедно собираемо изблюется, из храмины его извлечет его Ангел.

16 Отру́ту зміїну він сса́тиме, гадю́чий язик його вб'є!

Ярость же змиеву да ссет, да убиет же его язык змиин.

17 Він річко́вих джере́л не побачить, струмків меду та молока.

Да не узрит отдоения скотов, ниже прибытка меда и масла кравия.

18 Позверта́є він працю чужу, і її не ковтне́, як і маєток, набутий з виміни своєї, жувати не буде.

Вотще и всуе трудися, богатство, от негоже не вкусит, якоже клоки не сожваемы и не поглощаемы.

19 Бо він переслідував, кидав убогих, він дім грабував, хоч не ставив його!

Многих бо немощных домы сокруши, жилище же разграби и не постави.

20 Бо споко́ю не знав він у нутрі своїм, і свого наймилішого не збереже.

Несть спасения имению его, в вожделении своем не спасется.

21 Немає останку з обжи́рства його, тому нетрива́ле добро його все:

Несть останка брашну его, сего ради не процветут ему благая.

22 за по́вні достатку його буде тісно йому́, рука кожного скри́вдженого при́йде на нього!

Егда же мнит уже исполнь быти, оскорбится, всяка же беда нань приидет.

23 Хай напо́внена буде утро́ба його, та пошле Він на нього жар гніву Свого, і бу́де дощи́ти на нього неду́гами його.

Аще како либо исполнит чрево свое, напустит нань ярость гнева, одождит на него болезни:

24 Він бу́де втікати від зброї залізної, — та прони́же його мідний лук.

и не спасется от руки железа, да устрелит его лук медян,

25 Він стане меча́ витягати, і вийде він із тіла, та держа́к його вийде із жо́вчі його, і пере́страх на нього впаде́!

и да пройдет сквозе тело его стрела: звезды же в жилищих его: да приидут нань страси,

26 При ска́рбах його всі нещастя захо́вані, його буде же́рти огонь не роздму́хуваний, позостале в наметі його буде знищене.

и всяка тма на нем да пребудет: да пояст его огнь нераздеженый, да озлобит же пришлец дом его:

27 Небо відкриє його беззаконня, а земля проти нього повстане, —

и да открыет небо беззакония его, и земля да востанет нань:

28 урожай його дому втече, розпливеться в день гніву Його.

да извлечет дом его пагуба до конца, день гнева да приидет нань.

29 Оце доля від Бога люди́ні безбожній, і спа́дщина, обі́цяна Богом для неї!“

Сия часть человека нечестиваго от Господа и стяжание имений его от Надзирателя.