Йов 14

1 Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:

"Der Mensch, der Weibgeborene, kurzlebig ist er, voller Hast.

2 вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.

Wie eine Blume blüht er und verwelkt, und wie ein Schatten fliegt er schnell vorbei.

3 І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!

Ja, gegen einen solchen öffnest Du Dein Auge und ziehst mich ins Gericht vor Dich?

4 Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!

Wie könnte von dem Unreinen ein Reiner kommen? Nicht einer!

5 Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —

Sind seine Tage ihm bestimmt, alsdann ist seiner Monde Zahl nur Dir bekannt. Du setzest ihm ein Ziel, unüberschreitbar.

6 відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.

Blick weg von ihm! Laß ab, bis er die Tagesarbeit abgeliefert, dem Fröner gleicht!

7 Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;

Ein Baum kann guten Trostes sein. Wird er gefällt, so sproßt er wieder; sein Wurzelsprößling bleibt nicht aus.

8 якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,

Wird seine Wurzel in der Erde alt und stirbt sein Stamm im Boden ab,

9 то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!

vom Wasserdunste sproßt er neu und treibt gleich einem jungen Reise Zweige.

10 А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?

Doch stirbt der Mann, so liegt er kraftlos da, und scheidet hin ein Mensch, wo ist er dann?

11 Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,

In Menge mögen aus dem Meere Wasser fließen und Ströme ausgetrocknet werden und versiegen,

12 так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.

der Mensch bleibt dennoch liegen und steht nicht wieder auf. Sie wachen nimmer auf, bis daß die Himmel schwinden. Sie werden aus dem Schlafe nicht erweckt.

13 О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)

Ach, daß Du mich doch in der Unterwelt verbärgest, verstecktest mich, bis sich Dein Zorn gestillt! Ach, daß Du mir doch eine Zeit bestimmtest und danach mein gedächtest! - (Sheol h7585)

14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!

Wenn jemand stirbt, wird er nochmals lebendig? - Ich harrte gerne meine Dienstzeit aus, bis meine Ablösung erschiene.

15 Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,

Du riefest, und ich gäbe Antwort Dir, wenn Du nach Deiner Hände Werk verlangtest!

16 бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —

Dann zähltest Du wohl meine Schritte, auf meine Sünden nimmer achtend.

17 провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.

Dann würde fest versiegelt mein Vergehn in einem Beutel; mein Schuldregister klebtest Du dann zu.

18 Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,

Ein Berg stürzt ein, zerfällt; von seiner Stelle wird ein Fels gerissen.

19 каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.

Alsdann zerreibt das Wasser diese Felsentrümmer, und starke Regegüsse lösen sie zu Erdenstaub. So ganz läßt Du des Menschen Hoffen auch zunichte werden.

20 Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.

Du packst ihn an, daß er auf ewig geht, entstellst sein Antlitz, schickst ihn fort.

21 Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.

Die Kinder kommen auf; er weiß es nicht. Sie werden arm; ihn kümmert's nicht.

22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.

Am eigenen Leid hat er genug; sein Schatten trauert für sich hin."