Йов 14
1 Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
Nongpata mah tapen ih kami loe nawnetta hing nathung raihaih hoiah koi.
2 вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
Anih loe apawk baktiah ampha tahang moe, azaem roep; tahlip baktiah cawnh, cak poe ai.
3 І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
To baktih hmuen pongah mik na padai moe, lokcaekhaih hmaa ah nang caeh haih han maw?
4 Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
Mi mah maw kaciim ai thung hoiah kaciim hmuen to sin thai tih? Mi mah doeh sin thai mak ai.
5 Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
Kami ih aninawk to kroek moe, khrah nazetto maw oh pae vop, tiah na panoek pae pongah, anih mah poeng thai han ai ah ramri to na sak pae.
6 відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
Toksak han tlai ih kami baktiah, angmah ih aninawk boeng khoek to, angmah koeh ah oh hanah, anih to angqoi taak ah.
7 Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
Thing loe pakhruk cadoeh, tadok tacawt let ueloe, tanghang kangtha tacawt let tih, tiah oep han oh.
8 якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
Long thung ih tangzuun loe mitong boeh pongah, long ah akung dueh cadoeh,
9 то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
tui hmui hoiah tadok let ueloe, thingkung kanawk baktiah tanghang tacawt let tih.
10 А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
Toe kami loe duek moe, qong ving; ue, a hinghaih boeng pacoengah loe naa ah maw om vop tih?
11 Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
Tuipui tui loe anghmat moe, vacong tui doeh kaang king baktih toengah,
12 так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
kami loe angsong moe, angthawk let ai boeh; vannawk anghmaa ai karoek to anglawt mak ai, a iihhaih ahmuen hoi angthawk mak ai boeh.
13 О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
Aw taprong thungah na hawk ah, palung na phuihaih dip ai karoek to, tamquta hoi na hawk ah! Kai pahnet han ai ah, ka oh han ih atue to na khaek pae ah. (Sheol h7585)
14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
Kami loe duek pacoengah hing let tih maw? Karai toksakhaih aninawk loe sawk parai cadoeh, kam khraihaih atue pha ai karoek to ka zing han.
15 Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
Nang kawk naah, kang pathim pae han; na ban hoi sak ih hmuen to na koeh.
16 бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
Vaihi loe ka khok tangkannawk to na kroek moe, ka zaehaih to na khen ai boeh.
17 провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
Ka sakpazaehaih loe pasah thungah catui ka daeng boeh moe, ka zaehaih nang kraeng pae hmoek boeh.
18 Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
Tanim thaih mae loe anghmat boeh moe, lungsong doeh a ohhaih ahmuen hoiah angthuih ving boeh.
19 каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
Tuinawk mah thlung to maawtsak moe, tui tha mah long to takhawh baktih toengah, kami oephaih to nam rosak.
20 Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
Kami to na pazawk poe, anih loe anghmat ving boeh; anih ih mikhmai to nam khraisak moe, kalah bangah na patoeh ving.
21 Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
A capanawk mah pakoehhaih hnu o cadoeh, anih mah panoek ai boeh; nihcae atlim ah krah o cadoeh, anih mah panoek pae ai boeh.
22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
Toe anih ih ngan to naa ueloe, a hinghaih palungsae tih, tiah a naa.
