Йов 10

1 Життя моє стало бридке́ для моєї душі... Нехай наріка́ння своє я на се́бе пущу́, нехай говорю́ я в гірко́ті своєї душі!

"Ich bin, des Lebens überdrüssig; ich lasse meiner Klage freien Lauf. In meiner Seele Bitterkeit will ich jetzt reden.

2 Скажу Богові я: Не осу́джуй мене́! Повідо́м же мене, чого став Ти зо мною на прю?

Ich spreche nun zu Gott: 'Verurteile mich nicht! Gib an, warum Du mich bekämpfst!

3 Чи це добре Тобі, що Ти гно́биш мене́, що пого́рджуєш тво́ривом рук Своїх, а раду безбожних осві́тлюєш?

Was nützt es Dir, wenn Du verdammst und Deiner Hände Werk verwirfst? Wenn aber zu der Frevler Plan Dein Antlitz leuchtet?

4 Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить люди́на люди́ну?

Besitzest Du denn Fleischesaugen? Siehst Du so kurz, wie Menschen sehen?

5 Хіба Твої дні — як дні лю́дські, чи лі́та Твої — як дні мужа,

Sind Deine Tage wie der Menschen Tage und Deine Jahre wie die Zeit der Sterblichen,

6 що шукаєш провини моєї й виві́дуєш гріх мій,

daß Du bei mir nach Fehlern fahndest und mich auf Sünde untersuchst,

7 хоч ві́даєш Ти, що я не беззако́нник, та нема, хто б мене врятува́в від Твоєї руки?

obschon Du weißt, daß ich nicht schuldig bin und mich aus Deinen Händen niemand retten kann?

8 Твої руки створили мене і вчинили мене́, потім Ти обернувся — і гу́биш мене.

Mich formten kunstvoll Deine Hände; gleichwohl vernichtest Du mich ganz und gar.

9 Пам'ятай, що мов глину мене оброби́в Ти, — і в порох мене оберта́єш.

Bedenke, daß Du mich aus Lehm geschaffen! Und wiederum schickst Du mich in den Staub.

10 Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згусти́в Ти мене, мов на сир?

Wie Milch hast Du mich hingegossen und mich zur festen Form gemacht,

11 Ти шкірою й тілом мене зодяга́єш, і сплів Ти мене із костей та із жил.

hast mich mit Haut und Fleisch bekleidet, mit Knochen und mit Sehnen mich durchwebt.

12 Життя й милість пода́в Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.

Ein Leben voller Gnade hast Du mir gegeben, und Deine Fürsorge hat meinen Geist bewacht.

13 А оце заховав Ти у серці Своє́му, — я знаю, що є воно в Тебе:

Doch im geheimen ist Dein Planen dies; ich weiß es jetzt, was Du gedacht:

14 якщо я грішу́, Ти мене стереже́ш, та з провини моєї мене не очи́щуєш.

Wenn je ich fehlte, wolltest Du mir grollen, mir meine Sünde nie verzeihen.

15 Якщо я провиню́ся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підня́ти свою голову, си́тий стидо́м та напо́єний горем своїм!

Wenn ich in Sünden fiele, wehe mir! Wenn ich rechtschaffen bliebe, ich dürfte dennoch nicht mein Haupt erheben, mit Schmach gesättigt, an Elend und am Leide satt.

16 А коли піднесе́ться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і зно́ву предивно зо мною пово́дишся:

Ja, machst Du Jagd auf mich gleichwie auf einen Löwen, und zeigst Du dadurch Dich stets unvergleichlich,

17 поно́влюєш свідків Своїх проти мене, помно́жуєш гнів Свій на мене, ві́йсько за ві́йськом на мене Ти шлеш.

daß Du den Angriff auf mich stets erneuerst und Deinen Unmut an mir kühlst, in immer neuen Angriffen auf mich?

18 І на́що з утро́би Ти вивів мене? Я був би помер, — і жодні́сіньке око мене не побачило б,

Warum hast Du mich aus dem Schoß geführt? Ach, wäre ich gestorben, ehe mich ein Auge sah!

19 як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гро́бу.

Als wäre niemals ich gewesen, so hätte ich schon werden mögen, vom Mutterleib sogleich zu Grab getragen!

20 Отож, дні мої нечисле́нні, — перестань же, й від мене вступи́сь, і нехай не турбу́юся я бодай тро́хи,

Sind meine Lebenstage nicht so kurz? Laß ab von mir, daß ich ein wenig heiter werde,

21 поки я не піду́ — й не верну́ся! — до кра́ю темно́ти та смертної тіні,

bevor ich, ohne Rückkehr, geh ins Land der düstern Todesschatten,

22 до те́много кра́ю, як мо́рок, до тьмя́ного краю, в якому поря́дків нема, і де світло, як те́мрява“.

ins Land, wo tiefste Finsternis das Dunkel bildet, ganz ohne Unterschied, und wo es, wenn es heller scheint, noch immer dunkelt!'"