Якова 1
1 Яків, раб Бога й Господа Ісуса Христа, дванадцятьом племена́м, які в Розпоро́шенні, — вітаю я вас!
Яков, слуга Божий і Господа Ісуса Христа, дванайцяти родам, що розсіяні: Витайте.
2 Майте, бра́ти мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробо́вування,
Усяку радість майте, браттє моє, коли впадаєте в різні спокуси,
3 знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість.
знаючи, що доказ вашої віри робить терпіннє;
4 А терпеливість нехай має чин доскона́лий, щоб ви досконалі та бездоганні були́, і недостачі ні в чому не мали.
терпіннє ж нехай мав звершене діло, щоб ви були звершені і повні, нї в чому не маючи недостатку.
5 А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, — і бу́де вона йому да́на.
Коли ж у кого з вас недостав премудрости, нехай просить у Бога, котрий дає всім щедро та й не осоромлює, то й дасть ся йому.
6 Але нехай просить із вірою, без жодного су́мніву. Бо хто має су́мнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер.
Нехай же просить вірою, нічого не сумнячись; хто бо сумнить ся, той подобен филї морській, котру вітер жене та й розбивав.
7 Нехай бо така люди́на не гадає, що дістане що́ від Господа.
Нехай бо не думав такий чоловік, що прийме що від Бога.
8 Двоєдушна люди́на непостійна на всіх дорогах своїх.
Чоловік двоєдушний не статечний у всїх дорогах своїх.
9 А понижений брат нехай хвалиться висо́кістю своєю,
Нехай же хвалить ся брат смиренний висотою своєю,
10 а багатий — пони́женням своїм, бо він промине, як той цвіт трав'яни́й, —
а багатий смиреннєм своїм; бо він, як травяний цьвіт, перейде.
11 бо сонце зійшло зо спеко́тою, і траву посушило, — і відпав цвіт її, і зникла краса́ її виду. Так само зів'яне й багатий у дорогах своїх!
Зійшло бо сонце із спекою, і висушило траву, і цьвіт її опав, і краса лиця її зникла; так і багатий в дорогах своїх зівяне.
12 Блаженна люди́на, що ви́терпить пробу, бо, бувши ви́пробувана, дістане вінця життя, якого Господь обіцяв тим, хто любить Його.
Блажен чоловік, що витерпить спокусу; тим що, будучи вірний, прийме вінець життя, що обіцяв Бог тим, що люблять Його.
13 Ви́пробовуваний, хай не каже ніхто: „Я від Бога споку́шуваний“. Бо Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує.
Нїхто ж у спокусї нехай не каже: Що Бог мене спокутує; Бог бо не спокушуєть ся лихим, і не спокушує сам нікого.
14 Але кожен спокушується, як на́диться й зво́диться пожадливістю власною.
Кожен же спокушуєть ся, надившись і лестившись похоттю своєю.
15 Пожадли́вість пото́му, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть.
Потім похоть, зачавши, роджає гріх, гріх же зроблений роджає смерть.
16 Не обма́нюйтесь, брати мої любі!
Не заблуджуйтесь, браттє моє любе.
17 Усяке добре дава́ння та дар досконалий похо́дить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни.
Усяке добре даяннє і всякий звершений дар з висоти сходить, од Отця сьвітла, в котрого нема переміни анї тїни зміни.
18 Захотівши, Він нас породив словом правди, щоб ми стали якимсь первопло́дом творів Його.
Схотів бо, то й породив нас словом правди, щоб бути нам якимсь почином творива Його.
19 Отож, мої брати́ любі, нехай буде кожна людина швидка́ послухати, забарна́ говорити, повільна на гнів.
Тим же, браттє моє любе, нехай і буде всякий чоловік скорий на слуханнє, і нескорий на слова, нескорий на гнїв.
20 Бо гнів лю́дський не чинить праведности Божої.
Гнїв бо чоловіка правди Божої не чинить.
21 Тому́ то відкиньте всіляку нечисть та залишок злоби́, і прийміть із ла́гідністю всіяне слово, що може спасти ваші душі.
Задля того відкинувши всяку погань і останок зла, прийміть у лагідности посаджене слово, що може спасти душі ваші.
22 Будьте ж викона́вцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють.
Будьте ж чинителями слова, а не тілько слухателями, обманюючи себе самих.
23 Бо хто слуха́ч слова, а не викона́вець, той подібний люди́ні, що риси обличчя свого розглядає у дзе́ркалі, —
Бо, коли хто слухатель слова, а не чинитель, той подобен чоловікові, що дивить ся на природне лице своє в зеркалї.
24 бо розгляне себе та й віді́йде, і зараз забуде, яка вона є.
Подививсь бо на себе, та й одійшов, та зараз і забув, який він був.
25 А хто заглядає в зако́н досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забу́дько слухач, але виконавець ді́ла, — і він буде блаженний у дія́нні своїм!
Хто ж дивить ся в звершений закон свободи, та й пробував в ньому, той не слухатель забуваючий, а чинитель діла; такий буде щасливий у дїланню своїм.
26 Коли ж хто гада́є, що він побожний, і свого язика не вгамо́вує, та своє серце обманює, — марна́ побожність того́!
Коли хто думав, що він вірен між вами, не уздаючи язика свого, а обманюючи серце своє, у того марна віра.
27 Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: згля́нутися над си́ротами та вдови́цями в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу.
Ото бо віра чиста і неопоганена перед Богом і Отцем, щоб одвідувати сиріт і вдовиць у горю їх, і держати себе неопоганеним од сьвіта.
