До євреїв 6
1 Тому́ полиші́мо поча́тки науки Христа, та й звернімося до досконалости, і не кладімо зно́ву засади покая́ння від мертвих учинків та про віру в Бога,
Therefore leaving the teaching of the first principles of Christ, let’s press on to perfection—not laying again a foundation of repentance from dead works, of faith toward God,
of the teaching of baptisms, of laying on of hands, of resurrection of the dead, and of eternal judgment. (aiōnios g166)
3 Зробимо й це, коли Бог дозволить.
This will we do, if God permits.
4 Не можна бо тих, що раз просвітились були, і скуштували небесного да́ру, і стали уча́сниками Духа Святого,
For concerning those who were once enlightened and tasted of the heavenly gift, and were made partakers of the Holy Spirit,
and tasted the good word of God and the powers of the age to come, (aiōn g165)
6 та й відпали, знов відновляти покая́нням, коли вдруге вони розпинають у собі Сина Божого та зневажають.
and then fell away, it is impossible to renew them again to repentance; seeing they crucify the Son of God for themselves again, and put him to open shame.
7 Бо земля, що п'є дощ, який падає часто на неї, і родить рослини, добрі для тих, хто їх і виро́щує, — вона благословення від Бога приймає.
For the land which has drunk the rain that comes often on it and produces a crop suitable for them for whose sake it is also tilled, receives blessing from God;
8 Але та, що приносить те́рня й будя́ччя, — непотрібна вона та близька́ до прокля́ття, а кінець її — спа́лення.
but if it bears thorns and thistles, it is rejected and near being cursed, whose end is to be burned.
9 Та ми сподіва́ємось, любі, кращого про вас, що спасі́ння тримаєтеся, хоч говоримо й так.
But, beloved, we are persuaded of better things for you, and things that accompany salvation, even though we speak like this.
10 Та не є Бог несправедливий, щоб забути ді́ло ваше та працю любови, яку показали в Ім'я́ Його ви, що святим послужили та служите.
For God is not unrighteous, so as to forget your work and the labor of love which you showed toward his name, in that you served the saints, and still do serve them.
11 Ми ж бажаємо, щоб кожен із вас виявляв таку саму завзятість на певність надії аж до кінця,
We desire that each one of you may show the same diligence to the fullness of hope even to the end,
12 щоб ви не розлінились, але переймали від тих, хто обі́тниці вспадко́вує вірою та терпеливістю.
that you won’t be sluggish, but imitators of those who through faith and perseverance inherited the promises.
13 Бо Бог, обі́тницю давши Авраамові, як не міг ніким вищим покля́стися, поклявся Сам Собою,
For when God made a promise to Abraham, since he could swear by no one greater, he swore by himself,
14 говорячи: „Поблагословити — Я ко́нче тебе поблагословлю́, та розмножити — розмножу тебе!“
saying, “Surely blessing I will bless you, and multiplying I will multiply you.”
15 І, терплячи довго отак, Авраа́м оде́ржав обі́тницю.
Thus, having patiently endured, he obtained the promise.
16 Бо люди клянуться вищим, і клятва на стве́рдження кінчає всяку їхню суперечку.
For men indeed swear by a greater one, and in every dispute of theirs the oath is final for confirmation.
17 Тому й Бог, хотівши перева́жно показати спадкоє́мцям обі́тниці незмінність волі Своєї, учинив те при помочі клятви,
In this way God, being determined to show more abundantly to the heirs of the promise the immutability of his counsel, interposed with an oath,
18 щоб у двох тих незмінних реча́х, що в них не можна сказати неправди Богові, мали потіху міцну ми, хто прибіг прийняти надію, що лежить перед нами,
that by two immutable things, in which it is impossible for God to lie, we may have a strong encouragement, who have fled for refuge to take hold of the hope set before us.
19 що вони для душі як котви́ця, міцна та безпечна, що аж до сере́дини входить за заслону,
This hope we have as an anchor of the soul, a hope both sure and steadfast and entering into that which is within the veil,
