До євреїв 6

1 Тому́ полиші́мо поча́тки науки Христа, та й звернімося до досконалости, і не кладімо зно́ву засади покая́ння від мертвих учинків та про віру в Бога,

Therefore let us leave the commencement of the word of the Messiah, and let us proceed to the completion. Or will ye again lay another foundation for the repentance which is from dead works, and for the faith in God,

2 Науки про хрищення, про поклада́ння рук, про воскресі́ння мертвих та вічний суд. (aiōnios g166)

and for the doctrine of baptism, and for the laying on of a hand, and for the resurrection from the dead, and for the eternal judgment? (aiōnios g166)

3 Зробимо й це, коли Бог дозволить.

We will do this, if the Lord permit.

4 Не можна бо тих, що раз просвітились були, і скуштували небесного да́ру, і стали уча́сниками Духа Святого,

But they who have once descended to baptism, and have tasted the gift from heaven, and have received the Holy Spirit,

5 і скуштували доброго Божого Слова та сили майбу́тнього віку, (aiōn g165)

and have tasted the good word of God, and the power of the world to come, (aiōn g165)

6 та й відпали, знов відновляти покая́нням, коли вдруге вони розпинають у собі Сина Божого та зневажають.

cannot again sin, and a second time be renewed to repentance; or a second time crucify and insult the Son of God.

7 Бо земля, що п'є дощ, який падає часто на неї, і родить рослини, добрі для тих, хто їх і виро́щує, — вона благословення від Бога приймає.

For the earth that drinketh the rain which cometh often upon it, and produceth the herb that is of use to those for whom it is cultivated, receiveth a blessing from God.

8 Але та, що приносить те́рня й будя́ччя, — непотрібна вона та близька́ до прокля́ття, а кінець її — спа́лення.

But if it should put forth thorns and briers, it would have reprobation, and be not far from a curse, and its end would be a burning.

9 Та ми сподіва́ємось, любі, кращого про вас, що спасі́ння тримаєтеся, хоч говоримо й так.

But, in regard to you, my brethren, we are persuaded better things, and things pertaining to life, although we thus speak.

10 Та не є Бог несправедливий, щоб забути ді́ло ваше та працю любови, яку показали в Ім'я́ Його ви, що святим послужили та служите.

For God is not unrighteous, to forget your works, and your charity which ye have shown in his name, in that ye have ministered and do minister to the saints.

11 Ми ж бажаємо, щоб кожен із вас виявляв таку саму завзятість на певність надії аж до кінця,

And we desire, that each one of you may show this same activity, for the completion of your hope, even to the end:

12 щоб ви не розлінились, але переймали від тих, хто обі́тниці вспадко́вує вірою та терпеливістю.

and that ye faint not; but that ye be emulators of them who by faith and patience have become heirs of the promise.

13 Бо Бог, обі́тницю давши Авраамові, як не міг ніким вищим покля́стися, поклявся Сам Собою,

For when God made the promise to Abraham, because there was none greater than himself by whom he could swear, he swore by himself;

14 говорячи: „Поблагословити — Я ко́нче тебе поблагословлю́, та розмножити — розмножу тебе!“

and said: Blessing, I will bless thee, and multiplying I will multiply thee.

15 І, терплячи довго отак, Авраа́м оде́ржав обі́тницю.

And so he was patient, and obtained the promise.

16 Бо люди клянуться вищим, і клятва на стве́рдження кінчає всяку їхню суперечку.

For men swear by one greater than themselves: and in every controversy that occurs among them, the sure termination of it is by an oath.

17 Тому й Бог, хотівши перева́жно показати спадкоє́мцям обі́тниці незмінність волі Своєї, учинив те при помочі клятви,

Therefore, God, being abundantly willing to show to the heirs of the promise, that his promising was irreversible, bound it up in an oath;

18 щоб у двох тих незмінних реча́х, що в них не можна сказати неправди Богові, мали потіху міцну ми, хто прибіг прийняти надію, що лежить перед нами,

so that, by two things which change not, and in which God cannot lie, we, who have sought refuge in him, might have great consolation, and might hold fast the hope promised to us;

19 що вони для душі як котви́ця, міцна та безпечна, що аж до сере́дини входить за заслону,

which is to us as an anchor, that retaineth our soul, so that it swerveth not; and it entereth into that within the veil,

20 куди, як предте́ча, за нас увійшов був Ісус, ставши навіки Первосвящеником за чином Мелхиседе́ковим. (aiōn g165)

whither Jesus hath previously entered for us, and hath become a priest for ever, after the likeness of Melchisedec. (aiōn g165)