До євреїв 6
1 Тому́ полиші́мо поча́тки науки Христа, та й звернімося до досконалости, і не кладімо зно́ву засади покая́ння від мертвих учинків та про віру в Бога,
Therefore leaving the principles of the doctrine of Christ, let us go on unto perfection; not laying again the foundation of repentance from dead works, and of faith toward God,
Of the doctrine of baptisms, and of laying on of hands, and of resurrection of the dead, and of eternal judgment. (aiōnios g166)
3 Зробимо й це, коли Бог дозволить.
And this will we do, if God permit.
4 Не можна бо тих, що раз просвітились були, і скуштували небесного да́ру, і стали уча́сниками Духа Святого,
For [it is] impossible for those who were once enlightened, and have tasted of the heavenly gift, and were made partakers of the Holy Ghost,
And have tasted the good word of God, and the powers of the world to come, (aiōn g165)
6 та й відпали, знов відновляти покая́нням, коли вдруге вони розпинають у собі Сина Божого та зневажають.
If they shall fall away, to renew them again unto repentance; seeing they crucify to themselves the Son of God afresh, and put [him] to an open shame.
7 Бо земля, що п'є дощ, який падає часто на неї, і родить рослини, добрі для тих, хто їх і виро́щує, — вона благословення від Бога приймає.
For the earth which drinketh in the rain that cometh oft upon it, and bringeth forth herbs meet for them by whom it is dressed, receiveth blessing from God:
8 Але та, що приносить те́рня й будя́ччя, — непотрібна вона та близька́ до прокля́ття, а кінець її — спа́лення.
But that which beareth thorns and briers [is] rejected, and [is] nigh unto cursing; whose end [is] to be burned.
9 Та ми сподіва́ємось, любі, кращого про вас, що спасі́ння тримаєтеся, хоч говоримо й так.
But, beloved, we are persuaded better things of you, and things that accompany salvation, though we thus speak.
10 Та не є Бог несправедливий, щоб забути ді́ло ваше та працю любови, яку показали в Ім'я́ Його ви, що святим послужили та служите.
For God [is] not unrighteous to forget your work and labour of love, which ye have shewed toward his name, in that ye have ministered to the saints, and do minister.
11 Ми ж бажаємо, щоб кожен із вас виявляв таку саму завзятість на певність надії аж до кінця,
And we desire that every one of you do shew the same diligence to the full assurance of hope unto the end:
12 щоб ви не розлінились, але переймали від тих, хто обі́тниці вспадко́вує вірою та терпеливістю.
That ye be not slothful, but followers of them who through faith and patience inherit the promises.
13 Бо Бог, обі́тницю давши Авраамові, як не міг ніким вищим покля́стися, поклявся Сам Собою,
For when God made promise to Abraham, because he could swear by no greater, he sware by himself,
14 говорячи: „Поблагословити — Я ко́нче тебе поблагословлю́, та розмножити — розмножу тебе!“
Saying, Surely blessing I will bless thee, and multiplying I will multiply thee.
15 І, терплячи довго отак, Авраа́м оде́ржав обі́тницю.
And so, after he had patiently endured, he obtained the promise.
16 Бо люди клянуться вищим, і клятва на стве́рдження кінчає всяку їхню суперечку.
For men verily swear by the greater: and an oath for confirmation [is] to them an end of all strife.
17 Тому й Бог, хотівши перева́жно показати спадкоє́мцям обі́тниці незмінність волі Своєї, учинив те при помочі клятви,
Where in God, willing more abundantly to shew unto the heirs of promise the immutability of his counsel, confirmed [it] by an oath:
18 щоб у двох тих незмінних реча́х, що в них не можна сказати неправди Богові, мали потіху міцну ми, хто прибіг прийняти надію, що лежить перед нами,
That by two immutable things, in which [it was] impossible for God to lie, we might have a strong consolation, who have fled for refuge to lay hold upon the hope set before us:
19 що вони для душі як котви́ця, міцна та безпечна, що аж до сере́дини входить за заслону,
Which [hope] we have as an anchor of the soul, both sure and stedfast, and which entereth into that within the veil;
