До євреїв 6
1 Тому́ полиші́мо поча́тки науки Христа, та й звернімося до досконалости, і не кладімо зно́ву засади покая́ння від мертвих учинків та про віру в Бога,
Therefore having left the word of the beginning of Christ, let us be carried to perfection; not again laying the foundation of repentance from dead works, and of faith toward God,
of the teaching of baptisms, and of the laying on of hands, and of the resurrection of the dead, and of eternal judgment. (aiōnios g166)
3 Зробимо й це, коли Бог дозволить.
And we will do this, if God may permit.
4 Не можна бо тих, що раз просвітились були, і скуштували небесного да́ру, і стали уча́сниками Духа Святого,
For it is impossible that those having been once enlightened, and tasted the heavenly gift, and have been made partakers of the Holy Ghost,
and having tasted the beautiful word of God, and the dynamites of the coming age, (aiōn g165)
6 та й відпали, знов відновляти покая́нням, коли вдруге вони розпинають у собі Сина Божого та зневажають.
indeed having fallen away, to renew them again unto repentance; having crucified to themselves again the Son of God, and put him to an open shame.
7 Бо земля, що п'є дощ, який падає часто на неї, і родить рослини, добрі для тих, хто їх і виро́щує, — вона благословення від Бога приймає.
For the earth drinking the rain coming often upon her, and bringing forth the herb nutritious to those by whom it is also cultivated, receives blessings from God:
8 Але та, що приносить те́рня й будя́ччя, — непотрібна вона та близька́ до прокля́ття, а кінець її — спа́лення.
but that which produces thorns and thistles, is reprobate, and nigh unto the curse; whose end is unto burning.
9 Та ми сподіва́ємось, любі, кращого про вас, що спасі́ння тримаєтеся, хоч говоримо й так.
But, beloved, we are persuaded better things concerning you, and things appertaining to salvation, if indeed we do thus speak.
10 Та не є Бог несправедливий, щоб забути ді́ло ваше та працю любови, яку показали в Ім'я́ Його ви, що святим послужили та служите.
For God is not unrighteous to forget your work and the divine love which you manifested in his name, having ministered to the saints, and ministering.
11 Ми ж бажаємо, щоб кожен із вас виявляв таку саму завзятість на певність надії аж до кінця,
But we desire each one of you to exhibit the same diligence unto the full assurance of hope unto the end:
12 щоб ви не розлінились, але переймали від тих, хто обі́тниці вспадко́вує вірою та терпеливістю.
in order that you may not be dull, but imitators of those who through faith and longsufferings do inherit the promises.
13 Бо Бог, обі́тницю давши Авраамові, як не міг ніким вищим покля́стися, поклявся Сам Собою,
For God having promised Abraham, since he had no greater one by whom to swear, swore by himself,
14 говорячи: „Поблагословити — Я ко́нче тебе поблагословлю́, та розмножити — розмножу тебе!“
saying, If indeed blessing I will bless thee, and multiplying I will multiply thee:
15 І, терплячи довго отак, Авраа́м оде́ржав обі́тницю.
and thus having waited long, he received the promise.
16 Бо люди клянуться вищим, і клятва на стве́рдження кінчає всяку їхню суперечку.
For men swear by the greater: and an oath of confirmation is to them an end to all controversy:
17 Тому й Бог, хотівши перева́жно показати спадкоє́мцям обі́тниці незмінність волі Своєї, учинив те при помочі клятви,
but God, in this wishing more abundantly to show forth to the heirs of the promise the immutability of his counsel, confirmed it by an oath:
18 щоб у двох тих незмінних реча́х, що в них не можна сказати неправди Богові, мали потіху міцну ми, хто прибіг прийняти надію, що лежить перед нами,
that through two immutable things in which it was impossible that God should lie, we who have fled may have a strong consolation to lay hold of the hope set before us,
19 що вони для душі як котви́ця, міцна та безпечна, що аж до сере́дини входить за заслону,
which we have as an anchor of the soul, both sure and steadfast and entering into that which is in the veil,
