До євреїв 12
1 Тож і ми, мавши навколо себе велику таку хмару свідків, скиньмо всякий тяга́р та гріх, що обплутує нас, та й біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами,
Seeing, therefore, that there is on every side of us such a throng of witnesses, let us also lay aside everything that hinders us, and the sin that clings about us, and run with patient endurance the race that lies before us,
2 дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри, що замість радости, яка була перед Ним, перете́рпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого.
our eyes fixed on Jesus, the leader and perfect example of our faith, who, for the joy that lay before him, endured the cross, heedless of its shame, and now “has taken his seat at the right hand” of the throne of God.
3 Тож подумайте про Того, хто перете́рпів такий перекір проти Себе від грішних, щоб ви не знемоглись, і не впали на душах своїх.
Weigh well the example of him who had to endure such opposition from “people who were sinning against themselves,” so that you should not grow weary or faint-hearted.
4 Ви ще не змага́лись до крови, борю́чись проти гріха,
You have not yet, in your struggle with sin, resisted to the death;
5 і забули на́гад, що говорить до вас, як синів: „Мій сину, — не нехтуй Господньої кари, і не знемагай, коли Він докоря́є тобі.
and you have forgotten the encouraging words which are addressed to you as God’s children – “My child, think not lightly of the Lord’s discipline, do not despond when he rebukes you;
6 Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б'є кожного сина, якого приймає“!
For it is him whom he loves that he disciplines, and he chastises every child whom he acknowledges.”
7 Коли те́рпите кару, то ро́бить Бог вам, як синам. Хіба є такий син, що ба́тько його не карає?
It is for your discipline that you have to endure all this. God is dealing with you as his children. For where is there a child whom his father does not discipline?
8 А коли ви без кари, що спільна для всіх, то ви діти з пере́любу, а не сини.
If you are left without that discipline, in which all children share, it shows that you are bastards, and not true children.
9 А до того, ми мали батьків, що карали наше тіло, — і боялися їх, то чи ж не далеко більше повинні кори́тися ми Отцеві ду́хів, щоб жити?
Further, when our earthly fathers disciplined us, we respected them. Should we not, then, much rather yield submission to the Father of souls, and live?
10 Ті нас за короткого ча́су карали, як їм до вподоби було́, Цей же на ко́ристь, щоб ми стали учасниками Його святости.
Our fathers disciplined us for only a short time and as seemed best to them; but God disciplines us for our true good, to enable us to share his holiness.
11 Усяка кара в тепе́рішній час не здається потіхою, але смутком, та згодом для на́вчених нею приносить ми́рний плід праведности!
No discipline is pleasant at the time; on the contrary, it is painful. But afterwards its fruit is seen in the peacefulness of a righteous life which is the lot of those who have been trained under it.
12 Тому́ то „опущені руки й коліна знемо́жені ви́простуйте“,
Therefore “lift again the down-dropped hands and straighten the weakened knees;
13 і „чиніть прості стежки́ ногам вашим“, щоб кульгаве не збо́чило, але краще ви́правилось.
make straight paths for your feet,” so that the lame limb may not be put out of joint, but rather be cured.
14 Пильнуйте про мир зо всіма, і про святість, без якої ніхто не побачить Господа.
Try earnestly to live at peace with everyone, and to attain to that purity without which no one will see the Lord.
15 Дивіться, щоб хто не зостався без Божої благода́ті, щоб „не виріс який гіркий корінь і не наробив непоко́ю“, і щоб багато-хто не опога́нились тим.
Take care that no one fails to use the loving help of God, “that no bitterness is allowed to take root and spring up, and cause trouble,” and so poison the whole community.
16 Щоб не був хто блудник чи безбожник, немов той Ісав, що своє перворі́дство віддав за поживу саму́.
Take care that no one becomes immoral, or irreligious like Esau, who sold his birthright for a single meal.
17 Бо знаєте ви, що й після, як схотів він успадкува́ти благослове́ння, відкинутий був, — не знайшов бо був можливости до покая́ння, хоч його з слі́зьми шукав.
For you know that even afterwards, when he wished to claim his father’s blessing, he was rejected – for he never found an opportunity to repair his error – though he begged for the blessing with tears.
18 Бо ви не приступили до гори дотика́льної та до палю́чого огню, і до хмари, і до те́мряви, та до бурі,
It is not to tangible “flaming fire” that you have drawn near, nor to “gloom, and darkness, and storm,
19 і до сурмо́вого звуку, і до голосу слів, що його ті, хто чув, просили, щоб більше не мовилось слово до них.
and the blast of a trumpet, and an audible voice.” Those who heard that voice entreated that they might hear no more,
20 Не могли бо вони того витримати, що наказано: „Коли й звірина́ до гори доторкне́ться, то буде камінням побита“.
for they could not bear to think of the command – “If even an animal touches the mountain, it is to be stoned to death;”
21 І таке страшне́ те видіння було́, що Мойсей проказав: „Я боюся й тремчу́!“
and so fearful was the sight that Moses said – “I tremble with fear.”
22 Але ви приступили до гори Сіонської, і до міста Бога Живого, до Єрусалиму небесного, і до десятків тисяч анголів,
No, but it is to Mount Zion that you have drawn near, the city of the living God, the heavenly Jerusalem, to countless hosts of angels,
23 і до Церкви первороджених, на небі написаних, і до Судді всіх — до Бога, і до духів удоскона́лених праведників,
to the festal gathering and assemblage of God’s firstborn whose names are enrolled in heaven, to God the judge of all people, to the spirits of the righteous who have attained perfection,
24 і до Посере́дника Ново́го Заповіту — до Ісуса, і до покро́плення крови, що краще промовляє, як А́велева.
to Jesus, the intermediary of a new covenant, and to the sprinkled blood that tells of better things than the blood of Abel.
25 Глядіть, не відверта́йтеся від того, хто промовляє. Бо як не повтікали вони, що зреклися того, хто звіщав на землі, то тим більше ми, якщо зрікаємся Того, Хто з неба звіщає,
Beware how you refuse to hear him who is speaking. For, if the Israelites did not escape punishment, when they refused to listen to him who taught them on earth the divine will, far worse will it be for us, if we turn away from him who is teaching us from heaven.
26 що голос Його захитав тоді землю, а тепер обіцяв та каже: „Ще раз захитаю не тільки землею, але й небом“.
Then his voice shook the earth, but now his declaration is – “Still once more I will cause not only the earth to tremble, but also the heavens.”
27 А „ще раз“визначає заміну захитаного, як ство́реного, щоб зосталися ті, хто непохитний.
And those words “still once more” indicate the passing away of all that is shaken – that is, of all created things – in order that only what is unshaken may remain.
28 Отож ми, що приймаємо царство непохитне, нехай маємо благода́ть, що нею приємно служитимемо Богові з побожністю й зо стра́хом.
Therefore, let us, who have received a kingdom that cannot be shaken, be thankful, and so offer acceptable worship to God, with awe and the deepest respect.
29 Бо наш Бог — то „палю́чий огонь“!
For our God is “a consuming fire.”
