До євреїв 10
1 Бо Зако́н, мавши тільки тінь майбутнього добра́, а не самий о́браз речей, тими самими жертвами, що за́вжди щороку прино́сяться, не може ніко́ли вдоскона́лити тих, хто приступає.
For the law having a shadow of good things to come, [and] not the very image of the things, can never with those sacrifices which they offered year by year continually make the comers thereunto perfect.
2 Інакше вони перестали б прино́ситись, бо ті, хто служить, очищені раз, уже б не мали жодної свідо́мости гріхів.
For then would they not have ceased to be offered? because that the worshippers once purged should have had no more conscience of sins.
3 Але в них спо́мин про гріхи буває щороку,
But in those [sacrifices there is] a remembrance again [made] of sins every year.
4 бо тож неможливе, щоб кров биків та козлів здіймала гріхи!
For [it is] not possible that the blood of bulls and of goats should take away sins.
5 Тому́ то, вхо́дячи в світ, Він говорить: „Жертви й прино́шення Ти не схотів, але тіло Мені приготува́в.
Wherefore when he cometh into the world, he saith, Sacrifice and offering thou wouldest not, but a body hast thou prepared me:
6 Цілопа́лення й жертви поку́тної Ти не жадав.
In burnt offerings and [sacrifices] for sin thou hast had no pleasure.
7 Тоді Я сказав: Ось іду́, — в звої книжки про Мене написано, щоб волю чини́ти Твою, Боже“!
Then said I, Lo, I come (in the volume of the book it is written of me, ) to do thy will, O God.
8 Він вище сказав, що „жертви й при́носу, та цілопа́лення й жертви поку́тної, — які за Зако́ном прино́сяться, — Ти не жадав і Собі не вподо́бав“.
Above when he said, Sacrifice and offering and burnt offerings and [offering] for sin thou wouldest not, neither hadst pleasure [therein]; which are offered by the law;
9 Пото́му сказав: „Ось іду, щоб волю Твою чини́ти, Боже“. Відміняє Він перше, щоб друге поставити.
Then said he, Lo, I come to do thy will, O God. He taketh away the first, that he may establish the second.
10 У цій волі ми освячені жертвоприно́шенням тіла Ісуса Христа один раз.
By the which will we are sanctified through the offering of the body of Jesus Christ once [for all].
11 І кожен священик щоденно стоїть, слу́жачи, і часто приносить жертви ті самі, що ніко́ли не можуть зняти гріхів.
And every priest standeth daily ministering and offering oftentimes the same sacrifices, which can never take away sins:
12 А Він за гріхи світу приніс жертву один раз, і наза́вжди „по Божій правиці засів“,
But this man, after he had offered one sacrifice for sins for ever, sat down on the right hand of God;
13 далі чекаючи, „аж вороги Його бу́дуть покладені за підніжка Його ніг“.
From henceforth expecting till his enemies be made his footstool.
14 Бо жертвоприно́шенням одним вдоскона́лив Він тих, хто освячується.
For by one offering he hath perfected for ever them that are sanctified.
15 Свідкує ж і Дух Святий нам, як говорить:
[Whereof] the Holy Ghost also is a witness to us: for after that he had said before,
16 „Оце заповіт, що його по цих днях встановля́ю Я з ними, говорить Господь, — Закони Свої Я дам в їхні серця́, і в їхніх думка́х напишу́ їх.
This [is] the covenant that I will make with them after those days, saith the Lord, I will put my laws into their hearts, and in their minds will I write them;
17 А їхніх гріхів та несправедливостей їхніх Я більш не згадаю“!
And their sins and iniquities will I remember no more.
18 А де їхнє відпущення, там нема вже жертвоприно́шення за гріхи.
Now where remission of these [is, there is] no more offering for sin.
19 Отож, браття, ми маємо відвагу вхо́дити до святині кров'ю Ісусовою,
Having therefore, brethren, boldness to enter into the holiest by the blood of Jesus,
20 ново́ю й живою дорогою, яку нам обнови́в Він через завісу, цебто через тіло Своє,
By a new and living way, which he hath consecrated for us, through the veil, that is to say, his flesh;
21 маємо й Великого Священика над домом Божим, —
And [having] an high priest over the house of God;
22 то приступі́мо з щирим серцем, у повноті́ віри, окропи́вши серця́ від сумління лукавого та обмивши тіла́ чистою водою!
Let us draw near with a true heart in full assurance of faith, having our hearts sprinkled from an evil conscience, and our bodies washed with pure water.
23 Трима́ймо непохи́тне визна́ння надії, вірний бо Той, Хто обіцяв.
Let us hold fast the profession of [our] faith without wavering; (for he [is] faithful that promised; )
24 І уважаймо один за одни́м для заохо́ти до любови й до добрих учинків.
And let us consider one another to provoke unto love and to good works:
25 Не кидаймо збору свого, як то зви́чай у деяких, але заохочуймося, і тим більше, скільки більше ви бачите, що зближається день той.
Not forsaking the assembling of ourselves together, as the manner of some [is]; but exhorting [one another]: and so much the more, as ye see the day approaching.
26 Бо як ми грішимо́ самові́льно, одержавши пізна́ння правди, то вже за гріхи не знахо́диться жертви,
For if we sin wilfully after that we have received the knowledge of the truth, there remaineth no more sacrifice for sins,
27 а страшливе якесь сподіва́ння су́ду та гнів палю́чий, що має пожерти противників.
But a certain fearful looking for of judgment and fiery indignation, which shall devour the adversaries.
28 Хто відкидає Зако́на Мойсея, такий немилосердно вмирає „при двох чи трьох свідках“, —
He that despised Moses’ law died without mercy under two or three witnesses:
29 скільки ж більшої му́ки, — доду́муєтеся? — заслуговує той, хто потоптав Сина Божого, і хто кров заповіту, що нею освячений, за звичайну вважав, і хто Духа благодаті зневажив!
Of how much sorer punishment, suppose ye, shall he be thought worthy, who hath trodden under foot the Son of God, and hath counted the blood of the covenant, wherewith he was sanctified, an unholy thing, and hath done despite unto the Spirit of grace?
30 Бо знаємо Того, Хто сказав: „Мені помста належить, Я відплачу́, говорить Господь“. І ще: „Господь буде судити наро́да Свого“!
For we know him that hath said, Vengeance [belongeth] unto me, I will recompense, saith the Lord. And again, The Lord shall judge his people.
31 Страшна́ річ — упасти в руки Бога Живого!
[It is] a fearful thing to fall into the hands of the living God.
32 Згадайте ж про перші дні ваші, як ви просвітилися й витерпіли запеклу боротьбу стражда́нь.
But call to remembrance the former days, in which, after ye were illuminated, ye endured a great fight of afflictions;
33 Ви були́ то видо́вищем зневаги й знуща́ння, то були́ учасниками тих, що жили́ так.
Partly, whilst ye were made a gazingstock both by reproaches and afflictions; and partly, whilst ye became companions of them that were so used.
34 Ви бо страждали й з ув'язненими, і грабу́нок свого майна́ прийняли́ з потіхою, відаючи, що маєте в небі для себе майно немину́ще та краще.
For ye had compassion of me in my bonds, and took joyfully the spoiling of your goods, knowing in yourselves that ye have in heaven a better and an enduring substance.
35 Тож не відкидайте відваги своєї, бо має велику нагоро́ду вона.
Cast not away therefore your confidence, which hath great recompence of reward.
36 Бо вам терпеливість потрібна, щоб Божу волю вчинити й прийняти обітницю.
For ye have need of patience, that, after ye have done the will of God, ye might receive the promise.
37 Бо ще „мало, дуже мало, і Той, хто має прийти, при́йде й бари́тись не бу́де!“
For yet a little while, and he that shall come will come, and will not tarry.
38 А „праведний житиме вірою“. І: „Коли захитається він, то душа Моя його не вподо́бає“.
Now the just shall live by faith: but if [any man] draw back, my soul shall have no pleasure in him.
39 Ми ж не з тих, хто хитається на заги́біль, але віруємо на спасі́ння душі.
But we are not of them who draw back unto perdition; but of them that believe to the saving of the soul.
