Екклезіяст 9

1 Ото ж бо все це я до серця свого взяв, і бачило серце моє все оце, що праведні й мудрі та їхні учи́нки — у Божій руці, так само любов чи нена́висть: Люди́на не знає нічого, що є перед нею!

Ni tlim ah kaom hmuennawk boih ka poek naah, katoeng kaminawk hoi palungha kaminawk mah sak ih hmuen boih Sithaw ban ah ni oh; toe nihcae mah tongh o ih hmuen loe amlunghaih, to tih ai boeh loe hnukmahaih hoiah maw oh, tiah mi mah doeh panoek o ai.

2 Однакове всім випадає: праведному і безбожному, доброму й чистому та нечистому, і тому́, хто жертву прино́сить, і тому, хто жертви не приносить, як доброму, так і грішникові, тому, хто кляне́ться, як і тому, хто клятви боїться!

Kasae kami, kahoih kami, ciimcai kami, ciimcai ai kami, angbawnhaih paek kami, angbawnhaih paek ai kami, katoeng kami, kami zae, lokkamhaih sah kami hoi lokkamhaih sak han zii kaminawk nuiah kaom hmuen loe anghmong boih, kami boih nuiah kaom hmuen doeh anghmong boih.

3 Оце зле у всім, що під сонцем тим ді́ється, — що одна́кове всім випада́є, і серце лю́дських синів повне зла, і за життя їхнього безу́мство в їхньому серці, а по то́му до мертвих відходять.

Ni tlim ah kaom hmuennawk boih thungah kasae koek hmuen, kami boih khaeah kaom hmuen loe anghmong boih; ue, kaminawk ih palung loe sethaih hoiah koi; a hing o nathung amthuhaih palung hoiah koi o, to pacoengah duekhaih thungah a caeh o boih.

4 Хто знахо́диться поміж живих, той має надію, бо краще собаці живому, ніж ле́вові ме́ртвому!

Kahing kaminawk salakah kaom kami loe oephaih to tawnh; kadueh kaipui pongah loe kahing ui to hoih kue.

5 Бо знають живі, що помруть, а померлі нічо́го не знають, і заплати немає вже їм, — бо забута і пам'ять про них,

Kami mah kai loe ka dueh tih, tiah panoek; toe dueh kami loe tidoeh panoek ai, tangqum hnuk han tawn o ai; panoekhaih doeh anghmat boih boeh.

6 і їхнє коха́ння, і їхня нена́висть, та за́здрощі їхні загинули вже, і нема вже їм ча́стки навіки ні в чо́му, що під сонцем тим ді́ється!

Amlunghaih, hnukmahaih hoi uthaihnawk doeh, anghmat boih boeh; ni tlim ah kaom hnuk han koi taham to natuek naah doeh hnu let mak ai boeh.

7 Тож іди, їж із радістю хліб свій, та з серцем веселим вино своє пий, коли Бог уподо́бав Собі твої вчинки!

Caeh ah loe anghoehaih hoiah buh ann to caa ah, poeknawmhaih hoiah misurtui to nae ah; na toksakhaih to Sithaw mah vaihi tapom boeh.

8 Нехай кожного ча́су одежа твоя буде біла, і нехай на твоїй голові не бракує оли́ви!

Khokpanai kanglung to abuen ah loe, na lu ah situi angnok toepsoep ah.

9 Заживай життя з жінкою, яку ти кохаєш, по всі́ дні марно́ти твоєї, що Бог дав для тебе під сонцем на всі́ дні марно́ти твоєї, — бо оце твоя доля в житті та в твоєму труді́, що під сонцем ним тру́дишся ти!

Ni tlim ah Sithaw mah paek ih azom pui ah kaom na hing thungah na palung ih na zu hoiah kanawm ah khosah ah; hae loe ni tlim ah tha pathokhaih hoiah toksak ih atho ah ni oh.

10 Все, що всилі чинити рука твоя, теє роби, бо немає в шео́лі, куди ти йде́ш, ні роботи, ні ро́здуму, ані знання́, ані мудрости! (Sheol h7585)

Na ban hoi sak han koi hmuennawk boih to tha pathok ah loe sah ah; na caehhaih ahmuen, taprong ah loe toksakhaih doeh, khopoekhaih doeh, to tih ai boeh loe panoekhaih hoi palunghahaih doeh om ai boeh. (Sheol h7585)

11 Зно́ву я бачив під сонцем, що біг не у ско́рих, і бій не в хоро́брих, а хліб не в премудрих, і не в розумних багатство, ні ласка — у знавців, — а від ча́су й наго́ди залежні вони!

Ni tlim ah kaom hmuennawk to ka khet naah, cawnh rang kami mah angnoekhaih to pazawk poe ai, thacak kami mah misa angtukhaih pazawk poe ai, palungha kami doeh zok amhah poe ai; thoemthaih tawn kami doeh angraeng poe ai; palungha kami doeh minawk hmaa ah mikhmai hak poe ai; toe taham sae, taham hoih tonghaih atue mah nihcae nuiah kangvan ah phak thuih boih.

12 Бо ча́су свого люди́на не знає, мов риби, поло́влені в па́губну сітку, і мов пта́хи, захо́плені в сі́льце, — так хапа́ються лю́дські сини за час лиха, коли воно на́гло спадає, на них!

Kami mah tong han koi atue to panoek ai; palok pongah kaman tanga hoi dongh pongah kaman tavaanawk baktiah, atue kasae mah anih to naeh, anih loe poek ai pui hoiah to baktih raihaih thungah amtimh.

13 Також оцю мудрість я бачив під сонцем, і велика для мене здавалась вона:

Hae baktih palunghahaih to ni tlim ah ka hnuk, to hmuen loe kai hanah len parai.

14 Було мале місто, і було в ньому мало людей. І раз прийшов цар великий до нього, й його оточи́в, і побудува́в проти нього велику обло́гу.

Avang tetta maeto oh moe, to avang thungah kami zetta oh o; thacak siangpahrang loe angzoh moe, to vangpui to takui khoep, anih mah kalen parai misa abuephaih long to takaeh.

15 Але в ньому знайшлася люди́на убога, та мудра, і вона врятувала те місто своєю премудрістю, — та пізніше ніхто не згадав про цю вбогу люди́ну!

To naah to vangpui thungah palungha kamtang maeto oh; to kami ih palunghahaih mah vangpui to pahlong, toe amtang kami to mi mah doeh poek o ai.

16 І я говорив: Краща мудрість за силу; одна́ко пого́рджується мудрість бідного, і не слухаються його слів!

To pongah palunghahaih loe thacakhaih pongah hoih kue, tiah ka thuih; toe kamtang palunghahaih loe tidoeh sah pae o ai; a thuih ih lok doeh tahngai pae o ai.

17 Слова мудрих, почуті в споко́ї, кращі від крику володаря поміж безглу́здими.

Ukkung kamthu hanghaih lok tahngaih pongah loe palungha ih loknaem to tahngaih hanah hoih kue.

18 Мудрість краща від зброї військо́вої, але один грішник погубить багато добра́.

Palunghahaih loe misatukhaih hmuenmae pongah hoih kue, toe kami zae maeto mah loe pop parai kahoih hmuen to amrosak.