Екклезіяст 4
1 І знов я побачив всі у́тиски, що чинились під сонцем, — і сльоза́ ось ути́скуваних, та немає для них потіши́теля, і наси́лля з руки, що їх гно́блять, і немає для них потіши́теля.
So I returned, and saw all the oppressions that were done under the sun: and behold the tear of the oppressed, and they had no comforter; and on the side of them that oppressed them was power; but they had no comforter:
2 І я похвалив тих померлих, що давно повмирали, більш від живих, що живуть дотепе́р.
and I praised all the dead that had already died more than the living, as many as are alive until now.
3 А краще від них від обох тій люди́ні, що досі іще не була́, що не бачила чину лихого, що робився під сонцем!
Better also than both these is he who has not yet been, who has not seen all the evil work that is done under the sun.
4 І я бачив ввесь труд та ввесь у́спіх учи́нку, виклика́є заздрість одно́го до о́дного, — і це все марно́та та ло́влення вітру!.
And I saw all labour, and all the diligent work, that this is a man's envy from his neighbour. This is also vanity and waywardness of spirit.
5 Нерозумний сидить, склавши руки свої, та жере́ своє тіло, —
The fool folds his hands together, and eats his own flesh.
6 краща повна долоня споко́ю за повні дві жмені кло́поту та за ло́влення вітру!
Better is a handful of rest than two handfuls of trouble and waywardness of spirit.
7 І зно́ву я бачив марно́ту під сонцем:
So I returned, and saw vanity under the sun.
8 Буває само́тній, і не має ніко́го він іншого, сина чи брата у ньо́го нема, та немає кінця всьому зуси́ллю його, і не наси́титься око багатством його, і він не пові́сть: „Та для кого дба́ю і позбавляю добра свою душу?“Марно́та й оце, і даремна робота воно.
There is one [alone], and there is not a second; yea, he has neither son nor brother: yet there is no end to all his labour; neither is his eye satisfied with wealth; and for whom do I labour, and deprive my soul of good? this is also vanity, and an evil trouble.
9 Краще двом, як одному, бо мають хорошу заплату за труд свій,
Two [are] better than one, [seeing] they have a good reward for their labour.
10 і якби вони впали, піді́йме одне́ свого друга! Та горе одно́му, як він упаде́, й нема дру́гого, щоб підве́сти його.
For if they fall, the one will lift up his fellow: but woe to him that is alone when he falls, and there is not a second to lift him up.
11 Також коли вдвох покладу́ться, то тепло їм буде, а я́к же зогрі́тись одно́му?
Also if two should lie together, they also get heat: but how shall one be warmed [alone?]
12 А коли б хто напав на одно́го, то вдвох вони стануть на нього, — і нитка потрійна не скоро пірве́ться!
And if one should prevail against [him], the two shall withstand him; and a threefold cord shall not be quickly broken.
13 Ліпший убогий та мудрий юна́к, аніж цар стари́й та нерозумний, що вже осторо́г не приймає,
Better is a poor and wise child than an old and foolish king, who knows not how to take heed any longer.
14 бо виходить юнак і з в'язни́ці, щоб зацарюва́ти, хоч у царстві своїм народивсь він убогим!
For he shall come forth out of the house of the prisoners to reign, because [he] also that was in his kingdom has become poor.
15 Я бачив усіх живих, що ходять під сонцем, на боці цього́ юнака́, — цього дру́гого, що став він на місце його.
I beheld all the living who were walking under the sun, with the second youth who shall stand up in each one's place.
16 Немає кінця всьому лю́дові, всьо́му, що був перед ним, та й насту́пні не втішаться ним, — бо й це теж марно́та та ло́влення вітру!
There is no end to all the people, to all who were before them: and the last shall not rejoice in him: for this also is vanity and waywardness of spirit.
