Екклезіяст 3

1 Для всього свій час, і година своя́ кожній справі під небом:

2 час роди́тись і час помирати, час садити і час виривати поса́джене,

3 час вбивати і час лікувати, час руйнувати і час будувати,

4 час плакати й час регота́ти, час ридати і час танцювати,

5 час розкида́ти каміння і час каміння грома́дити, час обіймати і час ухилятись обі́ймів,

6 час шукати і час розгубити, час збирати і час розкида́ти,

7 час дерти і час зашивати, час мовчати і час говорити,

8 час кохати і час ненави́діти, час війні і час миру!

9 Яка ко́ристь трудя́щому в тім, над чим тру́диться він?

10 Я бачив роботу, що Бог був дав лю́дським синам, щоб труди́лись над нею,

11 — усе Він прега́рним зробив свого ча́су, і вічність поклав їм у серце, хоч не розуміє люди́на тих діл, що Бог учинив, від поча́тку та аж до кінця́.

12 Я знаю, немає нічо́го в них кращого, як тільки радіти й робити добро́ у своєму житті.

13 I отож, як котри́й чоловік їсть та п'є і в усім своїм тру́ді радіє добром, — це дар Божий!

14 Я знаю, що все, що Бог робить, воно зостається навіки, — до того не можна нічого додати, — і з того не можна нічого відня́ти, і Бог так зробив, щоб боялись Його!

15 Що є, то було́ вже воно, і що статися має — було вже, бо минуле відно́влює Бог!

16 І я бачив під сонцем іще: місце су́ду, — а в нім беззако́ння, і місце правди, — у ньому ж неправда.

17 Я сказав був у серці своє́му: Судитиме Бог справедливого й несправедливого, бо для кожної справи є час, і на всяке там ді́ло.

18 Я сказав був у серці своє́му: Це для лю́дських синів, щоб Бог випробо́вував їх, і щоб бачити їм, що вони як ті зві́рі,

19 бо доля для лю́дських синів і доля звіри́ни — однакова доля для них: як оці помирають, так само вмирають і ті, і для всіх один по́дих, і нема над твариною ви́щости людям, — марно́та бо все!

20 Все до місця одно́го йде: все постало із по́роху, і ве́рнеться все знов до пороху.

21 Хто те знає, чи дух лю́дських синів підійма́ється вго́ру, і чи спуска́ється вділ до землі дух скотини?

22 І я бачив, — нема чоловікові кращого, як діла́ми своїми радіти, бо це доля його́! Бо хто поведе́ його гля́нути, що́ буде по ньому?