Екклезіяст 12
1 І пам'ята́й в днях юна́цтва свого́ про свого Творця́, аж поки не при́йдуть злі дні, й не наступлять літа́, про які говорити ти бу́деш: „Для мене вони неприємні!“
Manatu eni ki ho Tupuʻanga ʻi he ngaahi ʻaho ʻo hoʻo kei siʻi, ʻi he teʻeki ke hoko ʻae ngaahi ʻaho ʻoe kovi, pe ʻunuʻunu mai ʻae ngaahi taʻu, ʻaia te ke pehē ai, “ʻOku ʻikai te u maʻu ʻi ai ha fiemālie;”
2 аж поки не сте́мніє сонце, і світло, і місяць, і зо́рі, і не ве́рнуться хмари густі́ за доще́м,
ʻI he teʻeki ai ke fakapoʻuli ʻae laʻā, pe ko e maama, pe ko e māhina, pe ko e ngaahi fetuʻu, pea ʻuha maʻu pe ʻae ngaahi ʻao:
3 у день, коли затремтя́ть ті, хто дім стереже, і зі́гнуться мужні, і спи́нять роботу свою млинарі́, бо їх стане мало, і поте́мніють ті, хто в вікно визирає,
ʻI he ʻaho ʻe tetetete ʻae kau tauhi fale, pea ʻe fakatōmapeʻe ʻae kau tangata mālohi, pea kuo tuku ʻae momosi ʻae kau momosi koeʻuhi kuo siʻi, pea ʻe fakapoʻuli ʻakinautolu ʻoku sio atu ʻi he matapā sioʻata.
4 і двері подвійні на вулицю за́мкнені бу́дуть, як зме́ншиться гу́ркіт млина́, і голос пташи́ни замовкне, і затихнуть всі до́чки співучі,
Pea ʻe tāpuni ʻae ngaahi matapā ʻi he hala, ʻoka siʻi ʻae longoaʻa ʻoe meʻa momosi, pea ʻe tuʻu hake ia ʻi he leʻo ʻoe manupuna, pea ʻe vaivai hifo ʻae ngaahi ʻofefine ʻoku fasi hiva;
5 і будуть боятись високого місця, і жа́хи в дорозі їм бу́дуть, і мигда́ль зацвіте, й обтяжі́є коби́лка, і загине бажа́ння, бо люди́на відхо́дить до вічного дому свого́, а по вулиці будуть ходити довко́ла голосі́льники,
ʻOka nau ka manavahē foki ki he meʻa māʻolunga, pea ʻoku ʻi he hala ʻae ngaahi fakailifia, pea ʻe matamatalelei ʻae ʻakau ko e alamoni, pea ʻe mamafa ʻae heʻe, pea ʻe ʻosi ʻae tokanga: koeʻuhi ʻoku ʻalu ʻae tangata ki hono nofoʻanga tolonga, pea ʻoku ʻalu fano ʻi he ngaahi hala ʻae kau tangilāulau:
6 аж поки не пі́рветься срібний шнуро́к, і не зло́миться кругла посу́дина з золота, і при джерелі́ не розі́б'ється глек, і не зламається ко́ло, й не ру́не в крини́цю...
ʻI he teʻeki vete ʻae afo siliva, pe laiki ʻae ipu koula, pe maumauʻi ʻae ipu ohu ʻi he veʻe matavai, pe maumauʻi ʻae meʻa tākai ʻi he ngutu ʻoe vaikeli.
7 І ве́рнеться порох у землю, як був, а дух ве́рнеться зно́ву до Бога, що дав був його!
Ka ʻe toki liliu ʻae efu ki he kelekele ʻo hangē ko ʻene ʻi ai: pea ʻe foki atu ʻae laumālie ki he ʻOtua ʻaia naʻa ne foaki ia.
8 Наймарні́ша марно́та, — сказав Пропові́дник, — марно́та — усе!
“Vaʻinga ʻoe vaʻinga,” ʻoku pehē ʻe he Malanga. “ʻOku vaʻinga ʻae meʻa kotoa pē.”
9 Крім того, що Пропові́дник був мудрий, він навчав ще наро́д знання́. Він важив та досліджував, склав багато при́повістей.
Pea ko eni, koeʻuhi naʻe poto lahi ʻae Malanga, ko ia naʻa ne akonakiʻi ai ʻae kakai ki he poto; ʻio, naʻa ne tokanga lahi ʻo ne kumi atu mo ne fokotuʻu ʻae ngaahi lea fakatātā lahi.
10 Проповідник пильнував знахо́дити потрібні слова, і вірно писав правдиві слова.
Naʻe kumi ʻe he Malanga ke ne maʻu ʻae lea lelei: pea ko ia kuo tohi ʻoku totonu ia, pea ko e ngaahi lea ia ʻoe moʻoni.
11 Слова мудрих — немов оті ле́за в ґірли́зі, і мов позаби́вані цвя́хи, складачі́ ж таких слів, — вони да́ні від одного Па́стиря.
Ko e ngaahi lea ʻae poto ʻoku tatau ia mo e meʻa māsila, mo e faʻo ʻoku tuki ke maʻu ʻe he ʻEiki ʻoe ngaahi fakataha, ʻaia ʻoku foaki mei he tauhi pe taha.
12 А понад те, сину мій, будь обере́жний: складати багато книжо́к — не буде кінця́, а багато навчатися — мука для тіла!
Pea ko eni, ʻE hoku foha, ke valokiʻi koe ʻe he ngaahi meʻa ni: ʻoku ʻikai hano ngataʻanga ʻoe ngaohi ʻoe tohi; pea ko e lau lahi ʻi he tohi ko e meʻa fakamāfasia ia ki he kakano.
13 Підсумок усьо́го почутого: Бога бійся, й чини́ Його за́повіді, бо належить це кожній люди́ні!
Ke tau fanongo ki he fakaʻosi ʻoe ngaahi meʻa ni kotoa pē: Ke ke manavahē ki he ʻOtua, pea ke fai ki heʻene ngaahi fekau: he ʻoku kātoa ʻi he meʻa ni ʻae ngāue totonu ʻae tangata.
14 Бо Бог приведе́ кожну справу на суд, і все потаємне, — чи добре воно, чи лихе!
Koeʻuhi ʻe ʻomi ʻe he ʻOtua ʻae ngāue kotoa pē ki he fakamaau, mo e meʻa fufū kotoa pē, pe ko ha meʻa lelei ia pe kovi.
