Дії 4
1 А коли промовляли вони до наро́ду оце́, до них приступили священики, і вла́да сторожі храму й саддукеї,
And as they were speaking to the people, the priests, and the captain of the temple, and the Sadducees came upon them,
2 обурюючись, що навчають наро́д та звіщають в Ісусі воскресі́ння з мертвих.
Being grieved that they taught the people, and preached through Jesus the resurrection from the dead.
3 І руки наклали на них, і до в'язниці всадили до ра́нку, бо вже вечір настав був.
And they laid hands on them, and put [them] in custody to the next day: for it was now evening.
4 І багато-хто з тих, хто слухав слово, увірували; число ж мужів таки́х було тисяч із п'ять.
But many of them who heard the word, believed; and the number of the men was about five thousand.
5 І сталось, що ра́нком зібралися в Єрусалимі начальники їхні, і старші та книжники,
And it came to pass on the morrow, that their rulers, and elders, and scribes,
6 і Анна первосвященик, і Кайя́фа, і Іван, і Олександер, і скільки було їх із роду первосвященичого.
And Annas the high priest, and Caiaphas, and John, and Alexander, and as many as were of the kindred of the high priest, were assembled at Jerusalem.
7 І, поставивши їх посере́дині, запиталися: „Якою ви силою чи яким ви ім'я́м те робили?“
And when they had set them in the midst, they asked, By what power, or by what name have ye done this?
8 Тоді Петро, переповнений Духом Святим, промовив до них: „Начальники люду та старши́ни Ізраїлеві!
Then Peter, filled with the Holy Spirit, said to them, Ye rulers of the people, and elders of Israel,
9 Як сьогодні беруть нас на до́пит про те доброді́йство недужій люди́ні, як вона вздоро́влена, -
If we this day are examined concerning the good deed done to the impotent man, by what means he is made sound.
10 нехай буде відо́мо всім вам, і всім лю́дям Ізраїлевим, що Ім'я́м Ісуса Христа Назаряни́на, що Його розп'яли́ ви, та Його воскресив Бог із мертвих, — Ним поставлений він перед вами здоровий!
Be it known to you all, and to all the people of Israel, that by the name of Jesus Christ of Nazareth, whom ye crucified, whom God raised from the dead, [even] by him doth this man stand here before you sound.
11 Він „камінь, що ви, будівни́чі, відкинули, але каменем став Він нарі́жним!“
This is the stone which was set at naught by you builders, which is become the head of the corner.
12 І нема ні в кім іншім спасі́ння. Бо під небом нема іншого Йме́ння, даного людям, що ним би спасти́ся ми мали“.
Neither is there salvation in any other: for there is no other name under heaven given among men, by which we must be saved.
13 А бачивши сміли́вість Петра та Івана, і спостерігши, що то люди оби́два невчені та про́сті, дивувалися, і пізнали їх, що вони з Ісусом були́.
Now when they saw the boldness of Peter and John, and perceived that they were unlearned and ignorant men, they marveled; and they took knowledge of them, that they had been with Jesus.
14 Та бачивши, що вздоро́влений чоловік стоїть з ними, нічого навпро́ти сказати не могли.
And beholding the man who was healed standing with them, they could say nothing against it.
15 І, звелівши їм вийти із синедріо́ну, зачали радитися між собою,
But when they had commanded them to withdraw from the council, they conferred among themselves,
16 говорячи: „Що́ робити нам із цими людьми́? Бож усім ме́шканцям Єрусалиму відо́мо, що вчинили вони явне чудо, і не можемо того заперечити.
Saying, What shall we do to these men? for that indeed a notable miracle hath been done by them [is] manifest to all them that dwell in Jerusalem, and we cannot deny [it].
17 Та щоб більш не поши́рювалось це в наро́ді, то з погрозою заборонімо їм, щоб ніко́му з людей вони не говорили про Це Ім'я́“.
But that it may spread no further among the people, let us strictly threaten them, that they speak henceforth to no man in this name.
18 І, закли́кавши їх, наказали їм не говорити, і взагалі не навчати про Ісусове Йме́ння.
And they called them, and commanded them not to speak at all, nor teach in the name of Jesus.
19 І відповіли́ їм Петро та Іван, та й сказали: „Розсудіть, чи це справедливе було б перед Богом, щоб слухатись вас більш, як Бога?
But Peter and John answered and said to them, Whether it is right in the sight of God to hearken to you rather than to God, judge ye.
20 Бо не можемо ми не казати про те, що́ ми бачили й чули!“
For we cannot but speak the things which we have seen and heard.
21 А вони пригрози́ли їм ще, і відпустили їх, не знайшовши нічо́го, щоб їх покарати, через людей, бо всі сла́вили Бога за те, що сталось.
So when they had further threatened them, they let them go, finding nothing how they might punish them, because of the people: for all [men] glorified God for that which was done.
22 Бо ро́ків більш сорока мав той чоловік, що на нім відбулося це чудо вздоро́влення.
For the man was above forty years old on whom this miracle of healing was performed.
23 Коли ж їх відпустили, вони до своїх прибули́ й сповістили, про що́ первосвященики й старші до них говорили.
And being dismissed, they went to their own company, and reported all that the chief priests and elders had said to them.
24 Вони ж, вислухавши, однодушно свій голос до Бога підне́сли й промовили: „Владико, що небо, і землю, і море, і все, що в них є, Ти створив!
And when they heard that, they lifted up their voice to God with one accord, and said, Lord, thou [art] God, who hast made heaven, and earth, and the sea, and all that is in them;
25 Ти уста́ми Давида, Свого слуги́, отця нашого, сказав Духом Святим: „Чого люди бунтуються, а наро́ди задумують ма́рне?
Who, by the mouth of thy servant David hast said, Why did the heathen rage, and the people imagine vain things?
26 Повстають царі зе́мні, і збираються старші докупи на Господа та на Христа Його“.
The kings of the earth stood up, and the rulers were assembled against the Lord, and against his Christ.
27 Бо справді зібралися в місці оцім проти Отрока Святого Твого Ісуса, що Його намастив Ти, Ірод та По́нтій Пилат із поганами та з наро́дом Ізраїлевим,
For in truth against thy holy child Jesus, whom thou hast anointed, both Herod, and Pontius Pilate, with the Gentiles, and the people of Israel, were assembled,
28 учинити оте, що рука Твоя й воля Твоя наперед встановили були, щоб збуло́ся.
To do whatever thy hand and thy counsel determined before to be done.
29 І тепер споглянь, Господи, на їхні погрози, і дай Своїм рабам із повною сміли́вістю слово Твоє повіда́ти,
And now, Lord, behold their threatenings: and grant to thy servants, that with all boldness they may speak thy word,
30 коли руку Свою простягатимеш Ти на вздоро́влення, і щоб знаме́на та чуда чинились Ім'я́м Твого Святого Отрока Ісуса“.
By stretching forth thy hand to heal; and that signs and wonders may be done by the name of thy holy child Jesus.
31 Як вони ж помолились, затряслося те місце, де зібрались були, і перепо́внилися всі Святим Духом, — і зачали говори́ти Слово Боже з сміли́вістю!
And when they had prayed, the place was shaken where they were assembled; and they were all filled with the Holy Spirit, and they spoke the word of God with boldness.
32 А люди, що ввірували, мали серце одне й одну душу, і жоден із них не вважав що з маєтку свого́ за своє, але в них усе спі́льним було́.
And the multitude of them that believed were of one heart, and of one soul: neither said any [of them] that aught of the things which he possessed was his own; but they had all things common.
33 І апо́столи з вели́кою силою свідчили про воскресіння Ісуса Господа, і благода́ть велика на всіх них була!
And with great power the apostles gave testimony of the resurrection of the Lord Jesus: and great grace was upon them all.
34 Бо жоден із них не терпів недостачі: бо, хто мав поле чи дім, продавали, і заплату за про́даж прино́сили,
Neither was there any among them that was in want: for as many as were possessors of lands or houses sold them, and brought the prices of the things that were sold,
35 та й клали в ногах у апо́столів, — і роздавалося кожному, хто потре́бу в чім мав.
And laid [them] down at the apostles' feet: and distribution was made to every man according as he had need.
36 Так, Йо́сип, що Варна́вою — що в перекладі є „син потіхи“— був про́званий від апо́столів, Левит, родом кі́прянин,
And Joses, who by the apostles was surnamed Barnabas, (which is, being interpreted, The son of consolation, ) a Levite, [and] of the country of Cyprus,
37 мавши поле, продав, а гроші приніс, та й поклав у ногах у апо́столів.
Having land, sold [it], and brought the money, and laid [it] at the apostles' feet.
