Дії 27
1 А коли постановлено, щоб відпли́нули ми до Італії, то віддано Павла та ще деяких інших ув'я́знених сотникові, Юлієві на ім'я́, з полку Августа.
И когато бе решено да отплуваме за Италия, предадоха Павла и някои други затворници на един стотник на име Юлий, от Августовия полк.
2 І посідали ми на корабля адрамі́тського, що пливти́ мав біля місць азійських, та й відча́лили. Із нами був Аріста́рх македо́нець із Солу́ня.
И като се качихме на един Адрамитски кораб, който щеше да отплува за местата покрай Азийския бряг, тръгнахме; и с нас беше Аристарх, македонец от Солун.
3 А другого дня ми пристали в Сидо́ні. До Павла ж Юлій ставивсь по-лю́дському, і дозволив до друзів піти, та їхньої опіки зазнати.
На другия ден стигнахме в Сидон; и Юлий се отнасяше човеколюбиво към Павла, и му позволи да отиде при приятелите си за да му пригодят.
4 А ви́рушивши звідти, припливли́ ми до Кіпру, бо вітри́ супроти́вні були́.
и оттам като станахме, плувахме на завет под Кипър, понеже ветровете бяха противни.
5 Коли ж перепли́нули море, що біля Кілікі́ї й Памфі́лії, то ми прибули́ до Лікі́йської Міри.
И като преплувахме Киликийското и Памфилийското море, стигнахме в Ликийския град Мира.
6 І там сотник знайшов корабля олександрійського, що пли́в в Італію, і всадив нас на нього.
Там стотникът намери един Александрийски кораб, който плуваше за Италия н тури ни в него.
7 І днів багато помалу пливли́ ми, і насилу насупроти Кніду припли́нули, а що вітер нас не допускав, попливли́ ми додолу на Кріт при Салмо́ні.
И след като бяхме плували бавно за много дни, и едвам стигнахме Книд, понеже вятърът не ни позволяваше да влезем там, плувахме на завет под Крит срещу нос Салмон.
8 І коли ми насилу минули його, то припливли́ до одно́го місця, що зветься Доброю При́станню, недалеко якого знахо́диться місто Ласе́я.
И като преминахме него с мъка, стигнахме на едно място, което се казва Добри Пристанища, близо при което бе град Ласей.
9 А як ча́су минуло багато, і була вже плавба́ небезпечна, бо минув уже й піст, то зачав Павло радити,
Но като беше се минало много време и плуването беше вече опасно, защото и постът беше вече минал, Павел ги съветваше, казвайки им:
10 говорячи їм: „О мужі! Я бачу, що буде плавба́ з перешкодами та з великим ущербком не лиш для вантажу́ й корабля, але й для наших душ“.
Господа, виждам, че плуването ще бъде придружено с повреда и голяма пагуба, не само на товара и на кораба, но и на живота ни.
11 Та сотник довіря́в більше стерни́чому та власнико́ві корабля, ніж тому, що Павло говорив.
Но стотникът се доверяваше повече на кормчията и на стопанина на кораба отколкото на Павловите думи,
12 А що при́стань була на зимівлю неви́гідна, то більшість давала пораду відпли́нути звідти, щоб, як можна, дістатись до Фініка, і перезимувати в пристані крітській, неприступній західнім вітра́м із пі́вдня та з пі́вночі.
И понеже пристанището не беше сгодно за презимуване, повечето изказаха мнение да се дигнат оттам за да стигнат, ако би било възможно, до Феникс, Критско пристанище, което гледа към югозапад и северозапад, и там да презимуват.
13 А як вітер півде́нний повіяв, то поду́мали, що бажа́ння вони досягли́, тому витягли кітви й попливли покрай Кріту.
И когато подухна южен вятър, мислейки, че сполучиха целта си, те дигнаха котва та плуваха близо покрай Крит.
14 Але незаба́ром ударив на них рвучкий вітер, що зветься евроклі́дон.
Но след малко, спусна се от острова бурен вятър, наречен Евраквилон;
15 А коли корабель був підхо́плений, і не міг противитись вітрові, то йому віддались ми й поне́слися.
и когато корабът бе настигнат от вятъра и поради него не можеше да устои, оставихме се на вълните да ни носят.
16 І наїхали ми на один остріве́ць, що Кла́вдою зветься, і чо́вна насилу затримати змогли.
И като минахме на завет под едно островче наречено Клавдий, сполучихме с мъка да запазим ладията;
17 Коли ж його витягли, то за́собів допомічни́х добирали й корабля підв'язали. А боявшись, щоб не впасти на Сірт, поспускали вітри́ла, і носилися так.
и когато я издигнаха, употребяваха всякакви средства, и препасваха кораба изотдолу; и боейки се да не бъдат тласнати върху Сиртис, свалиха платната и се носеха така.
18 А коли зачала́ буря мі́цно нас ки́дати, то другого дня стали ми розванта́жуватись,
И понеже бяхме в голяма беда от бурята, на следния ден хванаха да изхвърлят товара.
19 а третього дня корабельне знаря́ддя ми повикидали власно́руч.
И на третия ден те със своите ръце изхвърлиха вещите на кораба.
20 А коли довгі дні не з'являлось ні сонце, ні зо́рі, і буря чимала на нас напирала, то останню наді́ю ми втратили, щоб нам урятуватись.
И понеже за много дни не се виждаше ни слънце ни звезди, и силната буря напираше, то изчезна вече всяка надежда да бъдем спасени.
21 А як довго не їли вони, то Павло став тоді серед них і промовив: „О мужі, тож треба було мене слухатися та не відпливати від Кріту, — і обминули б були ці терпіння та шкоди.
А подир дълго неядене Павел застана между тях и рече: Господа, трябваше да ме слушате да се не дигаме от Крит, та да ни не постигнеше тая повреда и пагуба.
22 А тепер вас благаю триматись на дусі, бо ні о́дна душа з вас не згине, окрім корабля.
Но и сега ви съветвам да сте бодри, защото ни една душа от вас няма да се изгуби, но само кораба;
23 Бо ночі цієї з'явився мені Ангол Бога, Якому належу й Якому служу́,
защото ангел от Бога, чийто съм аз и комуто служа, застана до мене тая нощ и рече,
24 та і прорік: „Не бійся, Па́вле, бо треба тобі перед ке́сарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе“.
Не бой се, Павле, ти трябва да застанеш пред Кесаря; и, ето, Бог ти подари всички, които плуват с тебе.
25 Тому́ то тримайтесь на дусі, о мужі, бо я вірую Богові, що станеться так, як було мені сказано.
Затова, господа бъдете бодри; защото вярвам в Бога, че ще бъде тъй както ми бе казано.
26 І ми мусимо наткнутись на о́стрів якійсь“.
Обаче ние трябва да бъдем изхвърлени на някой остров.
27 А коли надійшла чотирнадцята ніч, і ми носились по Адріяти́цькому морю, то десь коло пі́вночі стали доми́слюватись моряки, що наближуються до якоїсь землі.
А когато настана четиринадесетата нощ, и ние се тласкахме насам-натам по Адриатическото море, около, среднощ корабниците усетиха, че се приближават до някоя суша.
28 І, запустивши оли́вницю, двадцять сяжнів знайшли. А від 'їхавши трохи, запустити оли́вницю знову, — і знайшли сяжнів п'ятнадцять.
И като измериха дълбочината, намериха, че е двадесет разтега; и отивайки малко по-нататък пак измериха, и намериха че е петнадесет разтега.
29 І боявшись, щоб не натрапити нам на скеля́сті місця́, ми закинули чотири кі́тві з корми́, і благали, щоб настав день.
Затова, боейки се да не бъдат изхвърлени на каменисти места, спуснаха четири котви от задницата, и ожидаха да съмне.
30 А коли моряки намага́лись утекти́ з корабля́, і чо́вна спускали до моря, вдаючи́, ніби кі́тви закинути з носа хо́чуть,
И понеже корабниците възнамеряваха да избягат от кораба, и бяха свалили ладията в морето под предлог, че щели да спуснат котви откъм предницата,
31 то сказав Павло сотникові й воякам: „Як вони в кораблі не зоста́нуться, то спасти́сь ви не зможете!“
Павел рече на стотника и на войниците: Ако тия не останат в кораба, вие не можете се избави.
32 Тоді вояки́ перерізали мо́тузи в чо́вна, і дали́ йому впасти.
Тогава войниците отрязаха въжата на ладията и оставиха я да се носи от морето.
33 А коли розвиднятися стало, то благав Павло всіх, щоб поживу прийняти, і казав: „Чотирна́дцятий день ось сьогодні без їжі ви перебуваєте, очікуючи та нічого не ївши.
А на съмване Павел канеше всички да похапнат, казвайки: Днес е четиринадесетият ден как чакате и стоите гладни, без да сте вкусили нещо.
34 Тому́ то благаю вас ї́жу прийняти, бо це на рятунок вам буде, — бо жодному з вас не спаде з голови й волоси́на!“
Затуй ви моля да похапнете, защото това ще помогне за вашето избавление; понеже никому от вас ни косъм от главата няма да загине.
35 А промовивши це, узяв хліб та подякував Богові перед усіма́, і, поламавши, став їсти.
И като рече това, взе хляб, благодари Богу пред всички та разчупи, и почна да яде.
36 Тоді всі підне́слись на дусі, і, стали поживу приймати.
От това всички се ободриха, та ядоха и те.
37 А всіх душ нас було в кораблі — двісті сімдесят шість.
И в кораба бяхме всичко двеста седемдесет и шест души.
38 І як наїлись вони, то стали полегшувати корабля, викидаючи збіжжя до моря.
И като се нахраниха, облекчаваха кораба, като изхвърляха житото в морето.
39 А коли настав день, то вони не могли розпізнати землі, одначе зато́ку якусь там угледіли, що берега пла́ского мала, до якого й ви́рішили, як можна, приплисти́ з кораблем.
И когато се разсъмна, те не познаваха земята; обаче забелязаха един залив с песъчлив бряг, в който се решиха да тикнат кораба, ако бе възможно.
40 Підняли тоді кі́тви, і повкидали до моря, і порозв'язували поворо́зки в стерна́, і вітри́ло мале за вітром поставили, — та й покерува́ли до берега.
И като откачиха котвите, оставиха ги в морето, развързаха още и връзките на кормилата, развиха малкото платно по посоката на вятъра, и се отправиха към, брега.
41 Та ось ми натра́пили на місце, що мало з обох сторін море, і корабель опинивсь на мілко́му: ніс загруз й позоставсь нерухо́мий, а корма́ розбивалася силою хвиль.
Но изпаднаха на едно място, дето морето биеше от две страни, и там кораба заседна; предницата се заби и не мърдаше, а задницата взе да се разглобява от напора на вълните.
42 Вояки́ ж були змовилися повбивати в'язнів, щоб котри́йсь не поплив і не втік.
И войниците съветваха да се избият запрените, да не би да изплува някой и да избяга.
43 Але сотник хотів урятувати Павла, і заборонив їхній на́мір, і звелів усім тим, хто пли́вати вміє, щоб скакали та перші на берег вихо́дили,
Но стотникът като искаше да избави Павла, възпря ги от това намерение, и заповяда да скочат в морето първо ония, които знаяха да плават, и да излязат на сухо,
44 а інші — хто на до́шках, а хто на чімбудь з корабля. І таким чином сталось, що всі врятувались на землю!
а останалите да се спасяват кои на дъски, кои пък на нещо от кораба. И така стана та всички излязоха безопасно на сушата.
