Дії 20
1 А як за́колот стих, то Павло скликав учнів, і, потішивши та попрощавшись із ними, вибрався йти в Македо́нію.
Once the uproar had died down, Paul called the believers together and encouraged them. Then he said goodbye, and left for Macedonia.
2 Перейшовши ж ті сто́рони та підбадьо́ривши їх довгим словом, прибув до Гелла́ди,
He passed through the area, sharing many words of encouragement with the believers there, and then traveled on to Greece.
3 і прожив там три місяці. А як він захотів був відпли́нути в Си́рію, то змову на нього вчинили юдеї, тому він узяв думку вертатись через Македонію.
After he had spent three months there and just as he was about to sail to Syria, it was discovered that the Jews were plotting against him. So he decided to return through Macedonia.
4 Ра́зом із ним пішов Со́патер Піррів із Верії, Аристарх та Секунд із Солу́ня, і Гай дерв'яни́н, і Тимофій, а з азійців — Ти́хик та Трохим.
These were the people who traveled with him: Sopater of Berea, the son of Pyrrhus; Aristarchus and Secundus from Thessalonica; Gaius from Derbe; Timothy; Tychicus and Trophimus from the province of Asia.
5 Вони відбули́ напере́д, і нас дожидали в Троаді.
They went on ahead and waited for us at Troas.
6 А ми відпливли́ із Филипів по святах Опрі́сноків, і прибули́ днів за п'ять у Троа́ду до них, де сім день прожили́.
After the Feast of Unleavened Bread we sailed from Philippi, and met them five days later in Troas, where we spent a week.
7 А дня першого в тижні, як учні зібралися на лама́ння хліба, Павло мав промову до них, бо вранці збирався відбути, і затягнув своє слово до пі́вночі.
Paul was speaking on the first day of the week as we gathered together to break bread. He was planning to leave in the morning, and went on speaking until midnight.
8 А в го́рниці, де зібралися ми, було багато світел.
(The upstairs room where we were meeting was lit by many lamps.)
9 Юнак же один, Євти́х на ім'я́, сидів на вікні. Його обгорнув міцний сон, бо задовго Павло промовляв, і він сонний хитну́вся, і додолу упав із третього поверху, — і підняли́ його мертвого.
A young man called Eutychus was sitting in the window, and he began feeling very sleepy. As Paul went on speaking he fell sound asleep and tumbled down from the third story. When they picked him up they found he was dead.
10 Зійшов же Павло та до нього припав, і, обнявши його, проказав: „Заспокойтесь, бо душа його в ньому!“
Paul went down, stretched himself out upon him, and hugged him. “Don't worry, he's alive,” he said.
11 А вернувшись, він хліб переломив і спожив, і бе́сіду довго точив, — аж до до́світку, потім відбув.
Paul went back upstairs, broke bread, and ate together with them. He went on talking with them until dawn came, and then he left.
12 А хлопця живим привели́, — і зраділи немало.
They took the young man home alive and well, and were very thankful for this.
13 А ми наперед пішли до корабля, та в Асс попливли́, щоб звідти забрати Павла, — бо він так ізвелів, сам бажаючи пішки піти.
We went on ahead to the ship and sailed to Assos. There we were due to pick up Paul, since that was what he had planned as he decided to travel on foot.
14 А коли він із нами зійшовся в Ассі, ми взяли його та прибули́ в Мітіле́ну.
He did indeed meet us at Assos. We picked him up, and went on to Mitylene.
15 І, відплинувши звідти, ми назавтра пристали навпро́ти Хіо́су, а другого дня припливли́ до Само́су, наступного ж ми прибули́ до Мілету.
Sailing on from there we arrived off Kios, and the next day we stopped briefly at Samos, and the following day we arrived at Miletus.
16 Бо Павло захотів поминути Ефе́с, щоб йому не бари́тися в Азії, бо він ква́пився, коли буде можливе, бути в Єрусалимі на день П'ятдесятниці.
Paul had planned to sail on past Ephesus so he wouldn't have to spend time in the province of Asia. He was keen to get to Jerusalem in time for the Day of Pentecost.
17 А з Мілету послав до Ефесу, і прикликав пресвітерів Церкви.
From Miletus Paul sent a message to the elders of the church in Ephesus.
18 І, як до нього вони прибули́, він промовив до них: „Ви знаєте, як із першого дня, відколи прибув в Азію, я з вами ввесь час перебува́в,
When they arrived, he told them, “You know how I always behaved while I was with you from the first day I arrived in the province of Asia.
19 і служив Господе́ві з усією покорою, і з рясни́ми слізьми́ та напа́стями, що спіткали мене від юдейської змови,
I served the Lord in humility and in tears. I put up with the troubles and stress caused by the plots of the Jews.
20 як нічо́го кори́сного я не минув, щоб його вам звістити й навчити вас прилюдно і в дома́х.
However, I never held back from sharing with you anything that would be to your benefit, and I taught you in public, going from house to house.
21 І я сві́дчив юдеям та ге́лленам, щоб вони перед Богом покаялись, та вві́рували в Господа нашого Ісуса Христа.
I witnessed both to Jews and Greeks that it was essential to repent and turn to God, and to trust in our Lord Jesus Christ.
22 І ось тепер, побуджений Духом, подаю́сь я в Єрусалим, не ві́даючи, що там трапитись має мені,
Now the Spirit is insisting that I go to Jerusalem, and I have no idea what will happen to me there.
23 тільки Дух Святий в кожному місті засвідчує, кажучи, що кайда́ни та муки чекають мене.
All I know is that in every city I visit the Holy Spirit warns me that prison and suffering are waiting for me.
24 Але я ні про що не турбуюсь, і свого життя не вважаю для себе цінним, аби но скінчи́ти доро́гу свою та служі́ння, яке я оде́ржав від Господа Ісуса, — щоб засві́дчити Єва́нгелію благода́ті Божої.
But I don't consider my life as worth anything to me. I only want to finish my mission and the ministry that the Lord Jesus gave to me, to witness to the good news of the grace of God.
25 І ось я знаю тепер, що обличчя мого́ більш не будете бачити всі ви, між якими ходив я, проповідуючи Царство Боже.
Now I am certain that you will not see my face again, you among whom I shared the news of the kingdom.
26 Тому́ дня сьогоднішнього вам свідку́ю, що я чистий від крови всіх,
So I declare to you today that I am not responsible if anyone is lost.
27 бо я не вхилявсь об'являти вам усю волю Божу!
I didn't hesitate to tell you everything God wants you to know.
28 Пильнуйте себе та всієї ота́ри, в якій Святий Дух вас поставив єпи́скопами, щоб пасти́ Церкву Божу, яку власною кров'ю набув Він.
Take care of yourselves and of all the flock, which the Holy Spirit has given to you to supervise. Feed the Lord's church which he bought with his own blood.
29 Бо я знаю, що як я відійду́, то вві́йдуть між вас вовки люті, що ота́ри щадити не бу́дуть.
I know that after I leave vicious wolves will come among you, and won't spare the flock.
30 Із вас самих навіть мужі постануть, що будуть казати перекру́чене, аби тільки учнів тягну́ти за собою.
From among your own group men will rise up perverting what is right and good so they can lead believers to follow them.
31 Тому́ то пильнуйте, пам'ятаючи, що я кожного з вас день і ніч безпере́стань навчав зо слізьми́ ось три роки.
So watch out! Don't forget that for three years I went on instructing all of you night and day, often crying over you.
32 А тепер доручаю вас Богові та слову благода́ті Його, Який має силу будувати та дати спа́дщину, серед усіх освячених.
Now I commit you in God's care and to the message of his grace, which is able to build you up and provide you with the inheritance that belongs to all who are kept right with him.
33 Ні срібла, ані золота, ні одежі чиєїсь я не побажав.
I never had any desire for anyone's silver or gold or clothing.
34 Самі знаєте, що ці руки мої послужили потребам моїм та отих, хто був зо мною.
You know that I worked with my own hands to provide for my own needs, as well as for those who were with me.
35 Я вам усе показав, що, працюючи так, треба поміч давати слаби́м, та пам'ятати слова́ Господа Ісуса, бо Він Сам проказав: „Блаже́нніше давати, ніж брати!“
I have given you an example in everything: work to help those who are weak, remembering the words of the Lord Jesus: ‘It is more blessed to give than to receive.’”
36 Проказавши ж оце, він навко́лішки впав, та й із ними всіма́ помолився.
When he finished speaking, he kneeled down and prayed with all of them.
37 І знявсь між усіма́ плач великий, і вони припадали на Па́влову шию, і його цілували.
They all wept as they hugged and kissed him.
38 А найтяжче вони сумували з-за сло́ва, яке він прорік, що не ба́читимуть більш обличчя його́. І вони провели́ його до корабля.
What upset them the most was what he said about never seeing him again... Then they walked down to the ship with him.
