Дії 13

1 А в Антіохі́ї, у та́мошній Церкві були ці пророки та вчителі́: Варнава й Семен, званий Ні́ґер, і кіріне́янин Луцій, і Манаї́л, що був вигодуваний із тетра́рхом Іродом, та ще Савл.

В Антиохии, в тамошней церкви, были некоторые пророки и учители: Варнава, и Симеон, называемый Нигер, и Луций Киринеянин, и Манаил, совоспитанник Ирода четвертовластника, и Савл.

2 Як служили ж вони Господе́ві та по́стили, прорік Святий Дух: „Відділіть Варнаву та Са́вла для Мене на справу, до якої покликав Я їх!“

Когда они служили Господу и постились, Дух Святый сказал: отделите Мне Варнаву и Савла на дело, к которому Я призвал их.

3 Тоді, попо́стивши та помолившись, вони руки поклали на них, і відпустили.

Тогда они, совершив пост и молитву и возложив на них руки, отпустили их.

4 Вони ж, послані бувши від Духа Святого, прийшли в Селевкі́ю, а звідти до Кіпру відпли́нули.

Сии, быв посланы Духом Святым, пришли в Селевкию, а оттуда отплыли в Кипр;

5 Як були ж в Саламі́ні, то звіщали вони Слово Боже по синагогах юдейських; до по́слуг же мали й Івана.

и, быв в Саламине, проповедывали слово Божие в синагогах Иудейских; имели же при себе и Иоанна для служения.

6 А коли перейшли аж до Па́фи ввесь о́стрів, то знайшли ворожби́та одно́го, лжепророка юде́янина, йому на ім'я́ Варісу́с.

Пройдя весь остров до Пафа, нашли они некоторого волхва, лжепророка, Иудеянина, именем Вариисуса,

7 Він був при проко́нсулі Сергії Па́влі, чоловіку розумнім. Той закликав Варнаву та Са́вла, і прагнув послухати Божого Слова.

который находился с проконсулом Сергием Павлом, мужем разумным. Сей, призвав Варнаву и Савла, пожелал услышать слово Божие.

8 Але їм опирався Елі́ма ворожби́т той, — бо ім'я́ його перекладається так, — і намагавсь відвернути від віри проко́нсула.

А Елима волхв ибо то значит имя его противился им, стараясь отвратить проконсула от веры.

9 Але Савл, що й Павло він, перепо́внився Духом Святим і на нього споглянув,

Но Савл, он же и Павел, исполнившись Духа Святаго и устремив на него взор,

10 і промовив: „О сину дияволів, повний всякого пі́дступу та всілякої злости, ти во́рогу всякої правди! Чи не перестанеш ти плутати про́стих Господніх доріг?

сказал: о, исполненный всякого коварства и всякого злодейства, сын диавола, враг всякой правды! перестанешь ли ты совращать с прямых путей Господних?

11 І тепер ось на тебе Господня рука, — ти станеш сліпий, і сонця бачити не будеш до ча́су!“І миттю обняв того мо́рок та те́мрява, і став він ходити навпо́мацки та шукати повода́тора.

И ныне вот, рука Господня на тебя: ты будешь слеп и не увидишь солнца до времени. И вдруг напал на него мрак и тьма, и он, обращаясь туда и сюда, искал вожатого.

12 Тоді той проко́нсул, як побачив, що́ сталося, увірував, і дивувався науці Господній!

Тогда проконсул, увидев происшедшее, уверовал, дивясь учению Господню.

13 І, як від Па́фа Павло й ті, хто з ним був, відпливли́, то вони прибули́ в Памфілійську Пергі́ю. А Іван, відлучившись від них, повернувся до Єрусалиму.

Отплыв из Пафа, Павел и бывшие при нем прибыли в Пергию, в Памфилии. Но Иоанн, отделившись от них, возвратился в Иерусалим.

14 А вони, пішовши з Пергії, прийшли до Пісідійської Антіохії, і дня суботнього до синагоги ввійшли й посідали.

Они же, проходя от Пергии, прибыли в Антиохию Писидийскую и, войдя в синагогу в день субботний, сели.

15 А по відчита́нні Зако́ну й Пророків, старші́ синагоги послали до них, переказуючи: „Мужі-браття, якщо маєте слово потіхи для люду, промовте!“

После чтения закона и пророков начальники синагоги послали сказать им: мужи братия! если у вас есть слово наставления к народу, говорите.

16 Тоді Павло встав, і давши знака рукою, промовив: „Послухайте, мужі ізра́їльтяни, та ви, богобійні!

Павел, встав и дав знак рукою, сказал: мужи Израильтяне и боящиеся Бога! послушайте.

17 Бог цих Ізраїлевих людей вибрав Собі отців наших, і підвищив наро́д, як він перебува́в у єгипетськім кра́ї, і рукою поту́жною вивів їх із нього,

Бог народа сего избрал отцов наших, и возвысил сей народ во время пребывания в земле Египетской, и мышцею вознесенною вывел их из нее,

18 і літ із сорок Він їх годував у пустині,

и около сорока лет времени питал их в пустыне.

19 а вигубивши сім наро́дів в землі ханаа́нській, поділив жеребко́м їхню землю між ними,

И, истребив семь народов в земле Ханаанской, разделил им в наследие землю их.

20 ма́йже що по чотириста й п'ятидесяти ро́ках. Після того аж до Самуїла пророка Він їм суддів дава́в.

И после сего, около четырехсот пятидесяти лет, давал им судей до пророка Самуила.

21 А потім забажали царя, і Бог дав їм Сау́ла, сина Кі́сового, мужа з Веніями́нового племени, на чотири десятки років.

Потом просили они царя, и Бог дал им Саула, сына Кисова, мужа из колена Вениаминова. Так прошло лет сорок.

22 А його віддаливши, поставив царем їм Дави́да, про якого й сказав, засвідчуючи: „Знайшов Я Давида, сина Єссе́євого, чоловіка за серцем Свої́м, що всю волю Мою він виконувати бу́де“.

Отринув его, поставил им царем Давида, о котором и сказал, свидетельствуя: нашел Я мужа по сердцу Моему, Давида, сына Иессеева, который исполнит все хотения Мои.

23 За обітницею, із його насіння підняв Бог Ісуса, як спасі́ння Ізраїлеві,

Из его-то потомства Бог по обетованию воздвиг Израилю Спасителя Иисуса.

24 як Іван — перед самим прихо́дом Його — усьо́му наро́дові Ізраїлевому проповідував хрищення на покая́ння.

Перед самым явлением Его Иоанн проповедывал крещение покаяния всему народу Израильскому.

25 А коли свою путь Іван виконав, то він промовляв: „Я не Той, за Кого́ ви мене вважаєте, але йде он за мною, що Йому розв'язати ремінця́ від узуття́ Його я недостойний“.

При окончании же поприща своего Иоанн говорил: за кого почитаете вы меня? я не тот; но вот, идет за мною, у Которого я недостоин развязать обувь на ногах.

26 Мужі-браття, сини роду Авраамового, та хто богобоя́зний із вас! Для вас було по́слане слово спасі́ння цього́.

Мужи братия, дети рода Авраамова и боящиеся Бога между вами! вам послано слово спасения сего.

27 Бо ме́шканці Єрусалиму та їхня старши́на Його не пізнали, а пророчі слова — які щосуботи читаються — вони спо́внили при́судом,

Ибо жители Иерусалима и начальники их, не узнав Его и осудив, исполнили слова пророческие, читаемые каждую субботу,

28 і хоч жа́дної провини смерте́льної в Ісусі вони не знайшли, все ж просили Пилата вбити Його.

и, не найдя в Нем никакой вины, достойной смерти, просили Пилата убить Его.

29 Коли ж усе ви́повнилось, що про Нього написане, то зняли Його з дерева, та й до гробу поклали.

Когда же исполнили все написанное о Нем, то, сняв с древа, положили Его во гроб.

30 Але Бог воскресив Його з мертвих!

Но Бог воскресил Его из мертвых.

31 Він з'являвся багато днів тим, що були поприхо́дили з Ним із Галілеї до Єрусалиму, і що тепер вони свідки Його перед лю́дьми.

Он впродолжение многих дней являлся тем, которые вышли с Ним из Галилеи в Иерусалим и которые ныне суть свидетели Его перед народом.

32 І ми благовістимо́ вам ту обі́тницю, що да́на була нашим отцям,

И мы благовествуем вам, что обетование, данное отцам, Бог исполнил нам, детям их, воскресив Иисуса,

33 що її нам, їхнім дітям, Бог виконав, воскресивши Ісуса, як написано в другім псалмі: „Ти Мій Син, — Я сьогодні Тебе породив!“

как и во втором псалме написано: Ты Сын Мой; Я ныне родил Тебя.

34 А що Він воскресив Його з мертвих, щоб більш не вернувся в зотлі́ння, те так заповів: „Я дам вам ті милості, що обіцяні вірно Давиду були!“

А что воскресил Его из мертвых, так что Он уже не обратится в тление, о сем сказал так: Я дам вам милости, обещанные Давиду, верно.

35 Тому́ то й деінде говорить: „Не даси Ти Своєму Святому побачити тлі́ння!“

Посему и в другом месте говорит: не дашь Святому Твоему увидеть тление.

36 Бо Давид, що ча́су свого послужив волі Божій, спочив, і злучився з отцями своїми, і тлі́ння побачив.

Давид, в свое время послужив изволению Божию, почил, и приложился к отцам своим, и увидел тление;

37 Але Той, що Бог воскресив Його з мертвих, тлі́ння не побачив.

а Тот, Которого Бог воскресил, не увидел тления.

38 Отже, мужі-браття, хай відо́мо вам буде, що про́щення гріхів через Нього звіщається вам.

Итак, да будет известно вам, мужи братия, что ради Него возвещается вам прощение грехов;

39 І в усім, у чому ви не могли ви́правдатись Зако́ном Мойсеєвим, через Нього випра́вдується кожен віруючий.

и во всем, в чем вы не могли оправдаться законом Моисеевым, оправдывается Им всякий верующий.

40 Отож, стережіться, щоб на вас не прийшло, що в Пророків провіщене:

Берегитесь же, чтобы не пришло на вас сказанное у пророков:

41 „Дивіться, погордю́щі, і дивуйтеся та пощезайте, бо Я ді́ло роблю́ за днів ваших, те ді́ло, що йому не повірите ви, якби хто розповів вам!“

смотрите, презрители, подивитесь и исчезните; ибо Я делаю делово дни ваши, дело, которому не поверили бы вы, если бы кто рассказывал вам.

42 А як стали вихо́дити вони, то їх про́шено, щоб на другу суботу до них говорили ті самі слова́.

При выходе их из Иудейской синагоги язычники просили их говорить о том же в следующую субботу.

43 А коли розійшлась синагога, то багато з юдеїв та й із нововірців побожних пішли за Павло́м та Варнавою, а вони промовляли до них і намовляли їх перебувати в благодаті Божій.

Когда же собрание было распущено, то многие Иудеи и чтители Бога, обращенные из язычников, последовали за Павлом и Варнавою, которые, беседуя с ними, убеждали их пребывать в благодати Божией.

44 А в наступну суботу зібралося майже все місто послухати Божого Сло́ва.

В следующую субботу почти весь город собрался слушать слово Божие.

45 Як юдеї ж побачили на́товп, то напо́внились за́здрощів, і стали перечити мові Павла та богозневажати.

Но Иудеи, увидев народ, исполнились зависти и, противореча и злословя, сопротивлялись тому, что говорил Павел.

46 Тоді Павло та Варнава мужньо промовили: „До вас перших потрібно було говорить Слово Боже; та коли ви його відкидаєте, а себе вважаєте за недостойних вічного життя, то ось до поган ми зверта́ємось. (aiōnios g166)

Тогда Павел и Варнава с дерзновением сказали: вам первым надлежало быть проповедану слову Божию, но как вы отвергаете его и сами себя делаете недостойными вечной жизни, то вот, мы обращаемся к язычникам. (aiōnios g166)

47 Бо так заповів нам Господь: „Я світлом поставив Тебе для поган, щоб спасі́нням Ти був аж до кра́ю землі!“

Ибо так заповедал нам Господь: Я положил Тебя во свет язычникам, чтобы Ты был во спасение до края земли.

48 А погани, почувши таке, раділи та Слово Господнє хвалили. І всі ті, хто призначений був в життя вічне, увірували. (aiōnios g166)

Язычники, слыша это, радовались и прославляли слово Господне, и уверовали все, которые были предуставлены к вечной жизни. (aiōnios g166)

49 І ширилось Сло́во Господнє по ці́лій країні.

И слово Господне распространялось по всей стране.

50 Юдеї ж підбили побожних впливових жінок та значніших у місті, і зняли́ переслі́дування на Павла та Варнаву, та й вигнали їх із своєї землі.

Но Иудеи, подстрекнув набожных и почетных женщин и первых в городе людей, воздвигли гонение на Павла и Варнаву и изгнали их из своих пределов.

51 Вони ж, обтрусивши із ніг своїх порох на них, подалися в Іконі́ю.

Они же, отрясши на них прах от ног своих, пошли в Иконию.

52 А учні сповня́лися радощів і Духа Святого.

А ученики исполнялись радости и Духа Святаго.