2 до коринтян 1
1 Павло, з волі Божої апо́стол Христа Ісуса, та брат Тимофій, до Божої Церкви в Коринті, з усіма́ святими в ці́лій Аха́ї, —
Paul, an apostle of Jesus Christ by the will of God, and Timothy [our] brother, to the church of God which is at Corinth, with all the saints who are in all Achaia:
2 благода́ть вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!
Grace [be] to you and peace from God our Father, and [from] the Lord Jesus Christ.
3 Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя й Бог потіхи всілякої,
Blessed [be] God, even the Father of our Lord Jesus Christ, the Father of mercies, and the God of all consolation.
4 що в усякій скорбо́ті Він нас потішає, щоб змогли потішати й ми тих, що в усякій скорбо́ті знахо́дяться, тією потіхою, якою потішує Бог нас самих.
Who comforteth us in all our tribulation, that we may be able to comfort them who are in any trouble by the consolation with which we ourselves are comforted by God.
5 Бо поскільки намно́жуються в нас терпіння Христові, — так через Христа й поті́шення наше намножується.
For as the sufferings of Christ abound in us, so our consolation also aboundeth by Christ.
6 Бо як те́рпимо скорбо́ти, то на вашу потіху й спасі́ння; коли потішаємось, то на вашу потіху в терпінні тих самих стражда́нь, які те́рпимо й ми.
And whether we are afflicted, [it is] for your consolation and salvation, which is effectual in the enduring of the same sufferings which we also suffer: or whether we are comforted, [it is] for your consolation and salvation.
7 А наша надія певна про вас, бо ми знаємо, що ви спільники як у терпіннях, так само і в потісі.
And our hope of you [is] steadfast, knowing, that as ye are partakers of the sufferings, so [shall ye be] also of the consolation.
8 Бо не хочемо, браття, щоб не відали ви про нашу скорбо́ту, що в Азії трапилась нам, бо над міру й над силу були́ ми обтяжені, так що ми не наді́ялися навіть жити.
For we would not, brethren, have you ignorant of our trouble which came to us in Asia, that we were pressed out of measure, above strength, so that we despaired even of life:
9 Та самі ми в собі мали при́суд на смерть, щоб нам не покладати надії на себе, а на Бога, що воскрешує мертвих,
But we had the sentence of death in ourselves, that we should not trust in ourselves, but in God who raiseth the dead:
10 що від смерти такої нас визволив і визволяє, і на Нього й поклада́ємося, що й ще визволить Він,
Who delivered us from so great a death, and doth deliver: in whom we trust that he will yet deliver [us]:
11 як поможете ра́зом і ви молитвою за нас, щоб за дар ласки, що нам виявлений багатьма́, багато-хто дяку складали за нас.
Ye also helping together by prayer for us, that for the gift [bestowed] upon us by the means of many persons, thanks may be given by many on our behalf.
12 Бо це нам хвала́, — сві́дчення нашого сумління, що в святості й чистості Божій, не в тілесній мудрості, але в Божій благода́ті жили́ ми на світі, особливо ж у вас.
For our rejoicing is this, the testimony of our conscience, that in simplicity and godly sincerity, not with fleshly wisdom, but by the grace of God, we have had our manner of life in the world, and more abundantly toward you.
13 Бо іншого вам ми не пишемо, тільки те, що читаєте та розумієте, а сподіва́юсь, що ви й до кінця зрозумієте,
For we write no other things to you, than what ye read or acknowledge; and I trust ye will acknowledge even to the end;
14 як части́нно нас ви й зрозуміли, що ми вам похвала́, як і ви нам, у день Господа нашого Ісуса.
As also ye have acknowledged us in part, that we are your rejoicing, even as ye also [are] ours in the day of the Lord Jesus.
15 І з певністю цією хотів я давніше прибути до вас, щоб мали ви благода́ть удру́ге,
And in this confidence I purposed to come to you before, that ye might have a second benefit;
16 і через вас перейти в Македонію, а з Македонії зно́ву прибути до вас, а ви щоб в Юдею мене відпрова́дили.
And to pass by you into Macedonia, and to come again from Macedonia to you, and by you to be brought on my way towards Judea.
17 Маючи за́дум такий, чи я чини́в легковажно? Чи те, що заду́мую, за тілом задумую, щоб було в мене і „Так, так“, і „Ні, ні?“
When I therefore was thus minded, did I use levity? or the things that I purpose, do I purpose according to the flesh, that with me there should be yea, yea, and nay, nay?
18 Але вірний Бог, що наше слово до вас не було „Так“і „Ні“.
But [as] God [is] true, our word towards you was not yea and nay.
19 Бо Син Божий Ісус Христос, що ми Його вам проповідували, я й Силуа́н, і Тимофій, не був „Так“і „Ні“, але в Нім було „Так“.
For the Son of God, Jesus Christ, who was preached among you by us, [even] by me, and Silvanus, and Timothy, was not yea and nay, but in him was yea.
20 Скільки бо Божих обі́тниць, то в Ньому „Так“, і в Ньому „Амінь“, — Богові на славу через нас.
For all the promises of God in him [are] yea, and in him Amen, to the glory of God by us.
21 А Той, Хто нас із вами в Христа утверджує, і Хто нас намасти́в, — то Бог,
Now he who establisheth us with you in Christ, and hath anointed us, [is] God;
22 Який і запечатав нас, і в наші серця дав завда́ток Духа.
Who hath also sealed us, and given the earnest of the spirit in our hearts.
23 А я кличу Бога на свідка на душу мою, що я, щадячи́ вас, не прийшов у Кори́нт дотепе́р,
Moreover, I call God for a witness upon my soul, that to spare you I have not as yet come to Corinth.
24 не тому́, ніби ми беремо́ вла́ду над вашою вірою, але вашої радости помічники ми, — бо ви всто́яли вірою!
Not for that we have dominion over your faith, but are helpers of your joy: for by faith ye stand.
