2 до коринтян 7
1 Отож, мої любі, мавши ці обі́тниці, очистьмо себе від усякої не́чисти тіла та духа, — і творімо святиню у Божім страху́!
Əmdi bu wǝdilǝrgǝ muyǝssǝr bolƣandin keyin, i sɵyümlüklǝr, ɵzimizni ǝtlǝrdiki ⱨǝm roⱨtiki ⱨǝrhil paskiniliⱪtin tazilap, Hudaning ⱪorⱪunqida ɵzimizdǝ [ayan ⱪilinƣan] pak-muⱪǝddǝslikni kamalǝtkǝ yǝtküzǝyli.
2 Дайте місце для нас! Ми ніко́го не скривдили, ніко́го не зіпсували, нікого не ошука́ли!
Bizni ⱪobul ⱪilƣaysilǝr! Biz ⱨeqkimgǝ ziyan-zǝhmǝt yǝtküzmiduⱪ, ⱨeqkimni nabut ⱪilmiduⱪ, ⱨeqkimdin paydilanmiduⱪ.
3 Говорю́ не на о́суд, бо я перед тим був сказав, що ви в серцях наших, щоб нам із вами чи померти чи жити.
Muxularni dǝp, silǝrni ǝyiblimǝkqi ǝmǝsmǝn; qünki mǝn yuⱪirida eytⱪinimdǝk, silǝr ⱪǝlbimizdidursilǝrki, biz silǝr bilǝn billǝ ɵlüxkǝ, silǝr bilǝn billǝ yaxaxⱪa tǝyyarmiz.
4 У мене велика сміли́вість до вас, велика мені похвала́ з вас, я повний потіхи, збагачаюся радістю при всякому нашому горі.
Silǝrgǝ baƣliƣan ixǝnqim zor, silǝrdin bolƣan pǝhrim zor; xuning üqün riƣbǝt-tǝsǝlligǝ tolduruldum, barliⱪ japa-müxkülqiliklirimizdǝ huxalliⱪim exip taxti.
5 Бо коли ми прийшли в Македо́нію, тіло наше не мало спочинку нія́кого, у всьому бідуючи: назовні — бої, страхіття — всере́дині.
Qünki bǝrⱨǝⱪ, Makedoniyǝgǝ kirginimizdimu ǝtlirimiz ⱨeq aram tapalmay, ⱨǝrtǝrǝptin ⱪisilip ⱪalduⱪ; sirtimizda jedǝl-kürǝxlǝr, iqimizdǝ ⱪorⱪunqlar bar idi.
6 Але Бог, що тішить прини́жених, потішив нас при́ходом Тита,
Əmma qüxkünlǝrgǝ riƣbǝt-tǝsǝlli bǝrgüqi Huda bizgǝ Titusning kelixi arⱪiliⱪ riƣbǝt-tǝsǝlli bǝrdi;
7 і не тільки його прибуття́м, а й поті́шенням, що ним він потішився з вас, коли розповідав нам про вашу журбу́, про ваш смуток, про вашу горли́вість до мене, так що я більше тішився.
tapⱪan riƣbǝt-tǝsǝllimiz pǝⱪǝt uning kelixi arⱪiliⱪla ǝmǝs, bǝlki uning silǝrdin tapⱪan riƣbǝt-tǝsǝllisi arⱪiliⱪmu boldi; qünki u silǝrning [bizgǝ] zariⱪip tǝlmürgininglarni, silǝrning ⱨǝsritinglarni, silǝrning manga bolƣan ⱪizƣin ƣǝmhorluⱪunglarni eytip bǝrdi; xuning bilǝn mǝn tehimu huxallandim.
8 Коли я й засмутив вас листом, то не каюся, хоч і каявся був, бо бачу, що той лист засмутив вас, хоч і часово.
Qünki gǝrqǝ mǝn silǝrni hetim bilǝn azabliƣan bolsammu, mǝn ⱨazir uningdin puxayman ⱪilmaymǝn; lekin ǝslidǝ mǝn xu hetimning silǝrni azabliƣinini kɵrüp puxayman ⱪilƣanidim (ǝmǝliyǝttǝ, silǝrning azablinixinglar ⱪisⱪiƣinǝ bir mǝzgilla bolƣan).
9 Я радію тепер не тому́, що ви засмутились, а що ви засмутилися на покая́ння, бо ви засмутились для Бога, щоб ні в чо́му не мати втрати від нас.
Əmma ⱨazir xadlinimǝn — azablanƣininglardin ǝmǝs, bǝlki xu azabning silǝrni towa ⱪildurƣanliⱪidin xadlinimǝn; qünki silǝrning azablinixinglar Hudaning yolida idi; xuning bilǝn silǝr bizdin ⱨeq ziyan tartmidinglar.
10 Бо смуток для Бога чинить каяття́ на спасі́ння, а про нього не жалуємо, а смуток світськи́й — чинить смерть.
Qünki Hudaning yolida bolƣan azab-ⱪayƣu adǝmni ⱨǝrgiz puxayman ⱪilmaydiƣan nijatⱪa baxlaydiƣan towiƣa elip baridu; ǝmma bu dunyadiki azab-ⱪayƣu adǝmni ɵlümgǝ elip baridu.
11 Бо ось саме це, що ви засмутились для Бога, яку пильність велику воно вам зробило, яку оборону, яке обурення, який страх, яке бажа́ння, яку горливість, яку по́мсту! Ви в усім показали, що чисті ви в справі.
Qünki mana, dǝl muxu ix, yǝni Hudaning yolida azablinixinglar, silǝrgǝ xunqǝ kɵp ǝstayidilliⱪ, ɵzliringlarni ǝyibtin nǝⱪǝdǝr halas ⱪilix, xunqǝ kɵp ƣǝzǝp, xunqǝ kɵp ⱪorⱪunq, xunqǝ kɵp tǝⱪǝzzarliⱪ, xunqǝ kɵp ⱪizƣinliⱪ wǝ jazalaxⱪa xunqǝ tǝyyar boluxni elip kǝldi! Silǝr bu ixning ⱨǝr tǝripidǝ ɵzünglarning ǝyibtin halas boluxunglarni ispatlidinglar.
12 А коли я й писав вам, то не через того, хто кри́вдить, і не через покри́вдженого, а щоб виявилася для вас наша пильність про вас перед Богом.
Əmdi silǝrgǝ [xu] hǝtni yazƣan bolsammu, u hǝtni ziyan-zǝhmǝt ⱪilƣuqi kixi üqün ǝmǝs, yaki ziyan-zǝhmǝt ⱪilinƣuqi kixi üqün ǝmǝs, bǝlki Huda aldida bizgǝ bolƣan kɵnglünglardiki ⱪizƣinliⱪning aranglarda ayan boluxi üqün yazdim.
13 Тому́ то потіхою вашою вті́шились ми, а ще більше зраділи ми радістю Тита, що ви всі заспоко́їли духа його.
Bu sǝwǝbtin biz riƣbǝt-tǝsǝlligǝ erixtuⱪ. Wǝ riƣbǝt-tǝssǝllimiz üstigǝ biz Titusning huxalliⱪi tüpǝylidin tehimu zor xadlanduⱪ; qünki uning roⱨi silǝr tǝripinglardin yengilandi.
14 Бо коли я про вас йому чим похвалився, то не осоро́мився; але як ми вам говорили все правду, так і наша хвала́ перед Титом правдива була́!
Qünki mǝn silǝr toƣranglarda birǝr ixta pǝhirlinip mahtiƣan bolsam, u ixta ⱨeq hijil ⱪaldurulmidim; bǝlki silǝrgǝ eytⱪanlirimizning ⱨǝmmisi ⱨǝⱪiⱪǝt bolƣinidǝk, bizning Titusⱪa silǝrni pǝhirlinip mahtiximizmu ⱨǝⱪiⱪǝt bolup ispatlandi.
15 І серце його прихильніше до вас, коли згадує він про покору всіх вас, як його прийняли́ ви були зо стра́хом і тремті́нням.
U silǝrning itaǝtmǝnlikinglarni, silǝrning uningdin ⱪandaⱪ ǝymǝngǝn wǝ titrigǝn ⱨalda uni ⱪarxi alƣininglarni ǝsliginidǝ, uning silǝrgǝ baƣliƣan iq-baƣridiki muⱨǝbbǝtliri tehimu exip taxidu.
16 Отож, тішуся я, що мо́жу покластись у всьому на вас!
Mǝn silǝrgǝ ⱨǝrbir ixta ixǝnqim kamil bolƣanliⱪidin xadlinimǝn.
