2 до коринтян 3
1 Чи нам знов зачинати дору́чувати самих себе́? Чи ми потребуємо, як дехто, листів доруча́льних до вас чи від вас?
Incipimus iterum nosmetipsos commendare? aut numquid egemus (sicut quidam) commendatitiis epistolis ad vos, aut ex vobis?
2 Ви наш лист, написаний у наших серцях, якого всі люди знають і читають!
Epistola nostra vos estis, scripta in cordibus nostris, quae scitur, et legitur ab omnibus hominibus:
3 Виявляєте ви, що ви — лист Христів, нами вислужений, що написаний не чорнилом, але Духом Бога Живого, не на табли́цях камінних, але на тіле́сних табли́цях серця.
manifestati quod epistola estis Christi, ministrata a nobis, et scripta non atramento, sed spiritu Dei vivi: non in tabulis lapideis, sed in tabulis cordis carnalibus.
4 Таку ж певність до Бога ми маємо через Христа,
Fiduciam autem talem habemus per Christum ad Deum:
5 не тому́, що ми здібні поми́слити щось із се́бе, як від себе, але наша здібність від Бога.
non quod sufficientes simus cogitare aliquid a nobis, quasi ex nobis: sed sufficientia nostra ex Deo est:
6 І Він нас зробив бути здатними служи́телями Ново́го Заповіту, не букви, а Духа, — бо буква вбиває, а Дух оживля́є.
qui et idoneos nos fecit ministros novi testamenti: non littera, sed Spiritu: littera enim occidit, Spiritus autem vivificat.
7 Коли ж служі́ння смерті, вирізане на каменях буквами, було таке славне, що Ізра́їлеві сини не могли дивитись на обличчя Мойсея, через славу мину́щу обличчя його,
Quod si ministratio mortis litteris deformata in lapidibus, fuit in gloria, ita ut non possent intendere filii Israel in faciem Moysi propter gloriam vultus eius, quae evacuatur:
8 скільки ж більш буде в славі те служі́ння Духа!
quomodo non magis ministratio Spiritus erit in gloria?
9 Бо як служі́ння о́суду — слава, то служіння праведности тим більше багате на славу!
Nam si ministratio damnationis in gloria est: multo magis abundat ministerium iustitiae in gloria.
10 Не просла́вилося бо прославлене, у цій частині, ради слави, що вона переважує,
Nam nec glorificatum est, quod claruit in hac parte, propter excellentem gloriam.
11 бо коли славне те, що минає, то багато більш у славі те, що триває!
Si enim quod evacuatur, per gloriam est: multo magis quod manet, in gloria est.
12 Тож, мавши надію таку, ми вживаємо великої сміли́вости,
Habentes igitur talem spem, multa fiducia utimur:
13 а не як Мойсей, що покрива́ло клав на обличчя своє, щоб Ізраїлеві сини не дивилися на кінець того, що минає.
et non sicut Moyses ponebat velamen super faciem suam, ut non intenderent filii Israel in faciem eius, quod evacuatur,
14 Але засліпилися їхні думки́, бо те саме покрива́ло аж до сьогодні лишилось незняте в чита́нні Старо́го Заповіту, бо зникає воно Христо́м.
sed obtusi sunt sensus eorum. Usque in hodiernum enim diem, idipsum velamen in lectione veteris testamenti manet non revelatum, (quoniam in Christo evacuatur)
15 Але аж до сьогодні, як читають Мойсея, на їхньому серці лежить покрива́ло,
sed usque in hodiernum diem, cum legitur Moyses, velamen positum est super cor eorum.
16 „коли ж вони наве́рнуться до Господа, тоді покрива́ло здіймається“.
Cum autem conversus fuerit ad Dominum, auferetur velamen.
17 Госпо́дь же — то Дух, а де Дух Господній, — там воля.
Dominus autem Spiritus est: Ubi autem Spiritus Domini: ibi libertas.
18 Ми ж відкритим обличчям, як у дзеркало, дивимося всі на славу Господню, і зміняємося в той же образ від слави на славу, як від Духа Господнього.
Nos vero omnes, revelata facie gloriam Domini speculantes, in eandem imaginem transformamur a claritate in claritatem, tamquam a Domini Spiritu.
