2 до коринтян 3
1 Чи нам знов зачинати дору́чувати самих себе́? Чи ми потребуємо, як дехто, листів доруча́льних до вас чи від вас?
Začínáme opět sami sebe chváliti? Zdaliž potřebujeme, jako někteří, schvalujících listů k vám, neb od vás k jiným?
2 Ви наш лист, написаний у наших серцях, якого всі люди знають і читають!
List náš vy jste, napsaný v srdcích našich, kterýž znají a čtou všickni lidé.
3 Виявляєте ви, що ви — лист Христів, нами вислужений, що написаний не чорнилом, але Духом Бога Живого, не на табли́цях камінних, але на тіле́сних табли́цях серця.
Nebo to zjevné jest, že jste list Kristův způsobený skrze přisluhování naše, napsaný ne černidlem, ale Duchem Boha živého, ne na dskách kamenných, ale na dskách srdce masitých.
4 Таку ж певність до Бога ми маємо через Христа,
Doufání pak takové máme skrze Krista k Bohu,
5 не тому́, що ми здібні поми́слити щось із се́бе, як від себе, але наша здібність від Бога.
Ne že bychom dostateční byli mysliti něco sami z sebe, jakožto sami z sebe, ale dostatečnost naše z Boha jest.
6 І Він нас зробив бути здатними служи́телями Ново́го Заповіту, не букви, а Духа, — бо буква вбиває, а Дух оживля́є.
Kterýž i hodné nás učinil služebníky Nového Zákona, ne litery, ale Ducha. Nebo litera zabijí, ale Duch obživuje.
7 Коли ж служі́ння смерті, вирізане на каменях буквами, було таке славне, що Ізра́їлеві сини не могли дивитись на обличчя Мойсея, через славу мину́щу обличчя його,
Jestližeť pak přisluhování smrti, literami vyryté na dskách kamenných, bylo slavné, tak že nemohli patřiti synové Izraelští v tvář Mojžíšovu, pro slávu oblíčeje jeho, kteráž pominouti měla,
8 скільки ж більш буде в славі те служі́ння Духа!
I kterakž by ovšem přisluhování Ducha nemělo býti slavné?
9 Бо як служі́ння о́суду — слава, то служіння праведности тим більше багате на славу!
Nebo jestližeť přisluhování pomsty slavné bylo, mnohemť se více přisluhování spravedlnosti rozhojňuje v slávě.
10 Не просла́вилося бо прославлене, у цій частині, ради слави, що вона переважує,
Nebo to, což oslaveno bylo, aniž oslaveno bylo v té částce, u přirovnání této předůstojné slávy.
11 бо коли славне те, що минає, то багато більш у славі те, що триває!
Nebo jestližeť to pomíjející bylo slavné, mnohemť více to, což zůstává, jestiť slavné.
12 Тож, мавши надію таку, ми вживаємо великої сміли́вости,
Protož majíce takovou naději, mnohé svobody v mluvení užíváme,
13 а не як Мойсей, що покрива́ло клав на обличчя своє, щоб Ізраїлеві сини не дивилися на кінець того, що минає.
A ne jako Mojžíš kladl zástěru na tvář svou, aby nepatřili synové Izraelští k cíli té věci pomíjející.
14 Але засліпилися їхні думки́, бо те саме покрива́ло аж до сьогодні лишилось незняте в чита́нні Старо́го Заповіту, бо зникає воно Христо́м.
Pročež ztupeni jsou smyslové jejich. Nebo až do dnes ta zástěra v čítání Starého Zákona zůstává neodkrytá; nebo skrze Krista se odnímá.
15 Але аж до сьогодні, як читають Мойсея, на їхньому серці лежить покрива́ло,
Protož až do dnes, když čten bývá Mojžíš, zástěra jest položena na jejich srdci.
16 „коли ж вони наве́рнуться до Господа, тоді покрива́ло здіймається“.
Než jakž by se obrátilo ku Pánu, odňata bude ta zástěra.
17 Госпо́дь же — то Дух, а де Дух Господній, — там воля.
Nebo Pán jest Duch ten, a kdež jest ten Duch Páně, tu i svoboda.
18 Ми ж відкритим обличчям, як у дзеркало, дивимося всі на славу Господню, і зміняємося в той же образ від слави на славу, як від Духа Господнього.
My pak všickni odkrytou tváří slávu Páně jako v zrcadle spatřujíce, v týž obraz proměněni býváme od slávy v slávu, jakožto od Ducha Páně.
