1 до солунян 2
1 Самі бо ви знаєте, браття, прихід наш до вас, що не марни́й він був.
For yourselves, brethren, know our entrance in unto you, that it was not in vain:
2 Та хоч ми нате́рпілися перед тим, і дізнали зневаги в Фили́пах, як знаєте, проте ми відва́жилися в нашім Бозі звіщати вам Божу Єва́нгелію з великою боротьбою.
But even after that we had suffered before, and were shamefully entreated, as ye know, at Philippi, we were bold in our Elohim to speak unto you the gospel of YHWH with much contention.
3 Бо покли́кання наше було не з обмани, ані з нечи́стости, ані від лука́вства,
For our exhortation was not of deceit, nor of uncleanness, nor in guile:
4 але, як Бог визнав нас гідними, щоб нам доручити Єва́нгелію, ми говоримо так, не лю́дям дого́джуючи, але Богові, що випробо́вує наші серця.
But as we were allowed of YHWH to be put in trust with the gospel, even so we speak; not as pleasing men, but YHWH, which trieth our hearts.
5 Ми сло́ва підле́сливого не вживали ніко́ли, як знаєте, і не винні в заже́рливості. Бог свідок тому́!
For neither at any time used we flattering words, as ye know, nor a cloke of covetousness; YHWH is witness:
6 Не шукаємо ми слави в людей, ані в вас, ані в інших.
Nor of men sought we glory, neither of you, nor yet of others, when we might have been burdensome, as the apostles of the Messiah.
7 Хоч могли ми поту́жними бути, як Христові апо́столи, але ми серед вас були тихі, немов годува́льниця та, яка доглядає дітей своїх.
But we were gentle among you, even as a nurse cherisheth her children:
8 Так бувши ласка́ві до вас, хотіли ми вам передати не тільки Божу Єва́нгелію, але й ду́ші свої, бо були́ ви улю́блені нам.
So being affectionately desirous of you, we were willing to have imparted unto you, not the gospel of YHWH only, but also our own souls, because ye were dear unto us.
9 Бо ви пам'ятаєте, браття, наше стру́днення й уто́му: день і ніч ми робили, щоб жодного з вас не обтя́жити, і проповідували вам Божу Єва́нгелію.
For ye remember, brethren, our labour and travail: for labouring night and day, because we would not be chargeable unto any of you, we preached unto you the gospel of Elohim.
10 Ви свідки та Бог, як свято, і праведно, і бездога́нно пово́дилися ми між вами, віруючими!
Ye are witnesses, and YHWH also, how holily and justly and unblameably we behaved ourselves among you that believe:
11 Бож знаєте ви, як кожного з вас, немов ба́тько дітей своїх власних,
As ye know how we exhorted and comforted and charged every one of you, as a father doth his children,
12 просили ми вас, і намо́влювали та показували, щоб ви гідно пово́дилися перед Богом, що покликав вас у Своє Царство та в славу.
That ye would walk worthy of YHWH, who hath called you unto his kingdom and glory.
13 Тому́ то й ми дякуємо Богові безпереста́нку, що, прийнявши почуте від нас Сло́во Боже, прийняли́ ви не як слово лю́дське, але — як правдиво то є — Слово Боже, що й діє в вас, віруючих.
For this cause also thank we YHWH without ceasing, because, when ye received the word of YHWH which ye heard of us, ye received it not as the word of men, but as it is in truth, the word of YHWH, which effectually worketh also in you that believe.
14 Бо стали ви, бра́ття, наслідувачами Церквам Божим, що в Юдеї в Христі Ісусі, бо те саме і ви були ви́терпіли від своїх землякі́в, як і ті від юдеїв,
For ye, brethren, became followers of the assemblies of YHWH which in Judaea are in the Messiah Yahushua: for ye also have suffered like things of your own countrymen, even as they have of the Jews:
15 що вбили вони й Господа Ісуса, і пророків Його, і вигнали нас, і Богові не догоджа́ють, і супротивні всім лю́дям.
Who both killed the Master Yahushua, and their own prophets, and have persecuted us; and they please not YHWH, and are contrary to all men:
16 Вони забороняють нам говорити поганам, щоб спаслися, щоб тим доповня́ти їм за́вжди провини свої. Але Божий гнів їх спіткає вкінці!
Forbidding us to speak to the Gentiles that they might be saved, to fill up their sins alway: for the wrath is come upon them to the uttermost.
17 А ми, браття, на короткий часо́к розлучившися з вами лицем, а не серцем, тим із більшим бажа́нням силкува́лись побачити ваше лице.
But we, brethren, being taken from you for a short time in presence, not in heart, endeavoured the more abundantly to see your face with great desire.
18 Тим то до вас ми хотіли прийти, я, Павло, раз і двічі, але сатана́ перешкодив був нам.
Wherefore we would have come unto you, even I Paul, once and again; but Satan hindered us.
19 Бо хто нам надія, чи радість, чи вінок похвали́? Хіба ж то й не ви перед Господом нашим Ісусом в Його прихо́ді?
For what is our hope, or joy, or crown of rejoicing? Are not even ye in the presence of our Master Yahushua the Messiah at his coming?
20 Бо ви наша слава та радість!
For ye are our glory and joy.
