1 Петра 2
1 Отож, відкладіть усяку зло́бу, і всякий пі́дступ, і лицемірство, і заздрість, і всякі обмови,
Wherefore laying aside all malice, and all guile, and hypocrisies, and envies, and all evil speakings,
2 і, немов новонароджені немовлята, жадайте щирого духовного молока, щоб ним вирости вам на спасі́ння,
As newborn babes, desire the sincere milk of the word, that ye may grow thereby:
3 якщо ви спро́бували, що добрий Госпо́дь.
If so be ye have tasted that the Lord [is] gracious.
4 Приступайте до Нього, до Каменя живого, дорогоцінного, що відкинули люди Його, але вибрав Бог.
To whom coming, [as unto] a living stone, disallowed indeed of men, but chosen of God, [and] precious,
5 І самі, немов те каміння живе, будуйтеся в дім духовий, на священство святе, щоб прино́сити жертви духовні, приємні для Бога через Ісуса Христа.
Ye also, as lively stones, are built up a spiritual house, an holy priesthood, to offer up spiritual sacrifices, acceptable to God by Jesus Christ.
6 Бо стоїть у Писа́нні: „Ось кладу́ Я на Сіоні Каменя вибраного, наріжного, дорогоцінного, і хто вірує в Нього, той не буде осоро́млений“!
Wherefore also it is contained in the scripture, Behold, I lay in Sion a chief corner stone, elect, precious: and he that believeth on him shall not be confounded.
7 Отож бо, для вас, хто вірує, Він коштовність, а для тих, хто не вірує — „камінь, що його занедба́ли були будівничі, той наріжним став каменем“,
Unto you therefore which believe [he is] precious: but unto them which be disobedient, the stone which the builders disallowed, the same is made the head of the corner,
8 і „камінь спотика́ння, і скеля спокуси“, — і об нього вони спотика́ються, не вірячи слову, на що й призначені були.
And a stone of stumbling, and a rock of offence, [even to them] which stumble at the word, being disobedient: whereunto also they were appointed.
9 Але ви — ви́браний рід, свяще́нство царське́, наро́д святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесно́ти Того, Хто покликав вас із те́мряви до дивного світла Свого́,
But ye [are] a chosen generation, a royal priesthood, an holy nation, a peculiar people; that ye should shew forth the praises of him who hath called you out of darkness into his marvellous light:
10 колись „ненаро́д, “а тепер наро́д Божий, колись „непомилувані, “а тепер ви помилувані!
Which in time past [were] not a people, but [are] now the people of God: which had not obtained mercy, but now have obtained mercy.
11 Благаю вас, любі, як прихо́дьків та подорожніх, щоб ви зде́ржувались від тілесних пожадли́востей, що воюють проти душі.
Dearly beloved, I beseech [you] as strangers and pilgrims, abstain from fleshly lusts, which war against the soul;
12 Поводьтеся поміж поганами добре, щоб за те, за що́ вас обмовляють вони, немов би злочинців, побачивши добрі діла, сла́вили Бога в день відві́дання.
Having your conversation honest among the Gentiles: that, whereas they speak against you as evildoers, they may by [your] good works, which they shall behold, glorify God in the day of visitation.
13 Отож, коріться кожному лю́дському творі́нню ради Господа, — чи то цареві, як найвищому,
Submit yourselves to every ordinance of man for the Lord’s sake: whether it be to the king, as supreme;
14 чи то володарям, як від нього по́сланим для кара́ння злочинців та для похвали́ доброчинців.
Or unto governors, as unto them that are sent by him for the punishment of evildoers, and for the praise of them that do well.
15 Бо така Божа воля, щоб доброчинці гамували не́уцтво нерозумних людей, —
For so is the will of God, that with well doing ye may put to silence the ignorance of foolish men:
16 як вільні, а не як ті, що мають волю на прикриття́ лихого, але як раби Божі.
As free, and not using [your] liberty for a cloke of maliciousness, but as the servants of God.
17 Шануйте всіх, бра́тство любіть, Бога бійтеся, царя поважайте.
Honour all [men]. Love the brotherhood. Fear God. Honour the king.
18 Раби, — коріться панам із повним стра́хом, не тільки добрим та тихим, але й прикрим.
Servants, [be] subject to [your] masters with all fear; not only to the good and gentle, but also to the froward.
19 Бо то вгодне, коли хто, через сумління перед Богом, те́рпить недолю, непоправді страждаючи.
For this [is] thankworthy, if a man for conscience toward God endure grief, suffering wrongfully.
20 Бо яка похвала́, коли те́рпите ви, як вас б'ють за провини? Але коли з му́кою те́рпите за добрі вчинки, то це вгодне Богові!
For what glory [is it], if, when ye be buffeted for your faults, ye shall take it patiently? but if, when ye do well, and suffer [for it], ye take it patiently, this [is] acceptable with God.
21 Бо на це ви покликані. Бо й Христос постраждав за нас, і залиши́в нам при́клада, щоб пішли ми сліда́ми Його.
For even hereunto were ye called: because Christ also suffered for us, leaving us an example, that ye should follow his steps:
22 „Не вчинив Він гріха, і не знайшлося в устах Його пі́дступу!“
Who did no sin, neither was guile found in his mouth:
23 Коли був лихосло́влений, Він не лихословив взає́мно, а коли Він страждав, не погро́жував, але передав Тому, Хто судить справедливо.
Who, when he was reviled, reviled not again; when he suffered, he threatened not; but committed [himself] to him that judgeth righteously:
24 Він тілом Своїм Сам підніс гріхи наші на дерево, щоб ми вмерли для гріхів та для праведности жили; Його „ранами ви вздоро́вилися“.
Who his own self bare our sins in his own body on the tree, that we, being dead to sins, should live unto righteousness: by whose stripes ye were healed.
25 Ви бо були як ті вівці заблу́кані, та ви повернулись до Пастиря й Опікуна ваших душ.
For ye were as sheep going astray; but are now returned unto the Shepherd and Bishop of your souls.
