1 до коринтян 13

1 Коли я говорю́ мовами лю́дськими й а́нгольськими, та любови не маю, — то став я як мідь та дзвінка́ або бу́бон гудя́чий!

εαν ταις γλωσσαις των ανθρωπων λαλω και των αγγελων αγαπην δε μη εχω γεγονα χαλκος ηχων η κυμβαλον αλαλαζον

2 І коли маю дара пророкува́ти, і знаю всі таємни́ці й усе знання́, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставля́ти, та любови не маю, — то я ніщо!

και εαν εχω προφητειαν και ειδω τα μυστηρια παντα και πασαν την γνωσιν και εαν εχω πασαν την πιστιν ωστε ορη μεθιστανειν αγαπην δε μη εχω ουδεν ειμι

3 І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я відда́м своє тіло на спа́лення, та любови не маю, — то пожитку не матиму жа́дного!

και εαν ψωμισω παντα τα υπαρχοντα μου και εαν παραδω το σωμα μου ινα καυθησομαι αγαπην δε μη εχω ουδεν ωφελουμαι

4 Любов довготе́рпить, любов милосе́рдствує, не за́здрить, любов не величається, не надима́ється,

η αγαπη μακροθυμει χρηστευεται η αγαπη ου ζηλοι η αγαπη ου περπερευεται ου φυσιουται

5 не пово́диться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не ду́має лихо́го,

ουκ ασχημονει ου ζητει τα εαυτης ου παροξυνεται ου λογιζεται το κακον

6 не радіє з неправди, але тішиться правдою,

ου χαιρει επι τη αδικια συγχαιρει δε τη αληθεια

7 усе зно́сить, вірить у все, сподіва́ється всього, усе те́рпить!

παντα στεγει παντα πιστευει παντα ελπιζει παντα υπομενει

8 Ніко́ли любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, — та припи́няться, хоч мови існують, — замо́вкнуть, хоч існує знання́, — та скасу́ється.

η αγαπη ουδεποτε εκπιπτει ειτε δε προφητειαι καταργηθησονται ειτε γλωσσαι παυσονται ειτε γνωσις καταργηθησεται

9 Бо ми знаємо части́нно, і пророкуємо частинно;

εκ μερους δε γινωσκομεν και εκ μερους προφητευομεν

10 коли ж досконале настане, тоді зупиниться те, що частинне.

οταν δε ελθη το τελειον τοτε το εκ μερους καταργηθησεται

11 Коли я дити́ною був, то я говорив, як дити́на, як дити́на я ду́мав, розумів, як дитина. Коли ж мужем я став, то відкинув дитя́че.

οτε ημην νηπιος ως νηπιος ελαλουν ως νηπιος εφρονουν ως νηπιος ελογιζομην οτε δε γεγονα ανηρ κατηργηκα τα του νηπιου

12 Отож, тепер бачимо ми ніби у дзе́ркалі, у за́гадці, але по́тім — обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а по́тім пізна́ю, як і пі́знаний я.

βλεπομεν γαρ αρτι δι εσοπτρου εν αινιγματι τοτε δε προσωπον προς προσωπον αρτι γινωσκω εκ μερους τοτε δε επιγνωσομαι καθως και επεγνωσθην

13 А тепер залиша́ються віра, надія, любов, — оці три. А найбільша між ними — любов!

νυνι δε μενει πιστις ελπις αγαπη τα τρια ταυτα μειζων δε τουτων η αγαπη