1 до коринтян 13
1 Коли я говорю́ мовами лю́дськими й а́нгольськими, та любови не маю, — то став я як мідь та дзвінка́ або бу́бон гудя́чий!
If I may speak with the tongues of men and of angels, and have not divine love, I have become a sounding brass, or a tinkling cymbal.
2 І коли маю дара пророкува́ти, і знаю всі таємни́ці й усе знання́, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставля́ти, та любови не маю, — то я ніщо!
And if I have the gift of prophecy, and understand all mysteries, and all knowledge; and if I have all faith, so as to remove mountains, and have not divine love, I am nothing.
3 І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я відда́м своє тіло на спа́лення, та любови не маю, — то пожитку не матиму жа́дного!
And if I give all my goods to feed the poor, and if I may give my body that I shall be burnt, and have not divine love, I am profited as to nothing.
4 Любов довготе́рпить, любов милосе́рдствує, не за́здрить, любов не величається, не надима́ється,
Divine love suffers long; divine love is kind; divine love envies not; does not make a display of itself, is not puffed up,
5 не пово́диться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не ду́має лихо́го,
does not behave itself uncomely, seeks not its own, is not provoked, thinks no evil;
6 не радіє з неправди, але тішиться правдою,
it does not rejoice in unrighteousness, but it rejoices in the truth;
7 усе зно́сить, вірить у все, сподіва́ється всього, усе те́рпить!
it bears all things, it believes all things, it hopes all things, it endures all things.
8 Ніко́ли любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, — та припи́няться, хоч мови існують, — замо́вкнуть, хоч існує знання́, — та скасу́ється.
Divine love never falls: but whether there are prophecies, they shall be done away; whether there are tongues, they shall cease; whether there is knowledge, it shall vanish away.
9 Бо ми знаємо части́нно, і пророкуємо частинно;
For we know in part, and prophesy in part:
10 коли ж досконале настане, тоді зупиниться те, що частинне.
but when the perfect may come, that which is in part shall be done away.
11 Коли я дити́ною був, то я говорив, як дити́на, як дити́на я ду́мав, розумів, як дитина. Коли ж мужем я став, то відкинув дитя́че.
When I was an infant, I talked like an infant, I thought like an infant, I reasoned like an infant: when I became a man, I put away the things of the infant.
12 Отож, тепер бачимо ми ніби у дзе́ркалі, у за́гадці, але по́тім — обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а по́тім пізна́ю, як і пі́знаний я.
For we now see through a mirror in an enigma; but then face to face: now I know in part; but then shall I know perfectly even as I am perfectly known.
13 А тепер залиша́ються віра, надія, любов, — оці три. А найбільша між ними — любов!
But now abide faith, hope, divine love, these three; but the greatest of these is divine love.
