< Від Луки 15 >
1 Приближували ся ж до Него всї митники й грішники, слухати Його.
2 І нарекали Фарисеї та письменники, кажучи: Шо сей грішників приймав і їсть із ними.
3 Сказав же до них приповість сю, глаголючи:
4 Которий чоловік з вас, мавши сотню овечок, та загубивши одну з них, не зоставить девятьдесять і девять у степу, та не пійде за загубленою, доки знайде її?
5 А знайшовши положить на плечї собі, радїючи.
6 І, прийшовши до дому, скликає другів та сусїд, кажучи їм: Радуйтесь зо мною, бо я знайшов овечку мою загублену.
7 Глаголю вам, що оттак радість буде на небі над одним грішником каючим ся, більше ніж над девятьдесять і девятьма праведниками, котрим не треба покаяння.
8 Або котора жінка, мавши десять драхім, коли згубить драхму одну, не сьвітить сьвітла, та не вимітає хати, та не шукає пильно, доки знайде?
9 А знайшовши кличе подруг та сусїдок, кажучи: Радуйтесь зо мною, бо я знайшла драхму, що була згубила.
10 Так, глаголю вам, радість буде перед ангелами Божими над одним грішником каючим ся.
11 Рече ж: Один чоловік мав два сини,
12 і сказав молодший з них батькові: Отче, дай мені частину маєтку, що впадав мені. І розділив їм прожиток.
13 І не по многих днях, зібравши все молодший син, від'їхав у землю далеку, та й протратив там маєток свій, живучи блудно.
14 Як же проїв усе, настала голоднеча велика в землі тій; і почав він терпіти недостаток.
15 І пійшовши пристав до одного з міщан землї тієї; і післав той його на поля свої пасти свині.
16 І бажав він сповнити живіт свій лушпиннєм, що їли свинї, та й ніхто не давав йому.
17 Опамятавшись же, сказав: Скільки наймитів у батька мого надто мають хлїба! я ж голодом погибаю.
18 Уставши, пійду до батька мого, й скажу йому: Отче, згрішив я на небо й перед тобою,
19 і вже недостоен зватись сином твоїм; прийми мене як одного з наймитів твоїх.
20 І вставши пійшов до батька свого. Ще ж він далеко був, побачив його батько його, й змилосердивсь, і побігши упав на шию йому, й поцілував його.
21 Каже ж йому син: Отче, згрішив я на небо й перед тобою, і вже не достоєн зватись сином твоїм.
22 Каже ж батько до слуг своїх: принесіть шату найпершу та й одягнїть його; й дайте перстень на руку йому, й чоботи на ноги;
23 і, привівши теля годоване, заколїть і ївши веселїмось:
24 бо сей син мій мертвий був, та й ожив; згинув був, та й знайшов ся. І почали веселитись.
25 Був же син його старший на полі, і, як ідучи зближавсь до господи, почув сьпіви да танцї.
26 І покликавши одного з слуг, питав, що б се було таке.
27 Той же каже йому: Що брат твій прийшов, і заколов батько твій теля годоване, що здорового його прийняв.
28 Розсердив ся ж і не схотів увійти. Оце ж батько його вийшовши просив його.
29 Він же, озвавшись, рече батькові: Ось стільки літ служу тобі, й нїколи заповіді твоєї не переступив, та, й ніколи мені не дав єси козеняти, щоб з приятелями моїми повеселитись;
30 як же син твій сей, проївши свій прожиток з блудницями, прийшов, заколов єси йому теля годоване.
31 Він же рече йому: Дитино, ти: все зо мною єси, і все, що моє, твоє;
32 веселити ж ся і радувати ся треба було, що брат твій сей мертвий був, та й ожив, і згинув був, та й знайшов ся.
