Від Івана 12
1 Тодї Ісус, шостого дня перед пасхою, прийшов у Витанию, де був Лазар, що був умер, котрого воскресив із мертвих.
Ісус же за шість день до Пасхи прибув до Віфа́нії, де жив Лазар, що його воскресив Ісус із мертвих.
2 Зробили тодї Йому вечерю там, і Марта послугувала. Лазар же був один із тих, що сидїли за столом.
І для Нього вече́рю там спра́вили, а Марта прислуго́вувала. Був же й Лазар одним із тих, що до столу з Ним сіли.
3 Мария ж, узявши литру мира нардового, правдивого, предорогого, намастила ноги Ісусу, та. й обтерла волоссєм своїм ноги Його; господа ж повна була духу від мира.
А Марія взяла літру мира, — з найдоро́жчого на́рду паху́чого, і намасти́ла Ісусові но́ги, і воло́ссям своїм Йому но́ги обтерла. І пахощі мира наповнили дім!
4 Каже тодї один з учеників Його, Юда Симонів Іскариоцький, що мав Його зрадити.
І говорить один з Його учнів, Юда Іскаріо́тський, що мав Його видати:
5 Чому мира сього не продано за триста денариїв та не роздано вбогим?
„Чому мира оцього за триста дина́рів не про́дано, та й не ро́здано вбогим?“
6 Сказав же се не того, що про вбогих дбав, а що злодій був, і скриньку мав, і, що вкидано, носив.
А це він сказав не тому́, що про вбогих журився, а тому́, що був зло́дій: він мав скриньку на гроші, — і крав те, що вкида́ли.
7 Рече тодї Ісус: Остав її; на день похорону мого приховала се.
І промовив Ісус: „Позостав її ти, — це вона на день по́хорону заховала Мені.
8 Вбогих бо маєте всякого часу з собою, мене ж не всякого часу маєте.
Бо вбогих ви маєте за́вжди з собою, а Мене не постійно ви маєте!“
9 Довідалось же багато народу з Жидів, що Він там, і поприходили не задля Ісуса одного, а щоб і Лазаря побачити, котрого воскресив із мертвих.
А на́товп великий юдеїв довідався, що Він там, та й поприхо́дили не з-за Ісуса Само́го, але щоб побачити й Лазаря, що його воскресив Він із мертвих.
10 Нарадили ся ж архиєреї, щоб і Лазаря вбити;
А первосвященики змо́вилися, щоб і Лазареві смерть заподіяти,
11 бо многі через него приходили від Жидів, та й увірували в Ісуса.
бо багато з юдеїв з-за нього відхо́дили, та в Ісуса ввірували.
12 Назавтра багато народу, поприходивши на сьвято, почувши, що Ісус ійде в Єрусалим,
А другого дня, коли бе́зліч наро́ду, що зібрався на свято, прочула, що до Єрусалиму надходить Ісус,
13 побрали віттє пальмове, та й вийшли назустріч Йому, покликуючи: Осанна! благословен грядущий в імя Господнє, Цар Ізраїлїв!
то взяли́ вони па́льмове ві́ття, і вийшли назу́стріч Йому та й кричали: „Оса́нна! Благослове́нний, хто йде у Господнє Ім'я́! Цар Ізраїлів!“
14 Знайшовши ж Ісус осля, сїв на него, як написано:
Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано:
15 Не лякайсь, дочко Сионська! ось твій Цар іде, сидячи на молодому ослї.
„Не бійся, до́чко Сіонська! Ото Цар твій іде, сидячи́ на ослі молодому!“
16 Сього ж не зрозуміли ученики Його спершу; тільки, як прославивсь Ісус, тодї згадали, що се про Него писано, й що се зробили Йому.
А учні Його спочатку́ того не зрозуміли були́, але, як прославивсь Ісус, то згадали тоді, що про Нього було так написано, і що цеє вчинили Йому́.
17 Сьвідкував же народ, що був із Ним, як Лязаря викликав із гробу й воскресив Його з мертвих.
Тоді свідчив наро́д, який був із Ним, що Він викликав Лазаря з гро́бу, і воскресив його з мертвих.
18 Тим і зустрів Його народ, бо чув, що Він зробив сю ознаку.
Через це й зустрів на́товп Його, бо почув, що Він учинив таке чудо.
19 Фарисеї ж казали між собою: Бачите, що не вдїєте нїчого? ось увесь сьвіт за Ним пійшов!
Фарисеї тоді між собою казали: „Ви бачите, що нічо́го не вдієте: ось пішов увесь світ услід за Ним!“
20 Були ж деякі Геленяне між тими, що поприходили, щоб поклонитись у сьвято.
А між тими, що в свято прийшли поклонитись, були й деякі ге́ллени.
21 Сї ж приступили до Филипа, що був з Витсаїди Галилейської, кажучи: Добродїю, хочемо Ісуса видїти.
І вони підійшли до Пилипа, що з Віфсаї́ди Галілейської, і просили його та казали: „Ми хочемо, пане, побачити Ісуса“.
22 Приходить Филип і каже Андреєві, а знов Андрей та Филип кажуть Ісусові.
Іде Пилип та Андрієві каже; іде Андрій і Пилип та Ісусові розповідають.
23 Ісус же відказав їм, говорячи: Прийшла година, щоб прославив ся Син чоловічий.
Ісус же їм відповідає, говорячи: „Надійшла́ година, щоб Син Лю́дський просла́вивсь.
24 Істино, істино глатолю вам: Коли зерно пшеничне, впавши на землю, не вмре, то одно зостаєть ся; коли ж умре, то багато овощу приносить.
Поправді, поправді кажу́ вам: коли зе́рно пшеничне, як у землю впаде́, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясни́й принесе́.
25 Хто любить душу свою, погубить її; а хто ненавидить душу свою в сьвітї сьому, на вічне життє збереже її. (aiōnios g166)
Хто кохає душу свою, той погубить її; хто ж нена́видить душу свою на цім світі, — збереже її в вічне життя. (aiōnios g166)
26 Коли менї служить хто, нехай іде слїдом за мною; і де я, там і слуга мій буде. І коли хто менї служить, пошанує його Отець.
Як хто служить Мені, хай іде той за Мною, і де Я, там буде й слуга Мій. Як хто служить Мені, того пошану́є Отець.
27 Тепер же душа моя стрівожилась, і що мені казати? Отче, спаси мене від години сієї; тільки ж для сього прийшов я на годину сю.
Затривожена зараз душа Моя. І що Я пові́м? Заступи Мене, Отче, від цієї години! Та на те Я й прийшов на годину оцю́...
28 Отче, прослав імя Твоє! Зійшов тоді голос із неба: І прославив, і знов прославлю.
Прослав, Отче, Ім'я́ Своє!“Залуна́в тоді голос із неба: „І прославив, — і зно́ву прославлю!“
29 Народ же, що стояв і чув, казав, що грім загремів. Инші казали: Ангел Йому говорив.
А наро́д, що стояв і почув, говорив: „Загреміло"! Інші казали: „ Це ангол Йому говорив“!
30 Озвавсь Ісус і рече: Сей голос роздавсь не ради мене, а ради вас.
Ісус відповів і сказав: „Не для Мене цей голос луна́в, а для вас.
31 Тепер суд сьвіту сьому: тепер князь сьвіту сього проженеть ся геть.
Тепер суд цьому світові. Князь світу цього буде ви́гнаний звідси тепер.
32 І я, як буду піднятий від землї, всїх притягну до себе.
І, як буду підне́сений з землі, то до Себе Я всіх притягну́“.
33 Се ж глаголав, означуючи, якою смертю має вмерти.
А Він це говорив, щоб зазна́чити, якою то смертю Він має померти.
34 Озвавсь до Него народ: Ми чули з закону, що Христос пробу ває по вік: як же Ти кажеш, що треба угору піднятись Синові чоловічому? Хто се Син чоловічий? (aiōn g165)
А наро́д відповів Йому́: „Ми чули з Зако́ну, що Христос перебуває повік, то чого ж Ти говориш, що Лю́дському Сину потрібно підне́сеному бути? Хто такий Цей Син Лю́дський?“ (aiōn g165)
35 Рече ж їм Ісус: Ще малий час сьвітло з вами. Ходїть, доки сьвітло маєте, щоб темрява вас не захопила; а хто ходить у темряві, не знає, куди йде.
І сказав їм Ісус: „Короткий ще час світло з вами. Ходіть, поки маєте світло, щоб вас те́мрява не обгорну́ла. А хто в те́мряві ходить, не знає, куди він іде.
36 Доки сьвігло маєте, віруйте в сьвітло, щоб синами сьвітла стали ся. Се промовив Ісус, і пійшовши, заховавсь од них.
Аж доки ви маєте світло, то віруйте в світло, щоб синами світла ви стали“. Промовивши це, Ісус відійшов, і схова́вся від них.
37 Хоч стільки ознак зробив перед ними, не увірували в Него,
І хоч Він стільки чуд перед ними вчинив був, та в Нього вони не ввірували,
38 щоб слово Ісаїї пророка справдилось, котрий промовив: Господи, хто вірував тому, що чув од нас? і рамя Господнє кому відкрилось?
щоб спра́вдилось слово пророка Ісаї, який провіща́в: „Хто повірив тому́, що ми, Господи, чули, а Господнє раме́но кому́ об'яви́лось?“
39 Тим не змогли вірувати, що знов глаголе Ісаїя:
Тому́ не могли вони вірити, що зно́ву Ісая прорік:
40 Заслїпив очі їх і закаменив серце їх, щоб не бачили очима, нї розуміли серцем, і не обернулись, і я не сцїлив їх.
„Засліпив їхні очі, і скам'янив їхнє серце, щоб очима не бачили, ані серцем щоб не зрозуміли, і не наверну́лись, щоб Я їх уздоро́вив!“
41 Се промовив Ісаїя, як видїв славу Його й глаголав про Него.
Це Ісая сказав, коли бачив славу Його, і про Нього звіща́в.
42 Однако ж з князїв многі увірували в Него, та задля Фарисеїв не визнавали, щоб не вилучено їх із школи.
Проте́ багато-хто навіть із старших у Нього ввірували, та не признавались через фарисеїв, — щоб не вигнано їх із синагоги.
43 Любили бо славу чоловічу більш, нїж славу Божу.
Бо любили вони славу людську більше, аніж славу Божу.
44 Ісус же покликнув, і рече: Хто вірує в мене, не в мене вірує, а в Пославшого мене.
А Ісус підняв голос, та й промовляв: „Хто вірує в Мене, не в Мене він вірує, але в Того, Хто послав Мене.
45 І хто видить мене, видить Пославшого мене.
А хто бачить Мене, той бачить Того, хто послав Мене.
46 Я сьвітлом у сьвіт прийшов, щоб усякий, хто вірує в мене, в темряві не пробував.
Я, Світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто вірує в Мене, у те́мряві не зоставався.
47 І коли хто слухав слова мої, та й не вірує, я не суджу його; бо я прийшов, не щоб судити сьвіт, а щоб спасти сьвіт.
Коли б же хто слів Моїх слухав та не вірував, Я того не суджу́, бо Я не прийшов світ судити, але щоб спасти світ.
48 Хто цураєть ся мене, й не приймає словес моїх, має собі суддю: слово, що я глаголав, воно судити ме його останнього дня.
Хто цурається Мене, і Моїх слів не приймає, той має для себе суддю́: те слово, що Я говорив, — останнього дня воно бу́де судити його!
49 Бо я не від себе глаголав, а пославший мене Отець, Він менї заповідь дав, що промовляти і що глаголати.
Бо від Себе Я не говорив, а Отець, що послав Мене, — то Він Мені заповідь дав, що́ Я маю казати та що́ говорити.
