Якова 1
1 Яков, слуга Божий і Господа Ісуса Христа, дванайцяти родам, що розсіяні: Витайте.
Jacobus, Dei et Domini nostri Jesu Christi servus, duodecim tribubus, quæ sunt in dispersione, salutem.
2 Усяку радість майте, браттє моє, коли впадаєте в різні спокуси,
Omne gaudium existimate fratres mei, cum in tentationes varias incideritis:
3 знаючи, що доказ вашої віри робить терпіннє;
scientes quod probatio fidei vestræ patientiam operatur.
4 терпіннє ж нехай мав звершене діло, щоб ви були звершені і повні, нї в чому не маючи недостатку.
Patientia autem opus perfectum habet: ut sitis perfecti et integri in nullo deficientes.
5 Коли ж у кого з вас недостав премудрости, нехай просить у Бога, котрий дає всім щедро та й не осоромлює, то й дасть ся йому.
Si quis autem vestrum indiget sapientia, postulet a Deo, qui dat omnibus affluenter, et non improperat: et dabitur ei.
6 Нехай же просить вірою, нічого не сумнячись; хто бо сумнить ся, той подобен филї морській, котру вітер жене та й розбивав.
Postulet autem in fide nihil hæsitans: qui enim hæsitat, similis est fluctui maris, qui a vento movetur et circumfertur:
7 Нехай бо не думав такий чоловік, що прийме що від Бога.
non ergo æstimet homo ille quod accipiat aliquid a Domino.
8 Чоловік двоєдушний не статечний у всїх дорогах своїх.
Vir duplex animo inconstans est in omnibus viis suis.
9 Нехай же хвалить ся брат смиренний висотою своєю,
Glorietur autem frater humilis in exaltatione sua:
10 а багатий смиреннєм своїм; бо він, як травяний цьвіт, перейде.
dives autem in humilitate sua, quoniam sicut flos fœni transibit;
11 Зійшло бо сонце із спекою, і висушило траву, і цьвіт її опав, і краса лиця її зникла; так і багатий в дорогах своїх зівяне.
exortus est enim sol cum ardore, et arefecit fœnum, et flos ejus decidit, et decor vultus ejus deperiit: ita et dives in itineribus suis marcescet.
12 Блажен чоловік, що витерпить спокусу; тим що, будучи вірний, прийме вінець життя, що обіцяв Бог тим, що люблять Його.
Beatus vir qui suffert tentationem: quoniam cum probatus fuerit, accipiet coronam vitæ, quam repromisit Deus diligentibus se.
13 Нїхто ж у спокусї нехай не каже: Що Бог мене спокутує; Бог бо не спокушуєть ся лихим, і не спокушує сам нікого.
Nemo cum tentatur, dicat quoniam a Deo tentatur: Deus enim intentator malorum est: ipse autem neminem tentat.
14 Кожен же спокушуєть ся, надившись і лестившись похоттю своєю.
Unusquisque vero tentatur a concupiscentia sua abstractus, et illectus.
15 Потім похоть, зачавши, роджає гріх, гріх же зроблений роджає смерть.
Deinde concupiscentia cum conceperit, parit peccatum: peccatum vero cum consummatum fuerit, generat mortem.
16 Не заблуджуйтесь, браттє моє любе.
Nolite itaque errare, fratres mei dilectissimi.
17 Усяке добре даяннє і всякий звершений дар з висоти сходить, од Отця сьвітла, в котрого нема переміни анї тїни зміни.
Omne datum optimum, et omne donum perfectum desursum est, descendens a Patre luminum, apud quem non est transmutatio, nec vicissitudinis obumbratio.
18 Схотів бо, то й породив нас словом правди, щоб бути нам якимсь почином творива Його.
Voluntarie enim genuit nos verbo veritatis, ut simus initium aliquod creaturæ ejus.
19 Тим же, браттє моє любе, нехай і буде всякий чоловік скорий на слуханнє, і нескорий на слова, нескорий на гнїв.
Scitis, fratres mei dilectissimi. Sit autem omnis homo velox ad audiendum: tardus autem ad loquendum, et tardus ad iram.
20 Гнїв бо чоловіка правди Божої не чинить.
Ira enim viri justitiam Dei non operatur.
21 Задля того відкинувши всяку погань і останок зла, прийміть у лагідности посаджене слово, що може спасти душі ваші.
Propter quod abjicientes omnem immunditiam, et abundantiam malitiæ, in mansuetudine suscipite insitum verbum, quod potest salvare animas vestras.
22 Будьте ж чинителями слова, а не тілько слухателями, обманюючи себе самих.
Estote autem factores verbi, et non auditores tantum: fallentes vosmetipsos.
23 Бо, коли хто слухатель слова, а не чинитель, той подобен чоловікові, що дивить ся на природне лице своє в зеркалї.
Quia si quis auditor est verbi, et non factor, hic comparabitur viro consideranti vultum nativitatis suæ in speculo:
24 Подививсь бо на себе, та й одійшов, та зараз і забув, який він був.
consideravit enim se, et abiit, et statim oblitus est qualis fuerit.
25 Хто ж дивить ся в звершений закон свободи, та й пробував в ньому, той не слухатель забуваючий, а чинитель діла; такий буде щасливий у дїланню своїм.
Qui autem perspexerit in legem perfectam libertatis, et permanserit in ea, non auditor obliviosus factus, sed factor operis: hic beatus in facto suo erit.
26 Коли хто думав, що він вірен між вами, не уздаючи язика свого, а обманюючи серце своє, у того марна віра.
Si quis autem putat se religiosum esse, non refrenans linguam suam, sed seducens cor suum, hujus vana est religio.
27 Ото бо віра чиста і неопоганена перед Богом і Отцем, щоб одвідувати сиріт і вдовиць у горю їх, і держати себе неопоганеним од сьвіта.
Religio munda et immaculata apud Deum et Patrem, hæc est: visitare pupillos et viduas in tribulatione eorum, et immaculatum se custodire ab hoc sæculo.
