2 до коринтян 2

1 Розсудив же я сам із собою се, щоб знов у смутку до вас не прийти.

And I decided this to myself, not again to come in sorrow unto you,

2 Бо коли я завдаю смутку вам, то хто мене розвеселить, як не той, хто засмучений через мене.

for if I make you sorry, then who is he who is making me glad, except he who is made sorry by me?

3 І написав вам се, щоб, прийшовши не мав смутку від тих, котрими годилось би менї веселитись, певен будучи про всїх вас, що моя радість для всіх вас.

and I wrote to you this same thing, that having come, I may not have sorrow from them of whom it behoved me to have joy, having confidence in you all, that my joy is of you all,

4 Бо з великого горя, і туги серця написав я вам з многими сьлїзми, не щоб ви смуткували, а щоб пізнали любов, котрої в мене пребагато до вас.

for out of much tribulation and pressure of heart I wrote to you through many tears, not that ye might be made sorry, but that ye might know the love that I have more abundantly toward you.

5 Коли ж хто засмутив, не мене засмутив, а від части (щоб не отягчив я) і всіх вас.

And if any one hath caused sorrow, he hath not caused sorrow to me, but in part, that I may not burden you all;

6 Доволї такому сієї кари від многих.

sufficient to such a one is this punishment, that [is] by the more part,

7 Так що напротив лучче простїть і утіште, щоб надто великий сум не дожер такого.

so that, on the contrary, [it is] rather for you to forgive and to comfort, lest by over abundant sorrow such a one may be swallowed up;

8 Тим же благаю вас, обявіть любов до него.

wherefore, I call upon you to confirm love to him,

9 На те бо й писав я, щоб мати доказ од вас, чи у всьому ви слухняні.

for, for this also did I write, that I might know the proof of you, whether in regard to all things ye are obedient.

10 Кому ж ви прощаєте, тому й я; бо й я, коли що кому простив, то ради вас перед лицем Христа,

And to whom ye forgive anything — I also; for I also, if I have forgiven anything, to whom I have forgiven [it], because of you — in the person of Christ — [I forgive it, ]

11 щоб не подужав нас сатана; бо нам відомі задуми його.

that we may not be over-reached by the Adversary, for of his devices we are not ignorant.

12 Прийшовши ж у Трояду на благовісте Христове, як відчинено менї двері в Господі,

And having come to Troas for the good news of the Christ, and a door to me having been opened in the Lord,

13 не мав я впокою в дусї моїм, не знайшовши Тита, брата мого; а, попрощавшись із ними, вийшов у Македонию.

I have not had rest to my spirit, on my not finding Titus my brother, but having taken leave of them, I went forth to Macedonia;

14 Богу ж дяка, що завсїгди дає нам побіду в Христї, і пахощі знання свого обявляє через нас у всякому місцї.

and to God [are] thanks, who at all times is leading us in triumph in the Christ, and the fragrance of His knowledge He is manifesting through us in every place,

15 Бо ми пахощі Христові Богу в і тих, що спасають ся, і в тих, що погибають:

because of Christ a sweet fragrance we are to God, in those being saved, and in those being lost;

16 одним ми пахощі смерти на смерть, а другим пахощі життя на акитте; та кого на се вистачить?

to the one, indeed, a fragrance of death to death, and to the other, a fragrance of life to life; and for these things who is sufficient?

17 Не такі бо ми, як многі, що крамують словом Божим, а щиро, як од Бога, перед Богом, у Христї глаголемо.

for we are not as the many, adulterating the word of God, but as of sincerity — but as of God; in the presence of God, in Christ we do speak.