< Від Луки 22 >
1 Наближалося свято Опрісноків, що зветься Пасхою.
2 Первосвященники та книжники шукали, як убити [Ісуса], але боялися народу.
3 Тоді увійшов сатана в Юду, званого Іскаріот, що був із числа дванадцяти.
4 Він пішов та зговорився з первосвященниками та начальниками храмової охорони, як видати їм [Ісуса].
5 Вони зраділи та обіцяли дати йому грошей.
6 Юда погодився та шукав слушної нагоди, щоб Його видати без народу.
7 Настав день свята Опрісноків, коли належало принести пасхальну жертву.
8 І надіслав [Ісус] Петра та Івана, кажучи: ―Ідіть та приготуйте для нас Пасху, щоб ми спожили.
9 Вони спитали: ―Де Ти хочеш, щоб ми приготували?
10 Він відповів їм: ―Коли ввійдете в місто, вас зустріне чоловік, який нестиме глечик із водою. Ідіть за ним до дому, куди він увійде,
11 та скажіть господареві дому: «Учитель питає тебе: „Де кімната, у якій Я буду споживати Пасху з Моїми учнями?“»
12 Він покаже вам нагорі велику прибрану кімнату – там і приготуйте.
13 Вони пішли й знайшли все саме так, як казав їм [Ісус], та приготували там Пасху.
14 Коли настав час, [Ісус] з апостолами сіли за стіл.
15 Він сказав їм: «Я дуже хотів їсти цю Пасху разом із вами перед Моїм стражданням.
16 Кажу вам: уже не їстиму її, доки вона не звершиться в Царстві Божому».
17 І, узявши чашу та подякувавши Богу, сказав: «Візьміть її та поділіть між вами.
18 Кажу вам: віднині не питиму більше з цього виноградного плоду, доки не прийде Царство Боже».
19 Потім узяв хліб та, подякувавши, розламав і дав їм, кажучи: «Це є тіло Моє, що за вас віддається. Чиніть це на згадку про Мене».
20 Так само після того, як поїли, узяв і чашу, кажучи: «Ця чаша – Новий Завіт у Моїй крові, що проливається за вас.
21 Однак рука того, хто зраджує Мене, зі Мною за столом.
22 Бо Син Людський іде, як і було призначено, але горе тому чоловікові, через якого зраджено Його».
23 Вони почали питати один одного, хто з них міг би таке зробити.
24 Потім знялась між ними суперечка, хто з них найбільший.
25 [Ісус] же сказав їм: ―Царі народів володіють ними, і тих, що керують ними, називають благодійниками.
26 Але ви не [будьте] такими! Навпаки: найбільший між вами нехай буде як найменший, і той, хто керує, [нехай буде] як слуга.
27 Бо хто більший: той, що сидить за столом, чи той, хто прислуговує? Чи не той, хто сидить за столом? Я ж серед вас як слуга.
28 Ви ті, що залишилися зі Мною в Моїх випробуваннях.
29 І Я заповідаю вам Царство, як Мені заповів Мій Отець,
30 щоб ви їли та пили за столом у Царстві Моєму. Ви сядете на престолах, судячи дванадцять племен Ізраїля.
31 Симоне, Симоне! Ось сатана просив просіяти вас, як пшеницю.
32 Але Я молився за тебе, щоб ти не загубив віри та після навернення зміцнив твоїх братів.
33 Петро сказав Йому: ―Господи, з Тобою я готовий іти у в’язницю й на смерть.
34 Але [Ісус] відповів: ―Кажу тобі, Петре, що півень ще не заспіває сьогодні, як ти тричі зречешся, що не знаєш Мене.
35 Потім промовив до них: ―Коли Я вас посилав без гаманця, без торби та взуття, чи бракувало вам чогось? Вони сказали: ―Нічого.
36 ―Але тепер хто має гаманець, нехай візьме його, так само й торбу; хто ж не має меча, хай продасть свій одяг та купить меч.
37 Кажу вам: на Мені має здійснитися те, що написано: «Його зараховано до злочинців». Бо все, що про Мене записано, збувається.
38 Вони сказали: ―Господи, дивись, у нас два мечі. Він відповів: ―Цього достатньо.
39 [Ісус], за своїм звичаєм, пішов на Оливну гору, і Його учні пішли за Ним.
40 Дійшовши до того місця, Він сказав їм: ―Моліться, щоб не впасти в спокусу!
41 А Сам відійшов від них на відстань кинутого каменя, став на коліна та молився
42 кажучи: «Отче, якщо бажаєш, нехай ця чаша обмине Мене. Однак нехай буде не Моя воля, а Твоя».
43 Тоді з неба з’явився ангел та зміцнював Його.
44 В агонії Він почав молитися ще старанніше. І піт Його став, мов краплі крові, що падали на землю.
45 Вставши від молитви, Він підійшов до учнів і знайшов, що вони заснули, [виснажені] смутком.
46 Він сказав їм: ―Чому ви спите? Прокиньтеся та моліться, щоб не впасти в спокусу!
47 Коли Він ще говорив, ось підійшов натовп, і той, кого звали Юда, один із дванадцятьох, ішов перед ними. Він підійшов до Ісуса, щоб поцілувати Його.
48 Ісус сказав йому: ―Юдо, ти поцілунком видаєш Сина Людського?
49 Коли ті, що були з [Ісусом], побачили, що має статися, сказали: ―Господи, чи не вдарити нам мечем?
50 І один із них [мечем] ударив раба первосвященника й відрубав йому праве вухо.
51 Але Ісус сказав: ―Облиште, досить! І, торкнувшись його вуха, зцілив його.
52 Потім Ісус звернувся до первосвященників, начальників храмової охорони та старійшин: «Ви вийшли [проти Мене], як проти розбійника, з мечами та киями, щоб заарештувати.
53 Щодня Я був із вами в Храмі, і ви не підняли на Мене рук, але зараз ваш час і влада темряви».
54 Тоді вони схопили Його та привели в дім первосвященника. Петро ж ішов за ними на відстані.
55 Коли вони розклали вогонь посеред двору та сіли навколо, Петро також сів між ними.
56 Одна зі служниць, побачивши, що він сидить біля вогню, придивилася до нього пильно та промовила: ―І цей був із Ним!
57 Але [Петро] заперечив кажучи: ―Я не знаю Його, жінко!
58 Трохи пізніше хтось інший побачив його й сказав: ―Ти теж один із них! Але Петро відповів: ―Ні, чоловіче!
59 Близько години пізніше інший почав твердити кажучи: ―Справді, і цей був із Ним, бо він галілеянин.
60 Петро відповів: ―Чоловіче, я не знаю, про що ти говориш! І тієї ж миті, коли він ще говорив, заспівав півень.
61 Господь, обернувшись, глянув на Петра. Тоді Петро згадав слова Господа, які Він сказав: «Перед тим, як сьогодні заспіває півень, ти тричі зречешся Мене».
62 І, вийшовши геть, він гірко заплакав.
63 Люди, які охороняли [Ісуса], почали насміхатися з Нього та бити Його.
64 Вони зав’язали Йому очі й питали кажучи: «Пророкуй! Хто Тебе вдарив?»
65 І багато інших богохульств казали проти Нього.
66 На світанку старійшини народу, первосвященники та книжники зібралися разом і повели Його на свій Синедріон.
67 Вони сказали: ―Якщо Ти – Христос, то скажи нам! [Ісус] відповів: ―Навіть якщо скажу, ви не повірите.
68 І якщо Я спитаю вас, ви не відповісте.
69 Але віднині Син Людський сидітиме праворуч від Всемогутнього Бога.
70 Тоді всі вони стали запитувати: ―То, значить, Ти – Син Божий? [Ісус] відповів: ―Ви самі кажете, що то Я!
71 Тоді вони сказали: ―Навіщо нам потрібні свідчення? Ми чули це з Його вуст!
