2 до коринтян 10
1 Я, Павло, особисто закликаю вас із лагідністю і добротою Христа, – я, той хто «покірний, коли присутній» між вами, «а коли відсутній, то сміливий» стосовно вас.
Now I Paul myself entreat you by the meekness and gentleness of Christ, I who in your presence am lowly among you, but being absent am of good courage toward you:
2 Прошу вас: коли я прийду, не змушуйте мене вдаватися до сміливості, яку я рішуче розраховую проявити щодо тих, хто вважає, що ми живемо по-тілесному.
yea, I beseech you, that I may not when present shew courage with the confidence wherewith I count to be bold against some, which count of us as if we walked according to the flesh.
3 Адже, живучи в тілі, воюємо не по-тілесному.
For though we walk in the flesh, we do not war according to the flesh
4 І зброя нашої боротьби не тілесна, а сильна Богом для руйнування фортець. Ми руйнуємо задуми
(for the weapons of our warfare are not of the flesh, but mighty before God to the casting down of strong holds);
5 та кожну зарозумілість, яка противиться пізнанню Бога, а також беремо в полон кожну думку на послух Христу.
casting down imaginations, and every high thing that is exalted against the knowledge of God, and bringing every thought into captivity to the obedience of Christ;
6 І ми готові покарати будь-яку непокору, як тільки ваш послух стане довершеним.
and being in readiness to avenge all disobedience, when your obedience shall be fulfilled.
7 Ви дивитеся на зовнішність. Але коли хтось впевнений, що він належить Христу, то нехай візьме до уваги, що ми, як і він, Христові.
Ye look at the things that are before your face. If any man trusteth in himself that he is Christ’s, let him consider this again with himself, that, even as he is Christ’s, so also are we.
8 І навіть якщо я ще більше вихваляюся нашою владою, яку нам дав Господь для вашого збудування, а не для руйнування, то я за це не буду осоромлений.
For though I should glory somewhat abundantly concerning our authority (which the Lord gave for building you up, and not for casting you down), I shall not be put to shame:
9 Хай вам не здається, що я хочу залякати вас [своїми] листами.
that I may not seem as if I would terrify you by my letters.
10 Адже [дехто] каже: «Його листи вагомі та сильні, але коли приходить особисто, то він слабкий і слова його незначні».
For, His letters, they say, are weighty and strong; but his bodily presence is weak, and his speech of no account.
11 Така людина нехай врахує те, що якими ми є на слові в листах, коли відсутні, такими ж є і на ділі, коли присутні.
Let such a one reckon this, that, what we are in word by letters when we are absent, such [are we] also in deed when we are present.
12 Ми не сміємо судити або прирівнювати себе до тих, що самі себе рекомендують. Вони, вимірюючи себе собою та порівнюючи себе із собою, не є розумними.
For we are not bold to number or compare ourselves with certain of them that commend themselves: but they themselves, measuring themselves by themselves, and comparing themselves with themselves, are without understanding.
13 Ми ж не будемо хвалитися безмірно, а лише в межах служіння, яке нам визначив Бог, щоб досягнути й вас.
But we will not glory beyond [our] measure, but according to the measure of the province which God apportioned to us as a measure, to reach even unto you.
14 Бо ми не виходимо за ці межі, ніби не досягнули вас, адже ми досягнули і вас Доброю Звісткою Христа.
For we stretch not ourselves overmuch, as though we reached not unto you: for we came even as far as unto you in the gospel of Christ:
15 Ми не хвалимося надмірно чужою працею, а сподіваємося, що, у міру того, як ваша віра зростатиме, зростатимуть і межі нашого служіння серед вас,
not glorying beyond [our] measure, [that is], in other men’s labours; but having hope that, as your faith groweth, we shall be magnified in you according to our province unto [further] abundance,
16 щоби звіщати Добру Звістку поза вашими [околицями], а не хвалитися зробленим на чужому полі.
so as to preach the gospel even unto the parts beyond you, [and] not to glory in another’s province in regard of things ready to our hand.
17 «А хто вихваляється, нехай вихваляється в Господі».
But he that glorieth, let him glory in the Lord.
18 Адже схвалений не той, хто сам себе рекомендує, а той, кого рекомендує Господь.
For not he that commendeth himself is approved, but whom the Lord commendeth.
