Job 17
1 MI ALIENTO está corrompido, acórtanse mis días, y me está aparejado el sepulcro.
Мій дух залама́всь, мої дні погаса́ють, — зоста́лись мені самі гроби!
2 No hay conmigo sino escarnecedores, en cuya acrimonia se detienen mis ojos.
Дійсно, насмі́шки зо мною, й моє око в розгі́рченні їхнім ночує.
3 Pon ahora, dame fianza para [litigar] contigo: ¿quién tocará ahora mi mano?
Поклади, дай заста́ву за мене Ти Сам, — хто ж то той, що умову зо мною заб'є по рука́х?
4 Porque [á éstos] has tú escondido su corazón de inteligencia: por tanto, no [los] ensalzarás.
Бо від розуміння закрив Ти їх серце тому не звели́чуєш їх.
5 El que denuncia lisonjas á sus prójimos, los ojos de sus hijos desfallezcan.
Він призна́чує ближніх на по́діл, а очі синів його те́мніють,
6 El me ha puesto por parábola de pueblos, y delante [de ellos] he sido como tamboril.
Він поставив мене за прислі́в'я в наро́дів, і став я таким, на якого плюють.
7 Y mis ojos se oscurecieron de desabrimiento, y mis pensamientos todos son como sombra.
З безтала́ння поте́мніло око моє, а всі члени мої — як та тінь...
8 Los rectos se maravillarán de esto, y el inocente se levantará contra el hipócrita.
Праведники остовпі́ють на це, і невинний встає на безбожного.
9 No obstante, proseguirá el justo su camino, y el limpio de manos aumentará la fuerza.
І праведний буде держа́тись дороги своєї, а хто чистору́кий — побі́льшиться в силі.
10 Mas volved todos vosotros, y venid ahora, que no hallaré entre vosotros sabio.
Але всі ви пове́рнетеся, — і прихо́дьте, та я не зиахо́джу між вами розумного.
11 Pasáronse mis días, fueron arrancados mis pensamientos, los designios de mi corazón.
Мої дні проминули, порвалися ду́ми мої, мого серця маєток, —
12 Pusieron la noche por día, y la luz se acorta delante de las tinieblas.
вони мені ніч оберта́ють на день, набли́жують світло при те́мряві!
Якщо сподіва́юсь, то тільки шео́лу, як дому свого, в темноті постелю́ своє ло́же. (Sheol h7585)
14 A la huesa tengo dicho: Mi padre eres tú; á los gusanos: Mi madre y mi hermana.
До гро́бу я кличу: „О батьку ти мій!“До черви́: „Моя мамо та се́стро моя!“
15 ¿Dónde pues estará ahora mi esperanza? y mi esperanza ¿quién la verá?
Де ж тоді та наді́я моя? А надія моя, — хто побачить її?
