Песнь песней Соломона 4

1 Се, еси добра, ближняя моя, се, еси добра: очи твои голубине, кроме замолчания твоего: власи твои яко стада козиц, яже открышася от Галаада.

„Яка ти прекрасна, моя ти подру́женько, яка ти хоро́ша! Твої оченя́тка, немов ті голу́бки, глядя́ть з-за серпа́нку твого́! Твої ко́си — немов стадо кіз, що хви́лями схо́дять з гори Гілеа́дської!

2 Зубы твои яко стада остриженых, яже изыдоша из купели, вся двоеплодны, и неродящия несть в них.

Твої зу́бки — немов та отара овець пообстри́ганих, що з ку́пелю вийшли, що ко́тять близня́та, і між ними немає неплі́дної,

3 Яко вервь червлена устне твои, и беседа твоя красна: яко оброщение шипка ланиты твоя, кроме замолчания твоего.

Твої гу́бки — немов кармази́нова нитка, твої у́стонька красні, мов частина грана́тного яблука — скро́ня твоя за серпа́нком твоїм!

4 Яко столп Давидов выя твоя, создан в Фалпиофе: тысяща щитов висит на нем, вся стрелы сильных.

Твоя шия — немов та Давидова башта, на збро́ю збудо́вана: тисяча щитів повішена в ній, усе щити ли́царів!

5 Два сосца твоя яко два млада близнца серны, пасомая во кринах,

Два пе́рса твої — мов ті двоє близнят молодих у газе́лі, що випа́суються між ліле́ями.

6 дондеже дхнет день, и подвигнутся сени. Пойду себе к горе смирней и к холму ливанску.

Поки день прохоло́ду навіє, а ті́ні втечуть, піду́ я собі на ту ми́ррину го́ру й на па́гірок ладану“.

7 Вся добра еси, ближняя моя, и порока несть в тебе.

„Уся ти прекрасна, моя ти подру́женько, і пля́ми нема на тобі!

8 Гряди от Ливана, невесто, гряди от Ливана: прииди и прейди из начала Веры, от главы Санира и Аермона, от оград львовых, от гор пардалеов.

Зо мною з Лівану, моя нарече́на, зо мною з Лівану ти пі́деш! Спогля́неш з вершини Ама́ни, з вершини Сені́ру й Гермо́ну, з лего́вища левів, з леопа́рдових гір.

9 Сердце наше привлекла еси, сестро моя невесто, сердце наше привлекла еси единым от очию твоею, единым монистом выи твоея.

Забра́ла ти серце мені, моя се́стро, моя нарече́на, забра́ла ти серце мені самим о́чком своїм, разо́чком одне́ньким намиста свого!

10 Что удобреста сосца твоя, сестро моя невесто? Что удобреста сосца твоя паче вина, и воня риз твоих паче всех аромат?

Яке любе коха́ння твоє, о сестрице моя, нарече́на! Скільки ліпша любов твоя за вино, а запа́шність олив твоїх — за всі па́хощі!“

11 Сот искапают устне твои, невесто, мед и млеко под языком твоим, и благовоние риз твоих яко благоухание Ливана.

Уста твої кра́пають мед щільнико́вий, моя наречена, мед і молоко — під твоїм язичко́м, а па́хощ одежі твоє́ї — як ліва́нські ті па́хощі!“

12 Вертоград заключен сестра моя невеста, вертоград заключен, источник запечатлен.

„Замкне́ний садок — то сестриця моя, наречена моя — замкне́ний садок, джерело́ запеча́тане.

13 Леторасли твоя сад шипков с плодом яблочным, кипри с нардами,

Лоно твоє — сад грана́тових яблук з плодо́м доскона́лим, ки́при із на́рдами,

14 нард и шафран, трость и киннамон со всеми древами ливанскими, смирна, алой со всеми первыми мирами,

нард і шафра́н, пахуча трости́на й кори́ця з усіма деревами ла́дану, ми́рра й ало́е зо всіма́ найзапашні́шими па́хощами,

15 источник вертограда, и кладязь воды живы и истекающия от Ливана.

ти джерело́ садкове́, криниця живої води, та тієї, що пли́не з Лива́ну“!

16 Востани, севере, и гряди, юже, и повей во вертограде моем, и да потекут ароматы мои.

„Прокинься, о вітре з півно́чі, і прили́нь, вітре з полу́дня, — повій на садок мій: нехай потечуть його па́хощі! Хай коха́ний мій при́йде до са́ду свого́, і нехай споживе́ плід найкращий його!“