Послание к Римлянам 7

1 Или не разумеете, братие: ведущым бо закон глаголю: яко закон обладает над человеком, во елико время живет?

Чи ви не знаєте, браття, — бо говорю́ тим, хто знає Закона, — що Зако́н панує над люди́ною, поки вона живе?

2 Ибо мужатая жена живу мужу привязана есть законом: аще ли же умрет муж ея, разрешится от закона мужескаго.

Бо замі́жня жінка, поки живе чоловік, прив'язана до нього Законом; а коли помре чоловік, вона звільняється від закону чоловіка.

3 Темже убо, живу сущу мужу, прелюбодейца бывает, аще будет мужеви иному: аще ли умрет муж ея, свободна есть от закона, не быти ей прелюбодейце, бывшей мужу иному.

Тому то, поки живе чоловік, вона буде вважатися перелю́бницею, якщо стане дружи́ною іншому чоловікові; коли ж чоловік помре, вона вільна від Зако́ну, і не буде перелю́бницею, якщо стане за дружи́ну іншому чоловікові.

4 Темже, братие моя, и вы умросте закону телом Христовым, во еже быти вам иному, Воставшему из мертвых, да плод принесем Богови.

Так, мої браття, і ви вмерли для Зако́ну через тіло Христове, щоб належати вам іншому, Воскре́слому з мертвих, щоб прино́сити плід Богові.

5 Егда бо бехом во плоти, страсти греховныя, яже законом, действоваху во удех наших, во еже плод творити смерти:

Бо коли ми жили за ті́лом, то при́страсті гріховні, що похо́дять від Закону, ді́яли в наших членах, щоб прино́сити плід смерти.

6 ныне же упразднихомся от закона, умерше, имже держими бехом, яко работати нам (Богови) во обновлении духа, а не в ветхости писмене.

А тепер ми звільни́лись від Закону, умерши для того, чим були зв'язані, щоб служити нам обно́вленням духа, а не старістю букви.

7 Что убо речем? Закон ли грех? Да не будет: но греха не знах, точию законом: похоти же не ведах, аще не бы закон глаголал: не похощеши.

Що ж скажемо? Чи Зако́н — то гріх? Зо́всім ні! Але я не пізнав гріха, як тільки через Зако́н, бо я не знав би пожадливости, коли б Закон не наказував: „Не пожада́й“.

8 Вину же прием грех заповедию, содела во мне всяку похоть: без закона бо грех мертв есть.

Але гріх, узявши при́від від заповіді, зробив у мені всяку пожадливість, бо без Закону гріх мертвий.

9 Аз же живях кроме закона иногда: пришедшей же заповеди, грех убо оживе,

А я колись жив без Закону, але, коли прийшла заповідь, то гріх ожив,

10 аз же умрох: и обретеся ми заповедь, яже в живот, сия в смерть,

а я вмер; і сталася мені та заповідь, що для життя, на смерть,

11 грех бо вину прием заповедию, прельсти мя, и тою умертви мя.

бо гріх, узявши причину від заповіді, звів мене, і нею вмертви́в.

12 Темже убо закон свят, и заповедь свята и праведна и блага.

Тому́ то Зако́н святий, і заповідь свята, і праведна, і добра.

13 Благое ли убо бысть мне смерть? Да не будет: но грех, да явится грех, благим ми содевая смерть, да будет по премногу грешен грех заповедию.

Тож чи добре стало мені смертю? Зо́всім ні! Але гріх, щоб стати гріхом, приніс мені смерть добром, щоб гріх став мі́цно грі́шний через за́повідь.

14 Вемы бо, яко закон духовен есть: аз же плотян есмь, продан под грех.

Бо ми знаємо, що Зако́н духовний, а я тіле́сний, про́даний під гріх.

15 Еже бо содеваю, не разумею: не еже бо хощу, сие творю, но еже ненавижду, то соделоваю.

Бо що́ я виконую, не розумію; я бо чиню не те, що́ хочу, але що́ нена́виджу, те я роблю́.

16 Аще ли, еже не хощу, сие творю, хвалю закон яко добр,

А коли роблю́ те, чого я не хо́чу, то згоджуюсь із Законом, що він добрий,

17 ныне же не ктому аз сие содеваю, но живый во мне грех.

а тому вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені.

18 Вем бо, яко не живет во мне, сиречь во плоти моей, доброе: еже бо хотети прилежит ми, а еже содеяти доброе, не обретаю.

Знаю бо, що не живе в мені, цебто в тілі моїм, добре; бо бажа́ння лежить у мені, але щоб виконати добре, того не знахо́джу.

19 Не еже бо хощу доброе, творю, но еже не хощу злое, сие содеваю.

Бо не роблю́ я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню.

20 Аще ли, еже не хощу аз, сие творю, уже не аз сие творю, но живый во мне грех.

Коли ж я роблю́ те, чого не хочу, то вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені.

21 Обретаю убо закон, хотящу ми творити доброе, яко мне злое прилежит.

Тож знахо́джу зако́на, коли хочу робити добро, — що зло лежить у мені.

22 Соуслаждаюся бо закону Божию по внутреннему человеку:

Бо маю задово́лення в Законі Божому за вну́трішнім чолові́ком,

23 вижду же ин закон во удех моих, противу воюющь закону ума моего и пленяющь мя законом греховным, сущим во удех моих.

та бачу інший зако́н у членах своїх, що воює проти закону мого розуму, і поло́нить мене законом гріховним, що знахо́диться в членах моїх.

24 Окаянен аз человек: кто мя избавит от тела смерти сея?

Нещасна я люди́на! Хто мене ви́зволить від тіла цієї смерти?

25 Благодарю Бога моего Иисус Христом Господем нашим. Темже убо сам аз умом моим работаю закону Божию, плотию же закону греховному.

Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого. Тому́ то я сам служу́ розумом Законові Божому, але тілом — закону гріховному.