Псалтирь 77

1 В конец, о Идифуме, псалом Асафу. Гласом моим ко Господу воззвах, гласом моим к Богу, и внят ми.

Для дириґента хору. Для Єдуту́на. Псалом Асафів. Мій голос до Бога, — й я кли́кати буду, мій голос до Бога, — й почує мене!

2 В день скорби моея Бога взысках рукама моима, нощию пред ним, и не прельщен бых: отвержеся утешитися душа моя.

В день недолі моєї шукаю я Господа, до Нього рука моя ви́тягнена вночі й не зомлі́є, не хоче душа моя бути поті́шена:

3 Помянух Бога и возвеселихся, поглумляхся, и малодушствоваше дух мой.

згадаю про Бога й зідха́ю, розважа́ю — й мій дух омліва́є! (Се́ла)

4 Предваристе стражбы очи мои: смятохся и не глаголах.

Ти де́ржиш пові́ки оче́й моїх, я побитий і не говорю́.

5 Помыслих дни первыя, и лета вечная помянух, и поучахся:

Пригадую я про дні давні, про роки відві́чні,

6 нощию сердцем моим глумляхся, и тужаше дух мой:

свою пісню вночі я прига́дую, говорю́ з своїм серцем, а мій дух розважа́є:

7 еда во веки отринет Господь и не приложит благоволити паки?

Чи навіки покине Господь, і вже більш не вподо́бає?

8 Или до конца милость Свою отсечет, сконча глаголгол от рода в род?

Чи навіки спини́лася милість Його́? Чи скінчи́лося слово Його в рід і рід?

9 Еда забудет ущедрити Бог? Или удержит во гневе Своем щедроты Своя?

Чи Бог ми́лувати позабу́в? Чи гнівом замкнув Він Своє милосе́рдя? (Се́ла)

10 И рех: ныне начах, сия измена десницы Вышняго.

І промовив був я: „То стражда́ння моє — переміна прави́ці Всевишнього“.

11 Помянух дела Господня: яко помяну от начала чудеса Твоя,

Пригада́ю я вчинки Господні, як чудо Твоє я згадаю відда́вна,

12 и поучуся во всех делех Твоих, и в начинаниих Твоих поглумлюся.

і буду я ду́мати про кожен Твій чин, і про вчинки Твої опові́м!

13 Боже, во святем путь Твой: кто Бог велий, яко Бог наш?

Боже, — святая доро́га Твоя, котри́й бог великий, як Бог наш?

14 Ты еси Бог творяй чудеса: сказал еси в людех силу Твою,

Ти Той Бог, що чу́да вчиняє, Ти ви́явив силу Свою між наро́дами,

15 избавил еси мышцею Твоею люди Твоя, сыны Иаковли и Иосифовы.

Ти ви́зволив люд Свій раме́ном, — синів Якова й Йо́сипа! (Се́ла)

16 Видеша Тя воды, Боже, видеша Тя воды и убояшася: смятошася бездны.

Тебе бачили води, о Боже, Тебе бачили во́ди — й тремтіли, затряслися й безо́дні.

17 Множество шума вод: глас даша облацы, ибо стрелы Твоя преходят.

Лила́ся струмко́м вода з хмар, тучі ви́дали грім, тако́ж там і сям Твої стрі́ли літали.

18 Глас грома Твоего в колеси, осветиша молния твоя вселенную: подвижеся и трепетна бысть земля.

Гуркіт грому Твого на небесному колі, й блискавки́ освіти́ли вселе́нну, тремті́ла й трясла́ся земля!

19 В мори путие Твои, и стези Твоя в водах многих, и следы Твои не познаются.

Через море доро́га Твоя, а сте́жка Твоя — через во́ди великі, і не видно було́ Твоїх стіп.

20 Наставил еси яко овцы люди Твоя рукою Моисеовою и Ааронею.

Ти прова́див наро́д Свій, немов ту ота́ру, рукою Мойсея та Ааро́на.