Псалтирь 109

1 Боже, хвалы моея не премолчи:

Для дириґента хору. Псалом Давидів.

2 яко уста грешнича и уста льстиваго на мя отверзошася, глаголаша на мя языком льстивым,

бо мої вороги́ порозкрива́ли на мене уста́ нечести́ві та пе́льки лукаві, язиком неправди́вим говорять зо мною!

3 и словесы ненавистными обыдоша мя, и брашася со мною туне.

І вони оточили мене словами нена́висти, і без причини на мене воюють,

4 Вместо еже любити мя, оболгаху мя, аз же моляхся:

обмовля́ють мене за любов мою, а я — молюся за них,

5 и положиша на мя злая за благая, и ненависть за возлюбление мое.

вони віддають мені злом за добро, і не́навистю — за любов мою!

6 Постави на него грешника, и диавол да станет одесную его:

Постав же над ним нечестивого, і по правиці його сатана́ нехай стане!

7 внегда судитися ему, да изыдет осужден, и молитва его да будет в грех.

Як буде суди́тись — нехай вийде винним, молитва ж його бодай стала гріхом!

8 Да будут дние его мали, и епископство его да приимет ин:

Нехай дні його будуть коро́ткі, хай інший маєток його забере́!

9 да будут сынове его сири, и жена его вдова:

Бодай діти його стали си́ротами, а жінка його — удовою!

10 движущеся да преселятся сынове его и воспросят, да изгнани будут из домов своих.

І хай діти його все мандру́ють та же́брають, і нехай вони просять у тих, хто їх руйнував!

11 Да взыщет заимодавец вся, елика суть его: и да восхитят чуждии труды его.

Бодай їм тене́та розставив лихва́р на все, що його, і нехай розграбу́ють чужі його працю!

12 Да не будет ему заступника, ниже да будет ущедряяй сироты его:

Щоб до нього ніхто милосердя не виявив, і бодай не було його си́ротам милости!

13 да будут чада его в погубление, в роде единем да потребится имя его.

Щоб на зни́щення стали наща́дки його, бодай було скре́слене в другому роді ім'я́ їхнє!

14 Да воспомянется беззаконие отец его пред Господем, и грех матере его да не очистится:

Беззаконня батькі́в його хай пам'ята́ється в Господа, і хай не стирається гріх його матері!

15 да будут пред Господем выну, и да потребится от земли память их:

Нехай будуть вони перед Господом за́вжди, а Він нехай вирве з землі їхню пам'ять, —

16 занеже не помяну сотворити милость, и погна человека нища и убога, и умилена сердцем умертвити.

во́рог бо не пам'ятав милосердя чини́ти, і напастува́в був люди́ну убогу та бідну, та серцем засму́чену, щоб убивати її!

17 И возлюби клятву, и приидет ему: и не восхоте благословения, и удалится от него.

Полюбив він прокля́ття, бодай же на нього воно надійшло! — і не хотів благослове́ння, — щоб воно віддалилось від нього!

18 И облечеся в клятву яко в ризу, и вниде яко вода во утробу его и яко елей в кости его:

Зодягнув він прокляття, немов свою одіж, прося́кло воно, як вода, в його ну́тро, та в кості його, мов олива!

19 да будет ему яко риза, в нюже облачится, и яко пояс, имже выну опоясуется.

Бодай воно стало йому за одежу, в яку зодягне́ться, і за пояс, що за́вжди він ним підпере́жеться!

20 Сие дело оболгающих мя у Господа и глаголющих лукавая на душу мою.

Це заплата від Господа тим, хто мене обмовля́є, на душу мою нагово́рює зло!

21 И Ты, Господи, Господи, сотвори со мною имене ради Твоего, яко блага милость Твоя:

А Ти Господи, Владико, зо мною зроби ради Йме́ння Свого́, що добре Твоє милосердя, — мене порятуй,

22 избави мя, яко нищь и убог есмь аз, и сердце мое смятеся внутрь мене.

бо я вбогий та бідний, і зра́нене серце моє в моїм ну́трі!

23 Яко сень, внегда уклонитися ей, отяхся: стрясохся яко прузи.

Я ходжу́, мов та тінь, коли хи́литься день, немов сарана́ — я відки́нений!

24 Колена моя изнемогоста от поста, и плоть моя изменися елеа ради.

Коліна мої знеси́лилися з по́сту, і ви́худло тіло моє з недостачі оливи,

25 И аз бых поношение им: видеша мя, покиваша главами своими.

і я став для них за посміхо́вище, коли бачать мене, — головою своєю хитають.

26 Помози ми, Господи Боже мой, и спаси мя по милости Твоей:

Поможи мені, Господи, Боже мій, за Своїм милосердям спаси Ти мене!

27 и да разумеют, яко рука Твоя сия, и Ты, Господи, сотворил еси ю.

І нехай вони знають, що Твоя це рука, що Ти, Господи, все це вчини́в!

28 Прокленут тии, и Ты благословиши: востающии на мя да постыдятся, раб же Твой возвеселится.

Нехай проклинають вони, Ти ж поблагослови́! Вони повстають, та нехай засоро́млені бу́дуть, а раб Твій раді́тиме!

29 Да облекутся оболгающии мя в срамоту и одеждутся яко одеждою студом своим.

Хай зодя́гнуться га́ньбою ті, хто мене обмовля́є, і хай вони сором свій вдягнуть, як шату!

30 Исповемся Господеви зело усты моими и посреде многих восхвалю Его:

Я уста́ми своїми хвали́тиму голосно Господа, і між багатьма́ Його сла́вити буду,

31 яко преста одесную убогаго, еже спасти от гонящих душу мою.

бо стоїть на правиці убогого Він для спасі́ння від тих, хто осуджує душу його!