Псалтирь 104

1 Благослови, душе моя, Господа. Господи Боже мой, возвеличился еси зело: во исповедание и в велелепоту облеклся еси:

Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, Ти ве́льми великий, зодягну́вся Ти в ве́лич та в славу!

2 одеяйся светом яко ризою, простираяй небо яко кожу:

Зодягає Він світло, як ша́ти, небеса́ простягає, немов би заві́су.

3 покрываяй водами превыспренняя Своя, полагаяй облаки на восхождение Свое, ходяй на крилу ветреню:

Він ставить на во́дах пала́ти Свої, хма́ри кладе за Свої колесни́ці, ходить на кри́лах вітро́вих!

4 творяй ангелы Своя духи, и слуги Своя пламень огненный:

Він чинить вітри́ за Своїх посланці́в, палю́чий огонь — за Своїх слуг.

5 основаяй землю на тверди ея: не преклонится в век века.

Землю Ти вгрунтува́в на осно́вах її, щоб на вічні віки вона не захита́лась,

6 Бездна яко риза одеяние ея, на горах станут воды:

безо́днею вкрив Ти її, немов шатою. Стала вода над гора́ми, —

7 от запрещения Твоего побегнут, от гласа грома Твоего убоятся.

від погро́зи Твоєї вона втекла́, від гу́ркоту грому Твого побігла вона, —

8 Восходят горы, и низходят поля, в место еже основал еси им.

виходить на го́ри та схо́дить в доли́ни, на місце, що Ти встанови́в був для неї.

9 Предел положил еси, егоже не прейдут, ниже обратятся покрыти землю.

Ти границю поклав, щоб її вона не перейшла́, щоб вона не верну́лася землю покрити.

10 Посылаяй источники в дебрех, посреде гор пройдут воды.

Він джере́ла пускає в пото́ки, що пливуть між гора́ми,

11 Напаяют вся звери селныя, ждут онагри в жажду свою.

напува́ють вони всю пільну́ звірину́, ними дикі осли́ гасять спра́гу свою.

12 На тых птицы небесныя привитают: от среды камения дадят глас.

Птаство небесне над ними живе, видає воно голос з-посе́ред галу́зок.

13 Напаяяй горы от превыспренних Своих: от плода дел Твоих насытится земля.

Він напоює горн з пала́ців Своїх, із плоду чи́нів Твоїх земля си́титься.

14 Прозябаяй траву скотом, и злак на службу человеком, извести хлеб от земли:

Траву для худоби виро́щує, та зелени́ну для праці люди́ні, щоб хліб добува́ти з землі,

15 и вино веселит сердце человека, умастити лице елеем: и хлеб сердце человека укрепит.

і вино, що серце люди́ні воно звеселя́є, щоб більш від оливи блищало обличчя, і хліб, що серце люди́ні зміцня́є.

16 Насытятся древа польская, кедри Ливанстии, ихже еси насадил:

Насичуються Господні дере́ва, ті ке́дри лива́нські, що Ти насади́в,

17 тамо птицы вогнездятся, еродиево жилище предводителствует ими.

що там ку́бляться пта́хи, бузько́, — кипари́си мешка́ння його.

18 Горы высокия еленем, камень прибежище заяцем.

Го́ри високі — для диких кози́ць, скелі — схо́вище ске́льним звіри́нам.

19 Сотворил есть луну во времена: солнце позна запад свой.

і місяця Він учинив для озна́чення ча́су, сонце знає свій за́хід.

20 Положил еси тму, и бысть нощь, в нейже пройдут вси зверие дубравнии,

Темноту́ Ти наво́диш — і ніч настає, в ній пору́шується вся звіри́на лісна́, —

21 скимни рыкающии восхитити и взыскати от Бога пищу себе.

рича́ть левчуки́ за здоби́чею та шукають від Бога своєї пожи́ви.

22 Возсия солнце, и собрашася, и в ложах своих лягут.

Сонце ж засвітить — вони повтікають, та й кладуться по но́рах своїх.

23 Изыдет человек на дело свое и на делание свое до вечера.

Люди́на виходить на працю свою, й на роботу свою аж до ве́чора.

24 Яко возвеличишася дела Твоя, Господи: вся премудростию сотворил еси: исполнися земля твари Твоея.

Які то числе́нні діла Твої, Господи, — Ти мудро вчинив їх усіх, Твого тво́рива повна земля!

25 Сие море великое и пространное: тамо гади, ихже несть числа, животная малая с великими:

Ось море велике й розло́го-широ́ке, — там повзю́че, й числа їм немає, звіри́на мала́ та велика!

26 тамо корабли преплавают, змий сей, егоже создал еси ругатися ему.

Ходять там кораблі, там той левіята́н, якого створив Ти, щоб ба́витися йому в мо́рі.

27 Вся к Тебе чают, дати пищу им во благо время.

Вони всі чекають Тебе, — щоб Ти ча́су свого поживу їм дав.

28 Давшу Тебе им, соберут: отверзшу Тебе руку, всяческая исполнятся благости:

Даєш їм — збирають вони, руку Свою розкрива́єш — добром насича́ються.

29 отвращшу же Тебе лице, возмятутся: отимеши дух их, и изчезнут и в персть свою возвратятся:

Ховаєш обличчя Своє — то вони переля́кані, забираєш їм духа — вмирають вони, та й верта́ються до свого по́роху.

30 послеши духа Твоего, и созиждутся, и обновиши лице земли.

Посилаєш Ти духа Свого — вони тво́ряться, і Ти відновля́єш обличчя землі.

31 Буди слава Господня во веки: возвеселится Господь о делех Своих:

Нехай буде слава Господня навіки, хай діла́ми Своїми радіє Господь!

32 призираяй на землю и творяй ю трястися: прикасаяйся горам, и дымятся.

Він погляне на землю — й вона затремти́ть, доторкне́ться до гір — і диму́юти вони!

33 Воспою Господеви в животе моем, пою Богу моему, дондеже есмь:

Я буду співати Господе́ві в своє́му житті, буду грати для Бога мого, аж поки живу́!

34 да усладится Ему беседа моя, аз же возвеселюся о Господе.

Буде приємна Йому моя мова, — я Господом буду радіти!

35 Да изчезнут грешницы от земли, и беззаконницы, якоже не быти им. Благослови, душе моя, Господа.

Неха́й згинуть грі́шні з землі, а безбожні — немає вже їх! Благослови, душе моя, Господа! Алілу́я!