Притчи Соломона 17

1 Лучше укрух хлеба со сластию в мире, нежели дом исполнен многих благих и неправедных жертв со бранию.

Ліпший черствий кусок зо споко́єм, ніж дім, повний у́чти м'ясної зо сваркою.

2 Раб смыслен обладает владыки безумными, в братиих же разделит (имение) на части.

Раб розумний панує над сином безпутнім, і серед братів він поділить спа́док.

3 Якоже искушается в пещи сребро и злато, тако избранная сердца у Господа.

Для срі́бла — топи́льна посу́дина, а го́рно — для золота, Господь же серця випробо́вує.

4 Злый послушает языка законопреступных, праведный же не внимает устнам лживым.

Лиходій слухається уст безбожних, слухає неправдомо́в язика лиході́йного.

5 Ругайся убогому раздражает Сотворшаго его, радуяйся же о погибающем не обезвинится: милуяй же помилован будет.

Хто сміється з убогого, той ображає свого Творця, хто радіє з нещастя, — не буде такий без вини.

6 Венец старых чада чад: похвала же чадом отцы их. Верному весь мир богатство, неверному же ниже пенязь.

Корона для ста́рших — ону́ки, а пишно́та дітей — їхні батьки́.

7 Неприличны суть безумному устне верны, ниже праведному устне лживы.

Не присто́йна безумному мова поважна, а тим більше шляхе́тному — мова брехли́ва.

8 Мзда благодатей наказание употребляющым: и аможе аще обратится, успеет.

Хабар в о́чах його власника́ — самоцві́т: до всьо́го, до чого пове́рнеться, буде щасти́ти йому́.

9 Иже таит обиды, ищет любве: а иже ненавидит скрывати, разлучает други и домашния.

Хто шукає любови — провину ховає, хто ж про неї повто́рює, розго́нює дру́зів.

10 Сокрушает прещение сердце мудраго: безумный же биемь не чувствует (ран).

На розумного більше впливає одне остере́ження, як на глупака́ сто ударів.

11 Прекословия воздвижет всяк злый: Господь же ангела немилостива послет нань.

Злий шукає лише неслухня́ности, та вісник жорстокий на нього пошлеться.

12 Впадет попечение мужу смысленну: безумнии же размышляют злая.

Ліпше спітка́ти обезді́тнену ведмедицю, що кидається на люди́ну, аніж нерозумного в глупо́ті його.

13 Иже воздает злая за благая, не подвигнутся злая из дому его.

Хто відплачує злом за добро, — не відступить лихе з його дому.

14 Власть дает словесем начало правды: предводителствует же скудости пря и брань.

Почин сварки — то про́рив води, тому перед ви́бухом сварки покинь ти її!

15 Иже судит праведнаго неправедным, неправеднаго же праведным, нечист и мерзок у Господа.

Хто оправдує несправедливого, і хто засуджує праведного, — оби́два вони Господе́ві оги́дні.

16 Вскую бяше имение безумному? Стяжати бо премудрости безсердый не может. Иже высок творит свой дом, ищет сокрушения: остроптеваяй же учитися впадет во злая.

На́що ті гроші в руці нерозумного, щоб мудрість купити, як мо́зку нема?

17 На всяко время друг да будет тебе, братия же в нуждах полезни да будут: сего бо ради раждаются.

Правдивий друг любить за всякого ча́су, в недолі ж він робиться братом.

18 Муж безумен плещет и радуется себе, якоже поручаяйся испоручит друга своего, на своих же устнах огнь сокровишствует.

Люди́на, позба́влена розуму, ру́читься, — пору́ку дає за друга свого.

19 Грехолюбец радуется сваром, а жестокосердый не усрящет благих.

Хто сварку кохає, той любить гріх; хто ж підвищує уста свої, той шукає нещастя.

20 Муж удобопреложный языком впадет во злая: сердце же безумнаго болезнь стяжавшему е.

Люди́на лукавого серця не зна́йде добра, хто ж лука́вить своїм язико́м, упаде в зло.

21 Не веселится отец о сыне ненаказаннем: сын же мудр веселит матерь свою.

Хто родить безумного, родить на смуток собі, і не поті́шиться батько безглуздого.

22 Сердце веселящеся благоиметися творит: мужу же печальну засышут кости.

Серце радісне добре лікує, а пригно́блений дух сушить ко́сті.

23 Приемлющему дары неправедно в недра не предуспевают путие: нечестивый же укланяет пути правды.

Безбожний таємно бере хабара́, щоб зігнути путі правосу́ддя.

24 Лице разумно мужа премудра, очи же безумнаго на концех земли.

З обличчям розумного — мудрість, а очі глупця́ — аж на кінці землі.

25 Гнев отцу сын безумен, и болезнь рождшей его.

Нерозумний син — смуток для батька, для своєї ж родительки — гі́ркість.

26 Тщеты творити мужу праведну не добро, ниже преподобно наветовати властем праведным.

Не добре карати справедливого, бити шляхе́тних за щирість!

27 Иже щадит глагол произнести жесток, разумен: долготерпеливый же муж премудр, лучше ищущаго науки.

Хто слова́ свої стримує, той знає пізна́ння, і холоднокро́вний — розумна люди́на.

28 Несмысленному вопросившу о мудрости, мудрость вменится: нема же кто себе творит, возмнится разумен быти.

І глупа́к, як мовчить, уважається мудрим, а як у́ста свої закриває — розумним.