Послание к Филиппийцам 2

1 Аще убо кое утешение о Христе, (или) аще кая утеха любве, аще кое общение духа, аще кое милосердие и щедроты,

Отож, коли є в Христі яка заохо́та, коли є яка потіха любови, коли є яка спільно́та духа, коли є яке серце та милосердя,

2 исполните мою радость, да тожде мудрствуете, ту же любовь имуще, единодушни, единомудренни:

то допо́вніть радість мою: щоб ду́мали ви одне й те, щоб мали ту саму любов, одну згоду й один розум!

3 ничтоже по рвению или тщеславию, но смиреномудрием друг друга честию болша себе творяще.

Не робіть нічого пі́дступом або з чванли́вости, але в покорі майте один о́дного за більшого від себе.

4 Не своих си кийждо, но и дружних кийждо смотряйте.

Нехай кожен дбає не про своє, але кожен і про інших.

5 Сие бо да мудрствуется в вас, еже и во Христе Иисусе:

Нехай у вас будуть ті самі думки́, що й у Христі Ісусі!

6 Иже, во образе Божии сый, не восхищением непщева быти равен Богу:

Він, бувши в Божій подо́бі, не вважав за захва́т бути Богові рівним,

7 но Себе умалил, зрак раба приим, в подобии человечестем быв, и образом обретеся якоже человек:

але Він ума́лив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до люди́ни; і подобою ставши, як люди́на,

8 смирил Себе, послушлив быв даже до смерти, смерти же крестныя.

Він упоко́рив Себе, бувши слухня́ний аж до смерти, і то смерти хресної.

9 Темже и Бог Его превознесе и дарова Ему имя, еже паче всякаго имене,

Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім'я́, що вище над кожне ім'я́,

10 да о имени Иисусове всяко колено поклонится небесных и земных и преисподних,

щоб перед Ісусовим Ім'я́м вклонялося кожне коліно небесних, і зе́мних, і підзе́мних,

11 и всяк язык исповесть, яко Господь Иисус Христос в славу Бога Отца.

і щоб кожен язик визнавав: Ісус Христос — то Госпо́дь, на славу Бога Отця!

12 Темже, возлюбленнии мои, якоже всегда послушасте мене, не якоже в пришествии моем точию, но ныне много паче во отшествии моем, со страхом и трепетом свое спасение содевайте:

Отож, мої лю́бі, як ви за́вжди слухня́ні були не тільки в моїй присутності, але значно більше тепер, у моїй відсутності, зо стра́хом і тремті́нням виконуйте своє спасі́ння.

13 Бог бо есть действуяй в вас и еже хотети и еже деяти о благоволении.

Бо то Бог викликає в вас і хоті́ння, і чин за доброю волею Своєю.

14 Вся творите без роптания и размышления,

Робіть усе без наріка́ння та сумніву,

15 да будете неповинни и цели, чада Божия непорочна посреде рода строптива и развращена, в нихже являетеся якоже светила в мире,

щоб були ви бездоганні та щирі, „невинні діти Божі серед лукавого та розпусного роду“, що в ньому ви сяєте, як світла в світі,

16 слово животно придержаще, в похвалу мне в день Христов, яко не вотще текох, ни вотще трудихся.

додержуючи слово життя на похвалу́ мені в день Христа, що я біг не нада́рмо, що я працював не нада́рмо.

17 Но аще и жрен бываю о жертве и службе веры вашея, радуюся и сорадуюся всем вам:

Та хоч і стаю я жертвою при жертві і при службі вашої віри, я радію та тішуся ра́зом із вами всіма́.

18 такожде и вы радуйтеся и сорадуйтеся мне.

Тіштесь тим самим і ви, і тіштеся ра́зом зо мною!

19 Уповаю же о Господе Иисусе Тимофеа вскоре послати к вам, да и аз благодушствую, уведев яже о вас.

Надіюся в Господі Ісусі незаба́ром послати до вас Тимофія, щоб і я зміцнів духом, розізнавши про вас.

20 Ни единаго бо имам равнодушна, иже приснее о вас попечется:

Бо я одноду́мця не маю ні о́дного, щоб щиріше подбав він про вас.

21 вси бо своих си ищут, (а) не яже Христа Иисуса.

Усі бо шукають свого́, а не Христового Ісусового.

22 Искусство же его знаете, зане якоже отцу чадо, со мною поработал в благовестии.

Та ви знаєте до́свід його, бо він, немов ба́тькові син, зо мною служив для Єва́нгелії.

23 Сего же убо уповаю послати абие, повнегда увем яже о мне.

Отже, маю надію негайно послати цього́, як тільки довідаюся, що бу́де зо мною.

24 Надеюся же о Господе, яко и сам скоро прииду к вам.

Але в Господі маю надію, що й сам незаба́ром прибу́ду до вас.

25 Потребнее же возмнех Епафродита брата и споспешника и своинника моего, вашего же посланника и служителя потребе моей, послати к вам,

Але я вважав за потрібне послати до вас брата Епафроди́та, свого співробітника та співбойовника́, вашого апо́стола й служи́теля в потребі моїй,

26 понеже желанием желаше видети всех вас, и тужаше, зане слышасте, яко боле.

бо він побивався за вами всіма́, і сумував через те, що ви чули, що він хворува́в.

27 Ибо боле близ смерти: но Бог помилова его, не его же токмо, но и мене, да не скорбь на скорбь прииму.

Бо смертельно він був хворував. Але змилувався Бог над ним, і не тільки над ним, але й надо мною, щоб я смутку на смуток не мав.

28 Скорее убо послах его, да видевше его паки, возрадуетеся, и аз безпечален пребуду.

Отож, тим швидше послав я його, щоб тішились ви, його зно́ву побачивши, і щоб без смутку я був.

29 Приимите убо его о Господе со всякою радостию, и таковыя честны имейте,

Тож прийміть його в Господі з повною радістю, і майте в пошані таких,

30 зане за дело Христово даже до смерти приближися, понудив себе вседушно, да исполнит ваше лишение службы яже ко мне.

бо за діло Христове набли́зився був аж до смерти, наражаючи на небезпеку життя, щоб допо́внити ваш неста́ток служі́ння для мене.