От Матфея святое благовествование 26
1 И бысть, егда сконча Иисус вся словеса сия, рече учеником Своим:
І сталось, коли закінчи́в Ісус усі ці слова, Він сказав Своїм учням:
2 весте, яко по двою дню Пасха будет, и Сын Человеческий предан будет на пропятие.
„Ви знаєте, що через два дні буде Па́сха, — і Лю́дський Син буде виданий на розп'я́ття“.
3 Тогда собрашася архиерее и книжницы и старцы людстии во двор архиереов, глаголемаго Каиафы,
Тоді первосвященики, і книжники, і старші народу зібралися в домі первосвященика, званого Кайя́фою,
4 и совещаша, да Иисуса лестию имут и убиют:
і радилися, щоб пі́дступом взяти Ісуса й забити.
5 глаголаху же: но не в праздник, да не молва будет в людех.
І вони говорили: „Та не в свято, щоб бува колотнеча в наро́ді не сталась“.
6 Иисусу же бывшу в Вифании, в дому Симона прокаженнаго,
Коли ж Ісус був у Віфа́нії, у домі Си́мона прокаже́ного,
7 приступи к Нему жена, сткляницу мира имущи многоценнаго, и возливаше на главу Его возлежаща.
підійшла одна жінка до Нього, маючи аляба́строву пляшечку дорогоцінного ми́ра, — і вилила на Його голову, як сидів при столі Він.
8 Видевше же ученицы Его негодоваша, глаголюще: чесо ради гибель сия (бысть)?
Як побачили ж учні це, то обурилися та й сказали: „На́що таке марнотра́тство?
9 Можаше бо сие миро продано быти на мнозе и датися нищым.
Бо дорого можна було б це продати, і віддати убогим“.
10 Разумев же Иисус рече им: что труждаете жену? Дело бо добро содела о Мне:
Зрозумівши Ісус, промовив до них: „Чого при́крість ви робите жінці? Вона ж добрий учинок зробила Мені.
11 всегда бо нищыя имате с собою, Мене же не всегда имате:
Бо вбогих ви маєте за́вжди з собою, а Мене не постійно ви маєте.
12 возлиявши бо сия миро сие на тело Мое, на погребение Мя сотвори:
Бо, виливши миро оце на тіло Моє, вона те вчинила на по́хорон Мій.
13 аминь глаголю вам: идеже аще проповедано будет Евангелие сие во всем мире, речется и еже сотвори сия, в память ея.
Поправді кажу́ вам: де тільки оця Єва́нгелія проповідувана буде в цілому світі, — на пам'ятку їй буде сказане й те, що зробила вона!“
14 Тогда шед един от обоюнадесяте, глаголемый Иуда Искариотский, ко архиереом,
Тоді один із Дванадцятьох, званий Юдою Іскаріотським, подався до первосвящеників,
15 рече: что ми хощете дати, и аз вам предам Его? Они же поставиша ему тридесять сребреник:
і сказав: „Що́ хочете дати мені, — і я вам Його видам?“І вони йому виплатили тридцять срібняків.
16 и оттоле искаше удобна времене, да Его предаст.
І він відтоді шукав слу́шного ча́су, щоб видати Його.
17 В первый же день опресночный приступиша ученицы ко Иисусу, глаголюще Ему: где хощеши уготоваем Ти ясти пасху?
А першого дня Опрі́сноків учні підійшли до Ісуса й сказали Йому: „Де́ хочеш, щоб ми приготува́ли пасху спожити Тобі?
18 Он же рече: идите во град ко онсице, и рцыте ему: Учитель глаголет: время Мое близ есть: у тебе сотворю пасху со ученики Моими.
А Він відказав: „Ідіть до такого то в місто, і перекажіть йому: каже Вчитель: час Мій близьки́й, — справлю Пасху з Своїми учнями в тебе“.
19 И сотвориша ученицы, якоже повеле им Иисус, и уготоваша пасху.
І учні зробили, як звелів їм Ісус, і зачали́ пасху готува́ти.
20 Вечеру же бывшу, возлежаше со обеманадесяте ученикома:
А коли настав вечір, Він із дванадцятьма учнями сів за стіл.
21 и ядущым им, рече: аминь глаголю вам, яко един от вас предаст Мя.
І, як вони споживали, Він сказав: „Поправді кажу вам, що один із вас видасть Мене“.
22 И скорбяще зело, начаша глаголати Ему един кийждо их: еда аз есмь, Господи?
А вони засмутилися тяжко, і кожен із них став питати Його: „Чи не я то, о Господи?“
23 Он же отвещав рече: омочивый со Мною в солило руку, той Мя предаст:
А Він відповів і промовив: „Хто руку свою вмочить у миску зо Мною, той видасть Мене.
24 Сын убо Человеческий идет, якоже есть писано о Нем: горе же человеку тому, имже Сын Человеческий предастся: добро бы было ему, аще не бы родился человек той.
Людський Син справді йде, як про Нього написано; але горе тому чоловікові, що видасть Лю́дського Сина! Було́ б краще йому, коли б той чоловік не родився!“
25 Отвещав же Иуда предаяй Его, рече: еда аз есмь, Равви? Глагола ему: ты рекл еси.
Юда ж, зрадник Його, відповів і сказав: „Чи не я то, Учителю?“Відказав Він йому: „Ти сказав“.
26 Ядущым же им, приемь Иисус хлеб и благословив преломи, и даяше учеником, и рече: приимите, ядите: сие есть Тело Мое.
Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і́ поблагословив, поламав, і давав Своїм учням, і сказав: „Прийміть, споживайте, це — тіло Моє“.
27 И приемь чашу и хвалу воздав, даде им, глаголя: пийте от нея вси:
А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: „Пийте з неї всі,
28 сия бо есть Кровь Моя, Новаго Завета, яже за многия изливаема во оставление грехов.
бо це — кров Моя Ново́го Заповіту, що за багатьох проливається на відпу́щення гріхів!
29 Глаголю же вам, яко не имам пити отныне от сего плода лознаго, до дне того, егда е пию с вами ново во Царствии Отца Моего.
Кажу́ ж вам, що віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного аж до дня, коли з вами його нови́м питиму в Царстві Мого Отця“.
30 И воспевше изыдоша в гору Елеонску.
А коли відспівали вони, то на го́ру Оливну пішли.
31 Тогда глагола им Иисус: вси вы соблазнитеся о Мне в нощь сию: писано бо есть: поражу пастыря, и разыдутся овцы стада:
Промовляє тоді їм Ісус: „Усі ви через Мене споку́ситеся ночі цієї. Бо написано: „Уражу́ Па́стиря, — і розпоро́шаться вівці отари“.
32 по воскресении же Моем варяю вы в Галилеи.
По воскре́сенні ж Своїм Я вас ви́переджу в Галілеї“.
33 Отвещав же Петр рече Ему: аще и вси соблазнятся о Тебе, аз никогдаже соблажнюся.
А Петро відповів і сказав Йому: „Якби й усі спокуси́лись про Тебе, — я не спокушу́ся ніко́ли“.
34 Рече ему Иисус: аминь глаголю тебе, яко в сию нощь, прежде даже алектор не возгласит, трикраты отвержешися Мене.
Промовив до нього Ісус: „Поправді кажу́ тобі, що ночі цієї, перше ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене“.
35 Глагола Ему Петр: аще ми есть и умрети с Тобою, не отвергуся Тебе. Такожде и вси ученицы реша.
Говорить до Нього Петро: „Коли б мені навіть умерти з Тобою, — я не відречуся від Тебе!“Так сказали й усі учні.
36 Тогда прииде с ними Иисус в весь, нарицаемую Гефсиманиа, и глагола учеником: седите ту, дондеже шед помолюся тамо.
Тоді з ними приходить Ісус до місцевости, званої Гефсима́нія, і промовляє до учнів: „Посидьте ви тут, аж поки піду́ й помолюся отам“.
37 И поемь Петра и оба сына Зеведеова, начат скорбети и тужити.
І, взявши Петра й двох синів Зеведе́євих, зачав сумувати й тужити.
38 Тогда глагола им Иисус: прискорбна есть душа Моя до смерти: пождите зде и бдите со Мною.
Тоді промовляє до них: „Обго́рнена сумом смертельним душа Моя! Залиші́ться тут, і попильнуйте зо Мною“.
39 И прешед мало, паде на лицы Своем, моляся и глаголя: Отче Мой, аще возможно есть, да мимоидет от Мене чаша сия: обаче не якоже Аз хощу, но якоже Ты.
І, трохи далі пройшовши, упав Він долі́лиць, та молився й благав: „Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене. Та проте, — не як Я хо́чу, а як Ти“.
40 И пришед ко учеником, и обрете их спящих, и глагола Петрови: тако ли не возмогосте единаго часа побдети со Мною?
І, вернувшись до учнів, знайшов їх, що спали, і промовив Петрові: „Отак, — не змогли ви й однієї години попильнувати зо Мною?
41 Бдите и молитеся, да не внидете в напасть: дух убо бодр, плоть же немощна.
Пильнуйте й моліться, щоб не впасти на спробу, — бадьо́рий бо дух, але немічне тіло“.
42 Паки вторицею шед помолися, глаголя: Отче Мой, аще не может сия чаша мимоити от Мене, аще не пию ея, буди воля Твоя.
Відійшовши ще вдруге, Він молився й благав: „Отче Мій, як ця чаша не може минути Мене, щоб не пити її, — нехай станеться воля Твоя!“
43 И пришед обрете их паки спящих: беста бо им очи отяготене.
І, прийшовши, знову знайшов їх, що спали, бо зважні́ли їм очі були.
44 И оставль их, шед паки, помолися третицею, тожде слово рек.
І, залиши́вши їх, знов пішов, і помолився втре́тє, те саме слово промовивши.
45 Тогда прииде ко учеником Своим и глагола им: спите прочее и почивайте: се, приближися час, и Сын Человеческий предается в руки грешников:
Потому приходить до учнів і їм промовляє: „Ви ще далі спите й спочиваєте? Ось година набли́зилась, — і до рук грішникам виданий буде Син Лю́дський.
46 востаните, идем: се, приближися предаяй Мя.
Уставайте, ходім, — ось наблизи́вся Мій зра́дник!“
47 И еще Ему глаголющу, се, Иуда, един от обоюнадесяте, прииде, и с ним народ мног со оружием и дрекольми, от архиерей и старец людских.
І коли Він іще говорив, аж ось прийшов Юда, один із Дванадцятьо́х, а з ним люду багато від первосвящеників і старших наро́ду з мечами та ки́ями.
48 Предаяй же Его даде им знамение, глаголя: Егоже аще лобжу, Той есть: имите Его.
А зрадник Його дав був знака їм, кажучи: „Кого поцілую, то Він, — беріть Його“.
49 И абие приступль ко Иисусови, рече: радуйся, Равви. И облобыза Его.
І зараз Він підійшов до Ісуса й сказав: Раді́й, Учителю!“І поцілував Його.
50 Иисус же рече ему: друже, (твори, ) на неже еси пришел. Тогда приступльше возложиша руце на Иисуса и яша Его.
Ісус же йому відказав: „Чого, друже, прийшов ти?“Тоді приступили та руки наклали на Ісуса, — і схопи́ли Його.
51 И се, един от сущих со Иисусом, простер руку, извлече нож свой, и удари раба архиереова, и уреза ему ухо.
А ось один із тих, що з Ісусом були́, витягнув руку, і меча свого ви́хопив та й рубону́в раба первосвященика, — і відтяв йому вухо.
52 Тогда глагола ему Иисус: возврати нож твой в место его: вси бо приемшии нож ножем погибнут:
Тоді промовляє до нього Ісус: „Сховай свого меча в його місце, бо всі, хто ві́зьме меча, — від меча і загинуть.
53 или мнится ти, яко не могу ныне умолити Отца Моего, и представит Ми вящше неже дванадесяте легеона Ангел?
Чи ти ду́маєш, що не мо́жу тепер упросити Свого Отця, — і Він дасть Мені зараз більше дванадцяти леґіо́нів анголі́в?
54 Како убо сбудутся Писания, яко тако подобает быти?
Але як має збутись Писа́ння, що так статися мусить?“
55 В той час рече Иисус народом: яко на разбойника ли изыдосте со оружием и дрекольми яти Мя? По вся дни при вас седех учя в церкви, и не ясте Мене.
Тієї години промовив Ісус до наро́ду: „Немов на розбійника вийшли з мечами та ки́ями, щоб узяти Мене! Я щоденно у храмі сидів і навчав, — і Мене не взяли́ ви.
56 Се же все бысть, да сбудутся писания пророческая. Тогда ученицы вси оставльше Его бежаша.
Це ж сталось усе, щоб збулися писа́ння пророків“. Усі учні тоді залишили Його й повтікали.
57 (Воини) же емше Иисуса ведоша к Каиафе архиереови, идеже книжницы и старцы собрашася.
А вони схопи́ли Ісуса, і повели́ до первосвященика Кайяфи, де зібралися книжники й старші.
58 Петр же идяше по Нем издалеча до двора архиереова: и вшед внутрь, седяше со слугами, видети кончину.
Петро ж зда́лека йшов услід за Ним аж до дво́ру первосвященика, і, ввійшовши всере́дину, сів із слу́жбою, щоб бачити кінець.
59 Архиерее же и старцы и сонм весь искаху лжесвидетелства на Иисуса, яко да убиют Его,
А первосвященики та ввесь синедріо́н шукали на Ісуса неправдивого свідчення, щоб смерть заподіяти Йому,
60 и не обретаху: и многим лжесвидетелем приступльшым, не обретоша. Послежде же приступивша два лжесвидетеля,
і не знахо́дили, хоч кривосвідків багато підхо́дило. Аж ось накінець з'явилися двоє,
61 реста: Сей рече: могу разорити церковь Божию и треми денми создати ю.
і сказали: „Він говорив: Я можу зруйнувати храм Божий, — і за три дні збудувати його“.
62 И востав архиерей рече Ему: ничесоже ли отвещаваеши, что сии на Тя свидетелствуют?
Тоді первосвященик устав і до Нього сказав: „Ти нічого не відповідаєш на те, що свідчать су́проти Тебе?“
63 Иисус же молчаше. И отвещав архиерей рече Ему: заклинаю Тя Богом живым, да речеши нам, аще Ты еси Христос, Сын Божий?
Ісус же мовчав. І первосвященик сказав Йому: „Заприсягаю Тебе Живим Богом, щоб нам Ти сказав, — чи Христос Ти, Син Божий?“
64 Глагола ему Иисус: ты рекл еси: обаче глаголю вам: отселе узрите Сына Человеческаго седяща одесную силы и грядуща на облацех небесных.
Промовляє до нього Ісус: „Ти сказав... А навіть повім вам: відтепе́р ви побачите Лю́дського Сина, що сидітиме право́руч сили Божої, і на хмарах небесних прихо́дитиме!“
65 Тогда архиерей растерза ризы своя, глаголя, яко хулу глагола: что еще требуем свидетелей? Се, ныне слышасте хулу Его:
Тоді первосвященик розде́р одежу свою та й сказав: „Він богознева́жив! На́що нам іще свідки потрібні? Ось ви чули тепер Його богознева́гу!
66 что вам мнится? Они же отвещавше реша: повинен есть смерти.
Як вам здається?“Вони ж відповіли та сказали: „Повинен умерти!“
67 Тогда заплеваша лице Его и пакости Ему деяху: овии же за ланиту удариша,
Тоді стали плювати на обличчя Йому, та бити по що́ках Його, інші ж ки́ями били,
68 глаголюще: прорцы нам, Христе, кто есть ударей Тя?
і казали: „Пророкуй нам, Христе́, хто́ то вдарив Тебе?“
69 Петр же вне седяше во дворе. И приступи к нему едина рабыня, глаголющи: и ты был еси со Иисусом Галилейским.
А Петро перед домом сидів на подвір'ї. І приступила до Нього служни́ця одна та й сказала: „І ти був з Ісусом Галіле́янином!“
70 Он же отвержеся пред всеми, глаголя: не вем, что глаголеши.
А він перед всіма́ відрікся, сказавши: „Не відаю я, що ти кажеш“.
71 Изшедшу же ему ко вратом, узре его другая, и глагола сущым тамо: и сей бе со Иисусом Назореом.
А коли до воріт він підхо́див, побачила інша його та й сказала приявним там людям: „Оцей був з Ісусом Назаряни́ном!“
72 И паки отвержеся с клятвою, яко не знаю Человека.
І він зно́ву відрікся та став присягатись: „Не знаю Цього Чоловіка!“
73 Помале же приступивше стоящии, реша Петрови: воистинну и ты от них еси, ибо беседа твоя яве тя творит.
Підійшли ж трохи згодом присутні й сказали Петрові: „І ти справді з отих, та й мова твоя виявляє тебе“.
74 Тогда начат ротитися и клятися, яко не знаю Человека. И абие петель возгласи.
Тоді він став клясти́сь та божитись: „Не знаю Цього́ Чоловіка!“І заспівав півень хвилі тієї.
75 И помяну Петр глаголгол Иисусов, реченный ему, яко прежде даже петель не возгласит, трикраты отвержешися Мене. И изшед вон плакася горько.
І згадав Петро сказане слово Ісусове: „Перше ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене“. І, вийшовши звідти, він гірко заплакав.
