От Марка святое благовествование 10
1 И оттуду востав прейде в пределы Иудейския, об он пол Иордана. И снидошася паки народи к Нему: и яко обычай име, паки учаше их.
І, вийшовши звідти, Він приходить у землю Юдейську, на той бік Йорда́ну. І знову зібралися ю́рби до Нього, і знов Він навчав їх, звича́єм Своїм.
2 И приступльше фарисее вопросиша Его: аще достоит мужу жену пустити? Искушающе Его.
І підійшли фарисеї й спитали, Його випробо́вуючи: „Чи дозволено чолові́кові дружи́ну свою відпустити?“
3 Он же отвещав рече им: что вам заповеда Моисей?
А Він відповів і сказав їм: „Що Мойсей заповів вам?“
4 Они же реша: Моисей повеле книгу распустную написати, и пустити.
Вони ж відказали: „Мойсей заповів написати листа розводо́вого, та й відпустити“.
5 И отвещав Иисус рече им: по жестосердию вашему написа вам заповедь сию:
Ісус же промовив до них: „То за ваше жорстокосе́рдя він вам написав оцю заповідь.
6 от начала же создания, мужа и жену сотворил я есть Бог:
Бог же з поча́тку творіння „створив чоловіком і жінкою їх.
7 сего ради оставит человек отца своего и матерь
Покине тому́ чоловік свого ба́тька та матір,
8 и прилепится к жене своей, и будета оба в плоть едину: темже уже неста два, но плоть едина:
і стануть обо́є вони одним тілом“, — тим то немає вже двох, але́ одне тіло.
9 еже убо Бог сочета, человек да не разлучает.
Тож, що Бог спарува́в, — люди́на нехай не розлу́чує!“
10 И в дому паки ученицы Его о сем вопросиша Его.
А вдома про це учні знов запитали Його.
11 И глагола им: иже аще пустит жену свою и оженится иною, прелюбы творит на ню:
І Він їм відказав: „Хто дружи́ну відпустить свою, та й одру́житься з іншою, той чинить пере́люб із нею.
12 и аще жена пустит мужа и посягнет за иного, прелюбы творит.
І коли дружи́на покине свого чоловіка, і вийде заміж за іншого, то чинить пере́люб вона“.
13 И приношаху к Нему дети, да коснется их: ученицы же прещаху приносящым.
Тоді поприно́сили ді́ток до Нього, щоб Він доторкнувся до них, учні ж їм докоря́ли.
14 Видев же Иисус негодова и рече им: оставите детей приходити ко Мне и не браните им, тацех бо есть Царствие Божие:
А коли спостеріг це Ісус, то обу́рився, та й промовив до них: „Пустіть ді́ток до Ме́не прихо́дити, і не бороніть їм, — бо таких Царство Боже!
15 аминь глаголю вам: иже аще не приимет Царствия Божия яко отроча, не имать внити в не.
Попра́вді кажу вам: Хто Божого Царства не при́йме, немов те дитя, той у нього не вві́йде“.
16 И объемь их, возложь руце на них, благословляше их.
І Він їх пригорну́в, і поблагословив, на них руки поклавши.
17 И исходящу Ему на путь, притек некий и поклонься на колену Ему, вопрошаше Его: Учителю благий, что сотворю, да живот вечный наследствую? (aiōnios g166)
І коли вирушав Він у путь, то швидко набли́зивсь один, упав перед Ним на коліна, і спитався Його: „Учителю Добрий, — що робити мені, щоб вічне життя вспадкува́ти?“ (aiōnios g166)
18 Иисус же рече ему: что Мя глаголеши блага? Никтоже благ, токмо един Бог.
Ісус же йому відказав: „Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, крім Бога Самого.
19 Заповеди веси: не прелюбы сотвориши: не убий: не укради: не лжесвидетелствуй: не обиди: чти отца твоего и матерь.
Знаєш заповіді: „Не вбивай, не чини пере́любу, не кради́, не свідкуй неправдиво“, не кривди́, „шануй свого ба́тька та матір“.
20 Он же отвещав рече Ему: Учителю, сия вся сохраних от юности моея.
А він відказав Йому: „Учителю, — це все виконав я ще зма́лку“.
21 Иисус же воззрев нань, возлюби его и рече ему: единаго еси не докончал: иди, елика имаши, продаждь и даждь нищым, и имети имаши сокровище на небеси: и прииди (и) ходи вслед Мене, взем крест.
Ісус же поглянув на нього з любов'ю, і промовив йому: „Одно́го бракує тобі: іди, розпро́дай, що маєш, та вбогим роздай, — і матимеш скарб ти на небі! Потому приходь та й іди вслід за Мною, узявши хреста“.
22 Он же дряхл быв о словеси, отиде скорбя: бе бо имея стяжания многа.
А він засмутився тим словом, і пішов, зажурившись, — бо великі маєтки він мав!
23 И воззрев Иисус глагола учеником Своим: како неудобь имущии богатство в Царствие Божие внидут.
І поглянув довко́ла Ісус, та й сказав Своїм учням: „Як тяжко отим, хто має бага́тство, увійти в Царство Боже!“
24 Ученицы же ужасахуся о словесех Его. Иисус же паки отвещав глагола им: чада, како неудобь уповающым на богатство в Царствие Божие внити:
І учні жахнулись від слів Його. А Ісус знов у відповідь каже до них: „ Мої діти, як тяжко отим, хто наді́ю кладе на багатство, увійти в Царство Боже!
25 удобее бо есть вельбуду сквозе иглине ушы проити, неже богату в Царствие Божие внити.
Верблю́дові легше пройти через го́лчине ву́шко, ніж багатому в Боже Царство ввійти!“
26 Они же излиха дивляхуся, глаголюще к себе: то кто может спасен быти?
А вони здивувалися дуже, і казали один до одно́го: „Хто ж тоді може спастися?“
27 Воззрев же на них Иисус глагола: у человек невозможно, но не у Бога: вся бо возможна суть у Бога.
Ісус же поглянув на них і промовив: „Неможливе це лю́дям, а не Богові. Бо „для Бога можливе все!“
28 Начат же Петр глаголати Ему: се, мы оставихом вся и вслед Тебе идохом.
А Петро став казати Йому: „От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідо́м“.
29 Отвещав же Иисус рече: аминь глаголю вам: никтоже есть, иже оставил есть дом, или братию, или сестры, или отца, или матерь, или жену, или чада, или села, Мене ради и Евангелиа ради:
Ісус відказав: „Поправді кажу вам: Немає такого, щоб дім полишив, чи братів, чи сесте́р, або матір, чи ба́тька, або діти, чи поля́ ради Мене та ради Єва́нгелії,
31 мнози же будут первии последни, и последнии перви.
І багато-хто з перших стануть останніми, а останні — першими“.
32 Бяху же на пути, восходяще во Иерусалим: и бе варяя их Иисус, и ужасахуся, и вслед идуще, бояхуся. И поемь паки обанадесять, начат им глаголати, яже хотяху Ему быти:
Були ж у дорозі вони, простуючи в Єрусали́м. А Ісус ішов попе́реду них, — аж дуже вони дивувались, а ті, що йшли вслід за Ним, боялись. І, взявши знов Дванадцятьо́х, почав їм розповідати, що́ з Ним статися має:
33 яко, се, восходим во Иерусалим, и Сын Человеческий предан будет архиереом и книжником, и осудят Его на смерть, и предадят Его языком:
„Оце в Єрусали́м ми йдемо́, і первосвященикам і книжникам ви́даний буде Син Лю́дський, і засудять на смерть Його, і поганам Його видадуть,
34 и поругаются Ему, и уязвят Его, и оплюют Его, и убиют Его: и в третий день воскреснет.
і насміхатися бу́дуть із Нього, і бу́дуть плювати на Нього, і будуть Його бичува́ти, і вб'ють, — але третього дня Він воскресне!“
35 И пред Него приидоста Иаков и Иоанн, сына Зеведеева, глаголюща: Учителю, хощева, да, еже аще просива, сотвориши нама.
І підхо́дять до Нього Яків та Іван, сини Зеведе́єві, та й кажуть Йому: „Учителю, — ми хочемо, щоб Ти зробив нам, про що бу́демо просити Тебе“.
36 Он же рече има: что хощета, да сотворю вама?
А Він їх поспитав: „Чого ж хочете, щоб Я вам зробив?“
37 Она же реста Ему: даждь нам, да един о десную Тебе и един о шуюю Тебе сядева во славе Твоей.
Вони ж відказали Йому: „Дай нам, щоб у славі Твоїй ми сиділи право́руч від Тебе один, і ліво́руч один“!
38 Иисус же рече има: не веста, чесо просита: можета ли пити чашу, юже Аз пию, и крещением, имже Аз крещаюся, креститися?
А Ісус відказав їм: „Не знаєте, чого просите. Чи ж можете ви пити чашу, що Я її п'ю, і христитися хрищенням, що Я ним хрищуся?“
39 Она же реста Ему: можева. Иисус же рече има: чашу убо, юже Аз пию, испиета, и крещением, имже Аз крещаюся, креститася:
Вони відказали Йому: „Можемо“. А Ісус їм сказав: „Чашу, що Я її п'ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся.
40 а еже сести о десную Мене и о шуюю, несть Мне дати, но имже уготовано есть.
А сидіти право́руч Мене та ліво́руч — не Моє це давати, а кому угото́вано“.
41 И слышавше десять, начаша негодовати о Иакове и Иоанне.
Як почули ж це Де́сятеро, то обурились на Якова та на Івана.
42 Иисус же призвав их, глагола им: весте, яко мнящиися владети языки, соодолевают им, и велицыи их обладают ими:
А Ісус їх покликав, і промовив до них: „Ви знаєте, що ті, що вважають себе за князів у народів, панують над ними, а їхні вельможі їх тиснуть.
43 не тако же будет в вас: но иже аще хощет в вас вящший быти, да будет вам слуга:
Не так буде між вами, але хто з вас великим бути хоче, — нехай буде він вам за слугу.
44 и иже аще хощет в вас быти старей, да будет всем раб:
А хто з вас бути першим бажає, — нехай буде всім за раба.
45 ибо Сын Человечь не прииде, да послужат Ему, но да послужит и даст душу Свою избавление за многи.
Бо Син Лю́дський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох“.
46 И приидоша во Иерихон. И исходящу Ему от Иерихона, и учеником Его, и народу многу, сын Тимеов Вартимей слепый седяше при пути, прося.
І приходять вони в Єрихо́н. А коли з Єрихо́ну вихо́див Він ра́зом із Своїми у́чнями й з бе́зліччю люду, сидів і просив при дорозі сліпий Вартиме́й, син Тиме́їв.
47 И слышав, яко Иисус Назорянин есть, начат звати и глаголати: Сыне Давидов Иисусе, помилуй мя.
І, прочувши, що то Ісус Назаряни́н, почав кликати та говорити: „Сину Давидів, Ісусе, — змилуйся надо мною!“
48 И прещаху ему мнози, да умолчит: он же множае паче зваше: Сыне Давидов, помилуй мя.
І сварились на нього багато-хто, щоб мовча́в, а він іще більше кричав: „Сину Давидів, — змилуйся надо мною!“
49 И став Иисус, рече его возгласити. И возгласиша слепца, глаголюще ему: дерзай, востани, зовет тя.
І спинився Ісус та й сказав: „Покличте його!“І кличуть сліпого та й кажуть йому: „Будь бадьо́рий, устань, — Він кличе тебе“.
50 Он же отверг ризы своя, востав прииде ко Иисусови.
А той скинув плаща свого, і скочив із місця, — і прибіг до Ісуса.
51 И отвещав глагола ему Иисус: что хощеши, да сотворю Тебе? Слепый же глагола Ему: Учителю, да прозрю.
А Ісус відповів і сказав йому: „Що́ ти хочеш, щоб зробив Я тобі?“Сліпий же Йому відказав: „Учителю, — нехай я прозрю́!“
52 Иисус же рече ему: иди: вера твоя спасе тя. И абие прозре и по Иисусе иде в путь.
Ісус же до нього промовив: „Іди, — твоя віра спасла тебе!“І той зараз прозрі́в, і пішов за Ісусом дорогою.
