От Луки святое благовествование 9
1 Созвав же обанадесяте, даде им силу и власть на вся бесы, и недуги целити:
І скликав Він Дванадцятьо́х, і дав їм силу та вла́ду над усіма де́монами, і вздоровля́ти неду́ги.
2 и посла их проповедати Царствие Божие и изцелити болящыя.
І послав їх проповідувати Царство Боже та вздоровляти недужих.
3 И рече к ним: ничесоже возмите на путь: ни жезла, ни пиры, ни хлеба, ни сребра, ни по двема ризама имети:
І промовив до них: „Не беріть нічо́го в дорогу: ані па́лиці, ані торби, ні хліба, ні срі́бла, ані майте по двоє убра́нь.
4 и в оньже дом внидете, ту пребывайте, и оттуду исходите:
І в який дім уві́йдете, — зоставайтеся там, і звідти відходьте.
5 и елицы аще не приемлют вас, исходяще от града того, и прах от ног ваших оттрясите, во свидетелство на ня.
А як хто вас не при́йме, то, вихо́дячи з міста того, обтрусіть від ніг ваших по́рох на сві́дчення су́проти них“.
6 Исходяще же прохождаху сквозе веси, благовествующе и изцеляюще всюду.
І вийшли вони, та й ходили по селах, звіщаючи Добру Нови́ну та всюди вздоровля́ючи.
7 Слыша же Ирод четвертовластник бывающая от Него вся и недоумевашеся: зане глаголемо бе от неких, яко Иоанн воста от мертвых:
А І́род тетра́рх прочув усе, що сталось було, і вагався, бо дехто казали, що Іван це із мертвих устав,
8 от инех же, яко Илиа явися: от других же, яко пророк един от древних воскресе.
а інші, що Ілля́ то з'явився, а знов інші, що ожив це один із стародавніх пророків.
9 И рече Ирод: Иоанна аз усекнух: кто же есть Сей, о Немже аз слышу таковая? И искаше видети Его.
Тоді Ірод сказав: „Іванові стяв я голову; хто ж Оцей, що я чую про Нього речі такі?“І він намагався побачити Його.
10 И возвращшеся Апостоли поведаша Ему, елика сотвориша: и поимь их, отиде един на место пусто града, нарицаемаго Вифсаида.
А коли повернулись апо́столи, вони розповіли Йому, що́ зробили. І Він їх узяв, та й пішов самото́ю на місце безлюдне, біля міста, що зветься Віфсаі́да.
11 Народи же разумевше, по Нем идоша: и приемь их, глаголаше им о Царствии Божии и требующыя изцеления целяше.
А як люди дові́далися, то пішли вслід за Ним. І Він їх прийняв, і розповідав їм про Боже Царство, та тих уздоровля́в, хто потребува́в уздоро́влення.
12 День же начат прекланятися. Приступльше же обанадесяте рекоша Ему: отпусти народ, да шедше во окрестныя веси и села витают и обрящут брашно: яко зде в пусте месте есмы.
А день став схилятися. І Двана́дцятеро підійшли та й сказали Йому: „Відпусти вже людей, — нехай вони йдуть у довко́лишні села й оселі спочити й здобути поживи, бо ми тут у місці безлю́дному!“
13 Рече же к ним: дадите им вы ясти. Они же реша: несть у нас вящше, токмо пять хлеб и рыбе две, аще убо не шедше мы купим во вся люди сия брашна.
А Він їм сказав: „Дайте їсти їм ви“. Вони ж відказали: „Немає в нас більше, як п'я́теро хліба й дві риби. Хіба пі́демо та купимо поживи для всього наро́ду цього́“.
14 Беху бо мужей яко пять тысящ. Рече же ко учеником Своим: посадите их на купы по пятидесят.
Бо було чоловіків десь тисяч із п'ять. І сказав Він до у́чнів Своїх: „Розсадіть їх рядами — по п'ятидесяти́“.
15 И сотвориша тако, и посадиша их вся.
І зробили отак, і всіх їх розсади́ли.
16 Приим же пять хлеб и обе рыбе, воззрев на небо, благослови их, и преломи, и даяше учеником, предложити народу.
I Він узяв п'ять хлібі́в та дві риби, споглянув на небо, поблагословив їх, і поламав, і дав учням, щоб клали наро́дові.
17 И ядоша, и насытишася вси: и взяша избывшыя им укрухи кошя дванадесяте.
І всі їли й наси́тились! А з кусків позосталих зібрали дванадцять коші́в.
18 И бысть егда моляшеся един, с Ним беху ученицы: и вопроси их, глаголя: кого Мя глаголют народи быти?
І сталось, як насамоті Він молився, з Ним учні були́. І спитав Він їх, кажучи: „За кого Мене люди вважають?“
19 Они же отвещавше реша: Иоанна Крестителя: инии же Илию: друзии же, яко пророк некий от древних воскресе.
Вони ж відповіли́ та сказали: „За Івана Христителя, а ті за Іллю́, а інші, — що воскрес один із давніх пророків“.
20 Рече же им: вы же кого Мя глаголете быти? Отвещав же Петр рече: Христа Божия.
А Він запитав їх: „А ви за кого Мене маєте?“Петро ж відповів та сказав: „За Христа Божого!“
21 Он же запрещь им, повеле ни комуже глаголати сего,
Він же їм заказав, і звелів не казати ніко́му про це.
22 рек, яко подобает Сыну Человеческому много пострадати, и искушену быти от старец и архиерей и книжник, и убиену быти, и в третий день востати.
І сказав Він: „Синові Лю́дському треба багато страждати, і Його відцураються старші, і первосвященики, і книжники, і буде Він убитий, — але третього дня Він воскресне!“
23 Глаголаше же ко всем: аще кто хощет по Мне ити, да отвержется себе, и возмет крест свой, и последует Ми.
А до всіх Він промовив: „Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зрече́ться само́го себе, і хай ві́зьме щоденно свого́ хреста, та й за Мною йде.
24 Иже бо аще хощет душу свою спасти, погубит ю: а иже погубит душу свою Мене ради, сей спасет ю.
Бо хто хоче душу свою́ зберегти, той погубить її, а хто ради Мене згубить душу свою́, той її збереже́.
25 Что бо пользы имать человек, приобрет мир весь, себе же погубив или отщетив?
Яка ж ко́ристь люди́ні, що здобу́де ввесь світ, але́ занапа́стить чи згубить себе?
26 Иже бо аще постыдится Мене и Моих словес, сего Сын Человеческий постыдится, егда приидет во славе Своей и Отчей и святых Ангел.
Бо хто буде Мене та Моєї науки соро́митися, того посоро́миться також Син Лю́дський, як при́йде у славі Своїй, і Отчій, і святих анголі́в.
27 Глаголю же вам воистинну: суть нецыи от зде стоящих, иже не имут вкусити смерти, дондеже видят Царствие Божие.
Правдиво ж кажу́ вам, що деякі з тут-о прия́вних не скуштують смерти, аж поки не побачать Царства Божого“.
28 Бысть же по словесех сих яко дний осмь, и поемь Петра и Иоанна и Иакова, взыде на гору помолитися.
І сталось після оцих слів днів за вісім, узяв Він Петра, і Івана, і Якова, та й пішов помолитись на го́ру.
29 И бысть егда моляшеся, видение лица Его ино, и одеяние Его бело блистаяся.
І коли Він молився, то вигляд лиця Його переобрази́вся, а одежа Його стала біла й блиску́ча.
30 И се, мужа два с Ним глаголюща, яже беста Моисей и Илиа,
І ось два му́жі з Ним розмовляли, — були то Мойсей та Ілля́,
31 явльшася во славе, глаголаста же исход Его, егоже хотяше скончати во Иерусалиме.
що з'явилися в славі, і говорили про кінець Його, який в Єрусалимі Він мав докінчи́ти.
32 Петр же и сущии с ним бяху отягчени сном: убуждшеся же видеша славу Его, и оба мужа стояща с Ним.
А Петро та прия́вні з ним були змо́рені сном, але, пробуди́вшись, бачили славу Його й обох му́жів, що стояли при Ньому.
33 И бысть егда разлучистася от Него, рече Петр ко Иисусу: Наставниче, добро есть нам зде быти: и сотворим сени три, едину Тебе, и едину Моисеови, и едину Илии: не ведый, еже глаголаше.
І сталось, як із Ним розлучались вони, то промовив Петро до Ісуса: „Учителю, добре нам бути отут! Поставмо ж отут три шатра: для Тебе одне, і Мойсею одне, і одне для Іллі!“Він не знав, що говорить...
34 Се же ему глаголющу, бысть облак, и осени их: убояшася же, вшедше во облак.
А як він говорив це, насу́нула хмара та їх заслони́ла. І вони полякались, як стали ті вхо́дити в хмару.
35 И глас бысть из облака, глаголя: Сей есть Сын Мой Возлюбленный, Того послушайте.
І почувся ось голос із хмари, який промовляв: „Це Син Мій Улю́блений, — Його слухайтеся!“
36 И егда бысть глас, обретеся Иисус един. И тии умолчаша, и ни комуже возвестиша в тыя дни ничесоже от тех, яже видеша.
А коли оцей голос лунав, Ісус Сам позостався. А вони промовча́ли, і ніко́му нічо́го тих днів не казали, що́ бачили.
37 Бысть же в прочий день, сшедшым им с горы, срете Его народ мног.
А наступного дня, як спустились з гори, перестрів Його на́товп великий.
38 И се, муж из народа возопи, глаголя: Учителю, молютися, призри на сына моего, яко единороден ми есть:
І закричав ось один чоловік із наро́ду й сказав: Учителю, благаю Тебе, — зглянься над сином моїм, бо одина́к він у мене!
39 и се дух емлет его, и внезапу вопиет, и пружается с пенами, и едва отходит от него, сокрушая его:
А ото дух хапає його, і він нагло кричить, і трясе ним, аж той пі́ну пускає. І, вимучивши він його, насилу відхо́дить.
40 и молихся учеником Твоим, да ижденут его: и не возмогоша.
І у́чнів Твоїх я благав його вигнати, та вони не змогли“.
41 Отвещав же Иисус рече: о, роде неверный и развращенный, доколе буду в вас и терплю вы? Приведи (Ми) сына твоего семо.
А Ісус відповів і промовив: „О, роде невірний й розбе́щений, — доки бу́ду Я з вами, і терпітиму вас? Приведи́ свого сина сюди!“
42 Еще же грядущу ему, поверже его бес и стрясе. Запрети же Иисус духови нечистому, и изцели отрока, и вдаде его отцу его.
А як той іще йшов, де́мон кинув його та затряс. Та Ісус заказав тому духу нечистому, — і вздоро́вив дитину, і віддав її батькові її.
43 Дивляхуся же вси о величии Божии. Всем же чудящымся о всех, яже творяше Иисус, рече ко учеником Своим:
І всі дивувалися ве́личі Божій!
44 вложите вы во ушы ваши словеса сия: Сын бо Человеческий имать предатися в руце человечесте.
„Вкладіть до вух своїх ці ось слова: Людський Син буде виданий людям до рук“.
45 Они же не разумеша глаголгола сего, бе бо прикровен от них, да не ощутят его: и бояхуся вопросити Его о глаголголе сем.
Проте́ не зрозуміли вони цього слова, було бо закрите від них, щоб його не збагнули, та боялись Його запита́ти про це слово.
46 Вниде же помышление в них, кто их вящший бы был.
І прийшло їм на думку: хто б найбільший з них був?
47 Иисус же ведый помышление сердец их, приемь отроча, постави е у Себе
А Ісус, думку серця їх знавши, узяв дитину, і поставив її біля Себе.
48 и рече им: иже аще приимет сие отроча во имя Мое, Мене приемлет: и иже аще Мене приемлет, приемлет Пославшаго Мя: иже бо менший есть в вас, сей есть велик.
І промовив до них: „Як хто при́йме дитину оцю в Ім'я́ Моє, Мене він приймає, а як хто Мене при́йме, приймає Того, Хто послав Мене. Хто бо найменший між вами всіма́, — той великий!“
49 Отвещав же Иоанн рече: Наставниче, видехом некоего о имени Твоем изгоняща бесы: и возбранихом ему, яко вслед не ходит с нами.
А Іван відповів і сказав: „Учителю, ми бачили одно́го чоловіка, що Ім'я́м Твоїм де́монів виганяв, і ми заборонили йому, бо він з нами не ходить“.
50 И рече к нему Иисус: не браните: иже бо несть на вы, по вас есть.
Ісус же йому́ відказав: „Не забороняйте, — бо хто не проти вас, той за вас!“
51 Бысть же егда скончавахуся дние восхождению Его, и Той утверди лице Свое ити во Иерусалим:
І сталось, коли дні вознесіння Його наближались, Він постановив піти в Єрусалим.
52 и посла вестники пред лицем Своим: и изшедше внидоша в весь Самарянску, яко да уготовят Ему:
І Він посланців вислав перед Собою. І пішли вони, та й прибули́ до села самарянського, щоб ночі́влю Йому пригото́вити.
53 и не прияша Его, яко лице Его бе грядущее во Иерусалим.
А ті не прийняли Його, бо йшов Він у на́прямі Єрусалиму.
54 Видевша же ученика Его Иаков и Иоанн, реста: Господи, хощеши ли, речема, да огнь снидет с небесе и потребит их, якоже и Илиа сотвори?
Як побачили ж те учні Яків й Іван, то сказали: „Господи, — хочеш, то ми скажемо, „щоб огонь зійшов з неба та винищив“їх, як і Ілля був зробив“.
55 Обращься же запрети има, и рече: не веста, коего духа еста вы:
А Він оберну́вся до них, їм докорив та й сказав: „Ви не знаєте, якого ви духа.
56 Сын бо Человеческий не прииде душ человеческих погубити, но спасти. И идоша во ину весь.
Бо Син Лю́дський прийшов не губи́ть душі лю́дські, а спасати!“І пішли вони в інше село.
57 Бысть же идущым им по пути, рече некий к Нему: иду по Тебе, аможе аще идеши, Господи.
І сталось, як дорогою йшли, сказав був до Нього один: „Я піду́ за Тобою, хоч би куди Ти пішов“.
58 И рече ему Иисус: лиси язвины имут, и птицы небесныя гнезда: Сын же Человеческий не имать где главу подклонити.
Ісус же йому́ відказав: „Мають но́ри лисиці, а гні́зда — небесні пташки́, — Син же Лю́дський не має ніде́ й голови прихили́ти!“
59 Рече же ко другому: ходи вслед Мене. Он же рече: Господи, повели ми, да шед прежде погребу отца моего.
I промовив до другого Він: „Іди за Мною“. А той відказав: „Дозволь мені перше піти, і батька свого́ похова́ти“.
60 Рече же ему Иисус: остави мертвыя погребсти своя мертвецы: ты же шед возвещай Царствие Божие.
Він же йому відказав: „Зостав мертвим ховати мерці́в своїх. А ти йди та звіщай Царство Боже“.
61 Рече же и другий: иду по Тебе, Господи: прежде же повели ми отвещатися, иже суть в дому моем.
А інший сказав був: „Господи, я піду́ за Тобою, та дозволь мені перш попрощатись із своїми дома́шніми“.
62 Рече же к нему Иисус: никтоже возложь руку свою на рало и зря вспять, управлен есть в Царствии Божии.
Ісус же промовив до нього: „Ніхто з тих, хто кладе́ свою руку на плуга та назад озира́ється, не надається до Божого Царства!“
